До основних факторів формування господарства України слід віднести:
– високу господарську освоєнність території;
– різноманітний природо-ресурсний потенціал;
– значний трудоресурсний потенціал;
– сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення;
– давню історію розвитку.
Господарство України характеризується такими основними рисами:
– наявність потужної промислової та агропромислової ланки;
– активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;
– високий рівень територіального зосередження господарства більш ніж у 60 великих економічних вузлах;
– надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;
– консервативна галузева структура промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;
– паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;
– екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;
– недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не відповідає значному рекреаційному потенціалу країни;
– наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;
– недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;
– слабкий розвиток інноваційного комплексу;
– низька забезпеченість паливно-енергетичними, водними та лісовими ресурсами;
– застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;
– недостатнє використання потужностей сировинної бази (у т.ч. відходів), зокрема, у будівництві.
Ряд галузей економіки України вирізняє високий технологічний рівень розвитку. Налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником військової техніки — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.
Господарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування.
У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:
– апарат органів державного та громадського управління;
– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;
– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;
– освіта, культура, наука, мистецтво;
– сфера фінансів, кредитування, страхування.
Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії.
Сьогодні Україна як незалежна держава має всі передумови для економічного розвитку. Цьому сприяють не лише природні умови, а й вигідне географічне розташування на перехресті торгових шляхів.
Промисловість України - це складний комплекс з усіма притаманними сучасній індустрії галузями. Всього індустрія республіки налічує близько 300 галузей. У промисловості України велика питома вага галузей важкої промисловості, особливо чорної металургії, вугільної промисловості, машинобудування. Значну частку становить й продукція військово-промислового комплексу, де зараз розгортаються процеси структурної перебудови та конверсії.
Україна є виробником ряду конкурентоспроможних на міжнародному ринку товарів і володіє значним банком унікальних технологій та наукових розробок, реалізація яких відкриє резерв нових можливостей для власного і світового прогресу.
Нині виокремлюють перехідний стан економіки. Він характерний для господарських процесів, що відбуваються у 28 країнах Центральної і Східної Європи і колишнього СРСР, які перейшли від командно-адміністративної системи до ринкової. Реформування економіки в цих країнах відбулося шляхом роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, розвитку приватного підприємництва, ринкової інфраструктури. Найбільших успіхів на цьому шляху досягли Чехія, Польща, Словенія, Угорщина, Словаччина, країни Прибалтики.
Україна належить до країн, де ринкові перетворення відбуваються надто повільно, непослідовно. В Україні багато підприємств, цілих галузей промисловості із застарілими технологіями, устаткування яких потребує великих капіталовкладень. Власних значних капіталів у держави немає, а інвестиції з-за кордону гальмуються внаслідок недостатньої їх захищеності, нестабільності суспільного розвитку. Хоча в приватній власності перебуває вже понад 70 % економіки, значного підвищення ефективності не відбулося. Галузева структура господарства ще більше деформувалась на користь важкої промисловості (понад 50 % промислового виробництва припадає на чорну металургію та паливно-енергетичний комплекс, тоді як на машинобудування — 13 %). Збільшується енергоємність одиниці ВВП, в декілька раз перевищуючи цей показник у країнах ЄС. Ускладнюється ситуація й наявністю в українській економіці таких негативних явищ, як "тіньова економіка", "чорний" ринок, хабарництво і корупція чиновників, часто їхня некомпетентність та імітація бурхливої діяльності на фоні боротьби за владу і переділ власності. Це стало можливим внаслідок маргіналізації суспільства та браку національної аристократії (еліти). Слід зауважити, що реформування економіки України відбувається на фоні глобалізації, яка має суперечливий вплив на національні економіки. З одного боку, вона розширює можливості країн щодо використання і комбінування різних ресурсів, широкої участі в міжнародному поділі праці. З іншого — загострюється конкурентна боротьба, з'являються можливості для маніпулювання капіталами з боку транснаціональних інституцій, зростає залежність країн і регіонів. Тому створення ринкової економіки має відбуватися за активної участі держави, яка повинна спрямовувати розвиток, опираючись на власні конкурентні переваги з врахуванням національних, історичних, культурних традицій та навиків українського народу. В Україні є достатні стартові умови для того, щоб, використовуючи ринкові механізми, досягнути постіндустріальної стадії розвитку.
70.
