5.Криза рабовласницького ладу

У добу пізньої Римської 
імперії (III–V ст. н.е.) господарство занепало і прийшло до 
кризового стану. Причиною кризи було загострення 
суперечностей рабовласницького суспільства. Дешева 
рабська праці не стимулювала технічний прогрес. 
Контроль за працею рабів у латифундіях був утруднений, 
що призводило до зниження продуктивності праці. 
Витіснення з економічного життя невеликих власників 
підривало господарські засади держави, її військову 
могутність. Зазнала краху завойовницька політика Риму, 
внаслідок чого припинилося регулярне поповнення 
господарства рабами. Ціни на них зросли, використання 
стало нерентабельним. Криза рабовласницького 
господарства в аграрному виробництві виявилася у 
зменшенні площі оброблюваних земель, 
нерентабельності вілл та латифундій, поширенні 
екстенсивних форм ведення господарства. Обмежувалася 
абсолютна власність рабовласника над рабами. 
Провідною формою виробничих відносин у сільському 
господарстві став колонат — латифундії дробили на 
парцели, до яких стали прикріплювати колонів — дрібних 
землеробів та рабів, відпущених на волю. У 476 р. н.е. 
Західна Римська імперія перестала існувати. Її падіння 
вважають кінцем історії стародавнього світу.  Колонат 
(пізньолат. colonatus) — форма виробничих відносин між 
великим землевласником і безпосереднім виробником — 
колоном, яка набула широкого розповсюдження в 
Римській імперії. При системі колонату велика земельна 
власність дробилася на парцели — невеликі земельні 
ділянки, які здавалися землевласником в оренду 
колонам; останні поступово прикріплялися до землі. 
Поширення колонату було зумовлено кризою 
рабовласницького господарства.