Основи періодизації історії України були закладені видатним ученим М. Грушевським наприкінці XIX - на початку XX ст., у процесі роботи над синтетичною працею, десятитомною «Історією України-Руси».
М. Грушевський рішуче виступив з науковою критикою російської схеми історії східноєвропейських народів, яка відстоювала концепцію «общеруської» народності, її історії і культури, водночас нехтуючи історичним розвитком українського і білоруського народів. М.Грушевський розробив власні підходи до історичного минулого України, які відрізнялися від панівної офіційної російської історіографії.
Перший розбив періодизацію на 4 етапи М. Грушевський у 1904р:
1)Княжа доба – 1ст н.е. – 1349, коли завершується процес розселення «українських племен».
2)Литовсько-польська доба – 14ст - 1 пол. 16ст, пов’язана із завершенням політично-державної самостійності укр. земель і захоплення їх Польщею, Литвою та іншими державами.
3)Козацька доба – 2 пол. 17ст - 18ст, коли всі верстви єднаються у формі козацтва для досягнення власних нац. інтересів.
4) 19ст - оформлення укр. нації, коли історичне й духовне життя українців відбувається під впливом демократичних європейських ідей.
Отже, вчений розкривав безперервність і нерозривність української історії від її ранньої доби, через середньовіччя, аж до нового періоду історії України. Саме український народ був основою безперервності українського історичного процесу.
2
