Сьогодні валютне регулювання є невід’ємною складовою валютної системи, яка реалізується як у межах окремої держави, так і поза нею.
Валютне регулювання– це діяльність держави (або МВФ) та уповноважених ними органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.
Виокремлюють два рівні валютного регулювання: міжнародний і національний. Перший рівень забезпечує МВФ. Другий – це національний рівень, який забезпечує регулювання валютних відносин у межах конкретної держави і виливається в поточне, повсякденне регулювання валютного ринку. Цей рівень тісно пов'язаний з першим.
Валютне регулювання, що розробляється і здійснюється на національному рівні, визначається певними нормативними актами. Як правило, такі законодавчі акти визначають суб’єктів валютних відносин, порядок і особливості здійснення валютних операцій, механізм визначення валютного курсу національної грошової одиниці до інших валют, порядок утворення й механізм використання валютних резервів країни, особливості й загальну організацію валютного контролю в межах держави.
Об’єктом регулюванняв кожній країні виступає валюта, її рух і самі валютні відносини.
Суб’єктами регулюваннявиступають інституційні державні органи, які на це уповноважені відповідно до чинного законодавства країни. Як правило, це центральний банк, комерційні банки, Міністерство фінансів та інші спеціальні установи (Державна податкова адміністрація, Державна митна служба), яким держава надає ту чи іншу частку функцій для здійснення валютного регулювання.
До найбільш дійових методів (елементів) валютного регулюванняслід зарахувати:
- маневрування обліковою ставкою центрального банку (це не тільки дає змогу регулювати грошову масу, але й сприяє ввозу або вивозу за кордон іноземної валюти);
- диверсифікація валютних резервів країни (це дає змогу зменшити збитки, які можуть виникнути у разі знецінення тієї чи іншої валюти);
- купівля або продаж золота з метою зміни кон’юнктури ринку шляхетних металів;
- валютна інтервенція, яка веде до зміни курсової вартості національної валюти стосовно іноземної і викликає відповідні зміни в платіжному балансі країни;
- девальвація, яка полягає в офіційному зниженні оголошеного курсу національної валюти країни (це веде до збільшення експорту і зменшення імпорту, але в сучасних умовах до цього заходу вдаються не дуже часто);
- ревальвація, яка протилежна девальвації і полягає у підвищенні курсу національної валюти (вона стимулює приплив іноземної валюти);
- посилення або послаблення валютних обмежень (вони можуть стосуватися зміни правил вивозу валюти громадянами, обміну юридичними і фізичними особами національної валюти на іноземну, зміни правил вивозу валютної виручки нерезидентами країни і т.ін).
Валютне регулювання як система дій з боку держави щодо регулювання валютних відносин знаходить своє відображення у валютній політиці. Її розробкою і впровадженням у життя займається центральний банк країни. Валютна політика виступає складовою частиною грошово-кредитної політики.
Валютна політикаявляє собою сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.
Валютна політика відображає не тільки загальні, тобто стратегічні завдання, що стоять перед державою, а й ті обставини, що складаються в економіці на кожному етапові її розвитку.
