На литовських землях, оточених непрохідними для кінноти лісами й болотами, й тому недосяжних для монголо-татарських орд, у XIII ст. утворилася і швидко набула військової міці держава. Литовські князі почали активно захоплювати сусідні землі. Населення Русі вважало перехід під владу Литви меншим злом, ніж перебування під ординським пануванням, тому що литовці не грабували русичів і не руйнували звичайного побуту, традицій, культури. Тому приєднання більшості укр.. земель проходило мирно, без жорстокого опору.
В 1230 – 1240 рр. князь Міндовг об’єднав частину литовських та руських племен у державу – Велике князівство Литовське. Формування великої за територією держави почалося саме за князя Міндовга. За Гедиміна (1316 – 1341) відбулося зміцнення територіальної єдності В. к. Л.( приєдналися Мінськ, Орша, Берестя, Туров, відбулися спроби приєднати Київське князівство), також відбулося утвердження спадковості князівської влади.
З 1398р. Литовсько-Руська держава увійшла в історію під офіційною назвою «Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське», за півтора століття набула розмірів найбільшої в Європі, 90% її території становили східнослов’янські землі. Руська Правда стала правовою основою Великого князівства Литовського, а руська мова – державною мовою.
1384 року герб «Погоня» став державним гербом В. к. Л.
У 1381 – 1384 рр. – у Великому князівстві Литовському відбулася литовсько-руська громадянська війна.
Перша спроба об’єднатися в одну державу. Кревська унія – угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським 14 серпня 1385р. у м. Крево. Ця унія передбачала: 1) об’єднання Польщі і Литви в велику державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла; 2)обрання польським королем Ягайла, який прийняв ім’я Владислава II та одночасно залишався литовським князем; 3)перехід у католицтво язичницького населення Литви. Як наслідок, протягом двох століть після укладення унії зберігалася державна відокремленість Литви та Польщі, які, незважаючи на спільного володаря залишалися двома самостійними політичними державами. Кревська унія сприяла об’єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену, яка вилилася у війну 1409 – 1411 року.
Проти Кревської унії виступали литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. У 1392 році за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм наступником, а 1398 р. Вітовт проголошує себе повновладцем В. к. Л. під номінальною зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.
Пізніше, унаслідок Лівонської війни з Московією(1558-1583рр) Литовське князівство опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі. Таким чином на об’єднаному засіданні сейму в Любліні, що тривав з 10 січня до 12 серпня 1569р. відбулося злиття Польщі й Литви в одну державу. А 1 липня 1569р. посли Велик. Княз. Литовського підписали акт про унію. Вона завершила процес об’єднання двох держав, що розпочався з укладання Кревської унії. Нова держава дістала назву Річ Посполита(республіка).
Основні положення Люблінської унії передбачали крім збереження за кожною з держав свого держ. статусу, ще й перехід укр. земель, які раніше належали Литві, безпосередньо до складу Польщі(Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини).
Наслідки Люблінської унії для укр. земель:
Стрімке ополячення української шляхти;
Українські землі не забезпечили собі окремий статус нової держави;
Остаточне закріпачення селян;
Ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах(збільшилися податки, заборона торгівлі);
В установах панування закріплювалися польська мова і латина як мова освіти, судочинства, діловодства.
Зміни в законах, що сталися після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 року. Цей кодекс діяв як на території Великого князівство Литовського, так і на українських землях. Згідно з яким було юридично оформлено кріпосництво в Україні.
