Політична культура – це історично зумовлена сукупність загальноприйнятих способів політичної взаємодії, яка регулює правила і норми, відображає соціальний досвід, традиції та інтереси соціальних суб'єктів у вигляді системи фундаментальних політичних цінностей, установок і моделей поведінки.
В рамках історичного підходу Г. Алмонд та С. Верба за результатами дослідження у 1959-1960 рр. позицій, орієнтацій та політичної активності населення Англії, Італії, ФРН, США та Мексики виокремили три «чистих типи» політичної культури.
Патріархальна культура характеризується індиферентним або негативним ставленням членів суспільства до політичної влади, відсутністю інтересу до політики і небажанням брати участь у ній. Індивіди визнають себе членами малої спільноти (приходу), а не громадянами держави.
Підданська культура. У її межах індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але їх роль у політичній системі зводиться до ролі підданих (об’єкта), які лише підпорядковуються владі.
Партисипаторна культура характеризується значним інтересом громадян до політики, активним ставленням до влади, готовністю брати особисту участь у політичному житті.
Структурний підхід пов’язаний з аналізом відмінностей з точки зору політичної культури між різними соціальними групами та відносин між ними. Політичні культури окремих соціальних груп суспільства отримали назву політичних субкультур. Відносини між їх носіями можуть складатися по-різному. В одному випадку ці групи співіснують мирно. Це відбувається тоді, коли, попри відмінності у поглядах на політику, владу, ці культури мають спільну основу, яка називається домінуючою культурою. Вона виконує інтегративну функцію щодо політичної системи, надає політичній культурі суспільства гомогенний (цілісний) характер. Отже, гомогенна політична культура – це політична культура, в якій присутня домінуюча політична культура.
