За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК).
Предметом договору є транспортні послуги, а предметом перевезення — конкретний вантаж.
Цей договір є двостороннім, оплатним і реальним, оскільки вважається укладеним з моменту прийняття вантажу перевізником від відправника.
В тих випадках, коли договір укладається на умовах надання для перевезення певного повітряного чи морського судна, він вважається консенсуальним, оскільки з моменту погодження істотних умов договору (яке судно фрахтується, кількість вантажу, місце завантаження, розмір фрахту, місце прибуття тощо) договір вже є укладеним.
Сторонами в договорі виступають вантажовідправник і перевізник.
В літературі відсутня єдність щодо правового становища відправника в договорі перевезення вантажів. Одні автори вважають, що він є самостійною стороною, а сам договір має багатосторонній характер. Висловлювалася і думка, що цей договір є договором на користь третьої особи, оскільки відправник сплачує за перевезення, перевізник надає послуги, а результатом користується вантажоодержувач.
За загальним правилом договір перевезення вантажів є публічним, оскільки надання транспортних послуг належить до видів підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню, звідси випливає обов'язок перевізника здійснювати перевезення вантажів будь-якої особи.
Договір перевезення вантажів укладається в письмовій формі у вигляді: накладної (залізничний транспорт), товарно-транспортної накладної (автомобільний транспорт), коносамента (морський транспорт), а також чартера (при перевезенні вантажу морем в міжнародному сполученні).
