68. Теорія економіки пропозиції

Суть концепції прихильників економіки пропозиції - 
перенесення зусиль з управління попитом на 
стимулювання сукупної пропозиції, активізацію 
виробництва та зайнятості. Назва «економіка пропозиції» 
походить від основної ідеї авторів концепції - стимулювати 
пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить 
обгрунтування системи практичних рекомендацій в 
області економічної політики, насамперед податкової. 
Економіка пропозиції виступає за скорочення податків з 
метою стимулювання інвестицій. Пропонується 
відмовитися від системи прогресивного оподаткування , 
знизити податкові ставки на підприємництво, заробітну 
плату і дивіденди. Зниження податків збільшить доходи 
ізаощадження підприємців, знизить рівень відсоткової 
ставки, в результаті будуть зростати накопичення та 
інвестиції. Для одержувачів заробітної плати зниження 
податків збільшить привабливість додаткової роботи і 
додаткових заробітків, зростуть стимули до роботи, 
збільшиться пропозиція робочої сили. Теорія виникла у 
другій половині 70-х рр. ХХ століття, до певної міри як 
реакція на кризу 1973 – 1975 рр. 
Економіка пропозиції. За докладнішого аналізу 
економіки, коли до уваги беруться суб'єктивні та 
об'єктивні чинники, науковці дійшли висновку, що 
політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж 
можна було б сподіватися. Вона прискорює темпи 
інфляції, забезпечуючи лише короткочасний позитивний 
вплив на виробництво та зайнятість. 
Економіка пропозиції за основу моделі бере не 
підприємство, не фірму, а індивідуума — індивідуальний 
капітал та індивідуальну працю, які виробляють з певною 
метою. Тому державне регулювання ринку має бути 
спрямоване на підвищення прибутковості, дохідності, на 
розвиток виробництва, а не виходити з проблем бюджету 
та вирішування їх за допомогою оподаткування. 
Отже, основним в теорії «економіки пропозиції» було 
заперечення маніпулятивної фіскальної політики та 
існуючої системи прогресивного оподаткування. 
Представники школи «економіки пропозиції», захищаючи 
принципи вільного підприємництва, піднесли проблему 
оподаткування до рангу конкретної економічної політики, 
обґрунтовуючи свої висновки економетричними 
моделями та програмами дальшого розвитку економіки.