Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на певні частини (області, провінції, департаменти тощо), відповідно до якого будується і функціонує система державних і місцевих органів держави.
Питання адміністративно-територіального поділу в Україні, до прийняття нового законодавства, регламентувалися Положенням про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України, затвердженим Указом Верховної Ради "Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України" від 12 березня 1995 р.
Відповідно до цього Положення адміністративно-територіальними одиницями в Україні були: область, район, місто, район у місті, селище міського типу, сільрада і селище. Населені пункти, розташовані на території України, поділяли на міські та сільські. До міських населених пунктів належали міста республіканського, обласного, районного поділу та селища міського типу, до сільських — села і селища незалежно від їх адміністративного підпорядкування.
Щодо принципів побудови системи адміністративно-територіального устрою, то бралися до уваги, зокрема, такі принципи: природно-історичний, національний, соціально-економічний, природний. Враховувався також стан шляхів, кількість і густота населення певної території, наявність умов для задоволення потреб населення, наближеність центру адміністративно-територіальної одиниці до населення тощо.
Необхідно виявити такі принципи, які мають бути покладені в основу вдосконалення існуючої системи адміністративно-територіального поділу України. Важливого значення набуває і виявлення чинників, що визначають адміністративно-територіальний поділ України. До них, зокрема, пропонувалося віднести: історико-ментальний, соціально-економічний, адміністративний і політичний чинники. Виділялися також етнічний, географічний і демографічний чинники, але вони не виходили за рамки згаданих чотирьох.
4.
