Інструменти і механізми реалізації регіональної політики в Україні.

В Україні утворилися структурно та якісно деформовані територіально-виробничі комплекси переважно екстенсивного типу, у котрих домінують найменш ефективні видобувні галузі та галузі важкої промисловості із застарілими технологіями рівня 60—70-х років.
Аналіз розвитку 27 регіонів України за п'ятьма показниками (територія, населення, виробництво товарів народного споживання, обсяг інвестицій в основний капітал, обсяги кредитів, наданих банками) дозволив виокремити декілька груп.
Група високо розвинутих регіонів: Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Одеська, Запорізька, Київська області, місто Київ.
Другу групу становлять розвинуті: Полтавська, Львівська, Луганська, Вінницька, Херсонська, Чернігівська області, Автономна Республіка Крим. Група середньо розвинутих регіонів: Житомирська, Черкаська, Сумська, Миколаївська, Хмельницька, Івано-Франківська, Рівненська області
Група слаборозвинутих регіонів: Кіровоградська, Тернопільська, Волинська, Закарпатська, Чернівецька області та місто Севастополь.
Першорядною проблемою регіональної політики для України залишається надання рівномірності економічному та соціальному розвитку областей та їх груп, усунення диспропорцій у техногенному навантаженні на окремі території, запобігання значним обсягам первинного ресурсоспоживання та витратного тилу виробництва, обумовленого віком використовуваних технологій, моральним і фізичним станом основних засобів, наявністю масштабних зон економічної депресії, стагнації.
Структура багатьох регіонів України (особливо Західного, Східного, Південного) потерпає від внутрішньої незбалансованості, з одного боку, а з другого — від нераціонального використання власних виробничих ресурсів.
Важливим практичним інструментом реалізації державної регіональної економічної політики є чіткий законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим. Законодавчо-нормативна база утворює правові засади для реалізації та зміцнення відносин "центр — регіон", впливає на розвиток ринкових відносин на місцях і визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку регіону.
Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:
• законодавчо-нормативна база;
• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;
• реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;
• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;
• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Законодавчі акти визначають права та обов'язки регіонів у бюджетній і податковій політиці України, їхні повноваження в керуванні майном, що перебуває в загальнодержавній власності, їх участь у реалізації загальнодержавних і регіональних програм.
Дійова регіональна політика сприяє зміцненню унітарних засад української державності, формування регіональної політики має відбуватися за чіткого визначення концептуальної бази розвитку регіонів, що здійснюється на загальнодержавному рівні. Пояснюється це потребою усунення наявних диспропорцій у розміщенні та розвитку виробництва, інфраструктури та систем розселення, розв'язання екологічних проблем та раціоналізації природокористування, розширення фінансово-економічної самостійності регіонів, децентралізації виконання завдань, що належать до компетенції місцевих органів влади. Концепція регіонального розвитку має обов'язково містити ідеї регіональної політики держави, формулювати мету та пріоритети регіонального розвитку на тактичну і стратегічну перспективу, а також основні проблеми та алгоритми їх розв'язання. Насамперед це розроблення, впровадження та правове обґрунтування механізмів функціонування регіонів — організаційного, юридичного, та фінансового.
Основними економічними важелями механізму регулювання регіонального розвитку можуть бути:
♦ порядок оподаткування до регіонального та місцевого бюджетів;
♦ бюджетні асигнування в створення об'єктів ринкової інфраструктури;
♦ фінансування капіталів в  інфраструктуру загального користування;
♦ обсяги приватизації та націоналізації (муніципалізації) підпорядкованого майна;
♦ розміщення регіонального та місцевого замовлень з поставок;
♦ гарантійні послуги під реалізацію інновацій;
♦ вплив на грошовий обіг через залишення для використання в регіоні економії (або її частини) з емісійного результату;
♦ упровадження в практику регіонального менеджменту індикативного планування (п'ятирічний період) із щорічним оглядом підсумків;
♦ застосування програмно-цільових методів розв'язання рег. проблем;
♦ надання преференцій з інвестування в об'єкти експлуатації місцевих природних ресурсів;
♦ організація запозичень для фінансування регіональних проектів;
♦ надання в оренду майна;
♦ місцеві концесії на розробки родовищ корисних копалин;
♦ організація землекористування для несільськогосподарських потреб.
28.