6.ФОРМИ РАБОВЛАСНИЦТВА В КРАЇНАХ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ ТА АНТИЧНОГО СВІТУ

Становленню й утвердженню рабовласницьких відносин 
сприяла територіальна експансія, яку вела Римська 
республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся 
Італія. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу 
від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на 
Сході. Війни стали головним джерелом рабства. Раби 
відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях 
господарства.Основною формою рабовласницького 
господарства була вілла - маєток у 25-100 га з кількома 
десятками рабів. Унаслідок концентрації землі, дешевої 
робочої сили, великої кількості рабів виникли латифундії. 
Важливим чинником економічного життя Стародавньої 
Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона відбувалась 
у УПІ-УІ ст. до н. е. Основна причина - пошук нових земель, 
У IV ст. до н.е. праця рабів стала визначальною як у 
ремісництві, так і в сільському господарстві. Рабів 
набирали в основному із негрецьких територій шляхом 
війни, на ринках. Ознаки кризи рабовласницького 
сільського господарства стали помітними у самій Італії. На 
місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі 
маєтки, які охоплювали ділянки в декілька тисяч югерів. 
Склалося кілька типів латифундій: 1) централізована 
рабська, яка керувалась із центру і оброблялася рабами; 
2) децентралізована з колонами (колон — вільна людина, 
вільновідпущеник або раб, який отримував у пекуліум 
ділянку землі та інвентар); 3) змішана, коли вся 
латифундія поділялася на дві частини — одну обробляли 
раби, другу подрібнювали на частки і здавали в оренду 
колонам.