На початку 1980-х рр. суспільство дедалі глибше втягувалося в соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу держави: в «низах» наростало невдоволення, зневіра і байдужість, у «верхах» формувалися реформаторські сили, які об’єдналися навколо нового Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова (обраного в березні 1985р.)
У 1986 р. XXVII з’їзд КПРС визначив курс на «прискорення» — подолання відставання СРСР від передових країн світу. На січневому пленумі ЦК КПРС 1987 р. М. Горбачов проголосив курс на перебудову, тобто вдосконалення, оновлення радянської системи, та гласність. Україна була серед останніх, хто втягнувся у ці процеси.
Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму, тож в Україні політична ситуація змінювалася дуже повільно, оскільки лідери республіки займали консервативну позицію. В умовах лібералізації в Україні виникають групи «зелених», політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації («Товариство Лева» 1987 р., клуб «Спадщина» 1988 р. та студентське об’єднання «Громада»). Їхня діяльність одразу виходить за межі суто просвітницької і набуває політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці аварії на Чорнобильській станції кількох лідерів УКК було заарештовано. Наприкінці 1987 р. виходять з ув’язнення й повертаються в Україну відомі правозахисники, зокрема В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р.— Л. Лук’яненко. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УКЦ.
Великий вплив на ситуацію в Україні мало виникнення в СРСР народних рухів, 7 липня 1988 р. Українська Гельсінська спілка, створена на основі відновленої УГГ, оприлюднила Декларацію принципів, що передбачала перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав; державність української мови; звільнення всіх політв’язнів тощо. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої історико-просвітницьким товариством «Меморіал» (установча конференція — травень 1989 р.) і Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка (установча конференція – лютий 1989 р.), виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову)
Улітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найважливіші вугледобувні райони СРСР, у тому числі Донбас (страйкувало 250 тис. осіб) і Львівсько-Волинський басейн. Хоча вони висували тоді здебільшого економічні вимоги, однак КПРС не могла уже виставляти себе захисником інтересів робітничого класу.
Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори до Верховної Ради УРСР, зокрема, було знято представництво від громадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова проголошувалася державною. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР.
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, що проголосила волю народу України самостійно вирішувати свою долю. Декларація складається з Преамбули і 10 розділів:
а) У Преамбулі підкреслюється, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах»;
б) Одним із важливих положень Декларації є положення про громадянство. Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей складають народ України;
в) Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювався намір створити банківську, цінову, фінансову, митну і податкову системи, формувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю;
г) У Декларації визнана самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації;
д) Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, що не буде брати участі у військових блоках і зобов'язувалася дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не робити і не придбавати ядерну зброю;
е) Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговими представництвами.
Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що вона визначила основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики, економічного розвитку і державотворення. Цей документ являв собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, що розвивалися протягом століть.
24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила Акт проголошення незалежності України. В історичному документі вказувалося: «Виходячи зі смертельної небезпеки, що нависла над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 p., продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООІІ та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України і створення самостійної української держави - України».
В Акті відзначалося: «3 моменту проголошення незалежності діючими на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки».
Таким чином, цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждано українським народом у процесі боротьби багатьох поколінь за державність і стало закономірною подією.
