Монетарна політика – це система доходів ЦБ, що спрямовані на забезпечення певних макроекон. цілей.
Дискреційна та не дискреційна монетарна політика – це види монетарної політики.
Дискреційна монетарна політика - це цілеспрямований вплив центра-льного банку на зміну грошового пропонування з метою регулювання реаль-них обсягів виробництва і зайнятості та контролю за розвитком інфляції. Не-дискреційна монетарна політика - це політика підтримки стабільності грошового пропонування. Цю політику іноді називають політикою таргету-вання грошової маси (від англ. target - ціль).
Основу недискреційної монетарної політики становить монетарне правило для підтримки стійкого економічного зростання за повної зайня-тості та стабільних цін довгостроковий темп приросту грошової маси пови-нен співпадати з довгостроковим темпом росту потенційного ВВП за мінусом темпу росту швидкості обігу грошей:
M S = Y -V, (16.2), де за умови нульового темпу інфляції P = 0 :
M - темп приросту пропонування грошей;
Y - темп приросту реального ВВП;
V - темп приросту швидкості обігу грошей.
Іншою формою вираження правила може слугувати рівняння довгостро-кової рівноваги грошового ринку М. Фрідмена:
M S =Y + Ре, (16.3), де М - довгостроковий (середньорічний) темп приросту пропонування грошей;
Y - довгостроковий (середньорічний) темп приросту реального ВВП;
Ре - очікуваний темп інфляції.
Рівняння (16.3) відображає правило недискреційної монетарної політики для реальної сучасної економіки, в якій завдання підтримки стійкого еконо-мічного зростання сполучається із завданням забезпечення контрольованого темпу помірної інфляції.
Ефективність грошово-кредитної політики значною мірою визначається довірою до політики центрального банку та ступенем незалежності банку від виконавчої та законодавчої влади. Центральний банк зазнає потужного тиску з боку багатьох політичних сил, які намагаються розширити дешевий кредит або сприяти фінансуванню бюджетного дефіциту. Щоб виконувати функцію регулювання, центральний банк повинен проводити самостійну політику, по-стійно збирати інформацію про стан грошового ринку і вживати відповідні заходи. Політика центрального банку в багатьох країнах піддається критиці, тому що вона не завжди дає очікувані результати. Монетаристи зауважують, що невиважена грошово-кредитна політика може не зменшити, а навпаки, посилити економічну нестабільність та інфляцію.
Центральний банк створює банківські резерви, що є вимогами центрального банку, до комерційних банків. Сума готівки в обігу та резервів комерційних банків відома як грошова маса. Зв’язок між депозитами і банківськими резервами дозволяє банкам контролювати пропозицію грошей. Коли ж банки створюють депозити, то їм потрібно тримати більше резервів у центральному банку. Щоб керувати пропозицією грошей, центральний банк діє на наявність, кількість та ціну резервів. Зв’язок між депозитами і резервами відомий як мультиплікатор грошей, або грошовий мультиплікатор між грошовою масою та цільовими грошовими агрегатами.
Хоча центральний банк може контролювати грошову масу‚ він не може контролювати банківські резерви безпосередньо. Крім того, центральний банк зацікавлений у контролі не самих по собі резервів‚ а скоріш сукупної грошової маси чи грошових агрегатів. Ось чому доречнішим мультиплікатором є мультиплікатор грошової маси, що пов’язує грошову масу з грошовим агрегатом.
Мультиплікатор грошової маси зменшується, якщо норма резервування збільшується та якщо населення нагромаджує більше готівки. Мультиплікатор зменшує те, що перетворення банківських депозитів у готівку працює як дренаж, що осушує резерви комерційних банків. Існують інші напрями витікання, що зумовлюють подібний ефект і пояснюють відносно великі мультиплікатори у деяких держав. Витікання також має місце, коли гроші депонують в небанківських фінансових інститутах, які не можуть створювати грошей або які діють при 100%-х резервних вимогах. Гроші можуть імігрувати за кордон, інколи у значних сумах.
