При здійсненні модернізації промисловості радянське керівництво зіткнулося з трьома складними проблемами: нестачею коштів, сировини і робочих рук для розвитку індустрії. Вирішити ці питання можна було за рахунок селянства, яке тоді складало переважну більшість населення країни. Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза в 1928p., яка, за твердженням Й. Сталіна була викликана саботажем селян. У тій ситуації вождь вирішив, що для «стрибка» в індустріалізацію необхідно встановити над селянством жорсткий політичний та економічний контроль. Вперше після 1921p., коли була скасована політика «воєнного комунізму», проти селян були застосовані примусові методи. У плані I п'ятирічки в СРСР передбачалося об'єднати в колгоспи 18-20% селянських господарств. Гасло форсованої суцільної колективізації проголосили в листопаді 1929р пленум ЦК ВКП(б). Молотов і Каганович наполягали на її завершенні протягом року. Було прийнято постанову ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930р. «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». В Україні, згідно з цією постановою, планувалося закінчити колективізацію восени 1931р. або навесні 1932р. 24 лютого 1930р. Косіор на догоду Сталіну підписав інструктивний лист до місцевих парторганізацій, згідно з яким Україну слід було колективізувати до осені 1930р.
Основними завданнями колективізації були: -прискорення процесу індустріалізації за рахунок пограбування села; -забезпечення промисловості дешевою робочою силою; -вирішення хлібної проблеми в країні; -повне одержавлення сільського господарства.
Основними заходами колективізації стали: -насильницьке створення колгоспів; -«розкуркулення» (ліквідація заможного селянства - «ворога» радянської влади); -обмеження з боку влади процесу переселення селян до міст (запровадження паспортів, які видавалися лише жителям міст та ін.).
Хід колективізації в Україні: 1Насильницьке створення колгоспів, 2«Розкуркулення» селянства, 3Звершення колективізації в Україні, 4Боротьба серед вищого керівництва стосовно колективізації.
Основні соціально-економічні наслідки колективізації: -встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством; -державне закріпачення селян; -підпорядкування сільського господарства командно-адміністративній системі управління; -Голодомор 1932-1933pp. і страшні людські втрати; -порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства; -постійне відставання сільськогосподарського виробництва; -фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів; -руйнування продуктивних сил на селі.
Головною безпосередньою причиною голоду стали хлібозаготівлі, які не припинялися. У 1932р. Україна не виконала план хлібозаготівель. Для вилучення хліба із республіки в Україну прибула спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з головою Раднаркому СРСР Молотовим. До виконання плану хлібозаготівлі окремі адміністративно-територіальні одиниці України заносилися на «чорну дошку». До республіки припинялися постачання товарів, вилучалися продовольчі і посівні фонди. Це фактично прирікало людей на голодну смерть.7 серпня 1932р. було прийнято закон про охорону соціалістичної власності, який в народі назвали «законом про п'ять колосків». За крадіжку колгоспної власності передбачався розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. На поч 1933р. в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть. Наслідками Голодомору 1932-1933pp. були: -масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік; -завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села; -придушення опору українського селянства; -масове переселення селян з Росії в Україну; -сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.
2.
