У 1929 р. почала розгортатися масова колективізація, що стала трагічною сторінкою в історії українського селянства і всієї України.
Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. Засуха зменшила урожай, ціни на зерно піднялися, і селяни відмовлялись продавати державі хліб за цінами, які держава їм диктувала. У відповідь до селян було вжито репресивних заходів: конфіскація зерна, великі штрафи, розкуркулювання, депортації, як і в часи воєнного комунізму. Щоб залякати і зламати селянство, починається масове розкуркулення (за виразом Сталіна, «ліквідація куркульства як класу»). Куркулями називали заможних селян, які мали великі господарства і використовували найману робочу силу. Для бідняків винайшли термін — підкуркульник. Тих, хто чинив впертий опір колективізації, розстрілювали або масово вивозили в табори. У решти конфісковувалася власність, а господарів із сім´ями викидали з будинків. Але найчастіше їх теж вивозили на північ, де скидали серед арктичної пустелі без їжі та притулку.
Восени починається друга хвиля колективізації. Тепер селян примушували вступати в колгоспи шляхом накладання колосальних податків на одноосібників і надання значних податкових пільг членам колгоспів. Поряд з цим була зроблена значна поступка колгоспникам: їм дозволялося мати присадибну ділянку і підсобне господарство. Створювалися державні машинно-тракторні станції (МТС), у яких зосереджувалася основна частина сільськогосподарської техніки для обробітку колгоспних полів. Це було засобом економічного контролю над колгоспами.
Особливо фатальну роль у погіршенні становища в сільському господарстві відіграла жорстока сталінська хлібозаготівельна політика. В результаті в ряді районів України весною 1932 р. почався голод. У відповідь селяни приховували зерно, розтягували при нагоді те, що було ще не оприбутковане, недообмолочували солому, а пізніше обмолочували її вдруге — для себе. За кишеню зерна, принесеного з поля голодуючій сім´ї, колгоспник отримував строк у концтаборах. Жителі сіл опинилися в безвихідному становищі.
Голод був продовженням процесу розкуркулювання. Найважче він проходив весною і влітку 1933 р. Люди їли трупи тварин, траву, кору дерев, траплялися випадки канібалізму. Втекти з України було важко: кордон з Росією і Білорусією перекрили війська і міліція.
Терор голодом 1933 p., спрямований проти українського народу, передовсім селянства України, був найстрахітливішим серед численних злочинів сталінщини.
У 1933 р. відбувся поворот у розвитку колгоспного виробництва: замість безрозмірної хлібозаготовки, згідно з Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 19 січня 1933 р., у колгоспів вилучалася твердо фіксована частина продукції, а решту вони могли ділити між собою чи продавати. Це пробуджувало у колгоспників зацікавленість у розширенні посівних площ і сприяло поступовому подоланню безгосподарності. У другій п´ятирічці партійно-державне керівництво СРСР здійснило низку заходів для зміцнення колгоспів, а також для деякого поліпшення життя колгоспників.
До кінця 1934 р. криза в сільськогосподарському виробництві була подолана і в усьому СРСР відбулося скасування карткової системи розподілу продовольчих товарів. Поліпшення матеріального становища селян, матеріальна їх заінтересованість виявилися більш вигідними державі, ніж вилучення врожаю насильницькими методами.
