Економікою люди цікавилися з давніх-давен. Економічна діяльність досліджувалася ще мислителями стародавньої Індії, Китаю, Греції, Єгипту та Риму. В окрему галузь економічна наука виділилась у XVII—XVІІІ ст. У 1615 р. французький економіст А. Монкретьєн опублікував працю "Трактат політичної економії". З цього часу економічна наука розвивалась під назвою "політична економія".Меркантилізм. Цей перший напрямок політичної економії почав формуватися ще в останній третині XV ст. (рис. 1.1). Широкого розвитку він набув з другої половини XVI ст. Головними представниками цієї школи були англійські економісти Томас Мен (1571—1641), Вільям Стаффорд (1554—1612) і француз Антуан Монкретьєн (1575—1621). Прибічники цієї школи вважали головним джерелом багатства сферу обігу і торгівлю, а багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей.Фізіократи (назва походить від грецьких слів фізис — природа і кратос — влада) вважали, що джерелом багатства є виробництво, яке обмежували землеробством. Промисловість вони розцінювали як непродуктивну сферу. Визначними представниками школи фізіократів у Франції були Франсуа Кене (1694—1774), Жак Тюрго (1727—1781) і Віктор Мірабо (1715—1789).Класична політична економія. Найбільшого розвитку на своєму етапі політична економія досягла в працях класичної школи, яка сформувалася в Англії в XVII—XVIII — на початку XIX ст. її представниками були Вільям Петті (1623— 1687), Адам Сміт (1723—1790) і Давід Рікардо (1772—1823). Предметом їхнього дослідження було виробництво. У ньому, на їхню думку, полягало джерело багатства. Вони прагнули виявити глибинні закономірності суспільного життя. Так вони започаткували теорію трудової вартості. З середини XIX ст. розвиток політичної економії йшов у двох протилежних напрямах — маржиналізькому і марксистському. Маржиналізм – теорія, яка пояснює економічні явища, на основі використання граничних величин,які характеризують зміну явищ у зв’язку з іншими. Головними представниками були К. Менген, Ф. Візер, Л. Вальрас.Марксизм. Її основи заклали Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895). Вони зосередили свою увагу на дослідженні суперечностей капіталізму і намагалися довести неминучість його загибелі.Представники цієї економічної школи продовжували дослідження трудової теорії вартості і зробили аналіз форм вартості, запропонувавши свої концепції додаткової вартості, продуктивності праці, відтворення, грошей. У сучасних умовах виділяються такі основні течії:Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії-А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники - Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер.Монетаризм - теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП).Кейнсіанство — один із провідних напрямів економічної думки, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку. Він сформувався в 30-х роках XX ст. Головним його представником е англійський економіст Дж. Кейнс. У 1936 р. він опублікував монографію "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей".Інституціоналізм. Представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів
