69. Теорія раціональних очікувань

передбачає, що люди 
не пасивно пристосовуються до попередніх подій. Вони 
накопичують поточну інформацію і використовують її для 
прийняття відповідних рішень. До такої інформації, 
зокрема, відносять прогнози фінансового розвитку, що 
розраховуються відповідними державними та 
недержавними установами. Таким чином, ті тенденції, що 
виявлені професіоналами, стають доступними всім 
суб’єктам. Тому їх реакція на відповідні зміни є 
обґрунтованою. Вона  не виходе за межі адаптивної 
поведінки і перетворюється в активний важіль впливу на 
державну економічну політику. Помилки при цьому 
можливі, але вони не мають систематичного характеру. 
Найбільш відомими вченими, що відносяться до її 
фундаторів, є американські економісти  Р.Лукас, 
Т.Сарджент та Н.Уоллес 
Теорія раціональних очікувань. У 60-х—70-х рр. зростає 
розуміння того, що регулюючого впливу держави 
недостатньо для забезпечення збалансованого та 
стабільного економічного зростання, оскільки такий вплив 
не враховує дії чинників, що не підлягають кількісному 
оцінюванню, наприклад, інформації і прогнозів. 
Існує два підходи до оцінки очікувань: «адаптивні 
очікування» і «раціональні очікування». 
«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: 
знання наслідків певних економічних дій, урахування 
колишніх помилок. На підставі «адаптивних очікувань» 
фірми пристосовуються до економічної ситуації, 
виробляють стратегію поведінки. 
«Раціональні очікування» базуються на наукових 
прогнозах, що враховують функціонування реальної 
економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки 
процента, наслідки конкретної економічної політики, 
вплив урядових рішень на макроекономічні показники 
тощо.