Представницька (репрезентативна) демократія - це коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади.
Плюралістична теорія демократії знайшла втілення в багатьох країнах світу, проте її ідеї критикуються деякими політологами за ідеалізацію дійсності, перебільшення групової ідентифікації. Ця теорія, на їх думку, далека від ідеалів народовладдя, вона недостатньо враховує нерівність політичного впливу різних суспільних груп, перш за все, пріоритетного впливу бізнесу, бюрократії, воєнно-промислового комплексу, профспілок, володіння ресурсами (гроші, знання, авторитет, засоби масової інформації тощо).
З плюралістичною теорією демократії співзвучна елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп, безпосередньо пов'язана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін.
В якості альтернативи по відношенню до концепції елітарної демократії виступає теорія партіципаційної демократії. Під "партіципацією" в західній політології розуміються всі види участі громадян (добровільної й вимушеної) у політичному житті з метою впливу і тиску на прийняття рішень владою.
Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є:
♦ визнання особистості основним джерелом влади;
♦ пріоритет прав людини над правами держави;
♦ обмеження сфери діяльності держави, передусім охороною суспільного порядку, безпеки громадян;
♦ пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням;
Класична теорія демократії формувалася в умовах руйнування станового поділу суспільства і пошуку форм народовладдя. Представники класичного напряму цю проблему зводили до обгрунтування відносин громадян і держави у визначенні народом завдань держави.
Марксистська (соціалістична) теорія демократії двояко ставиться до самої ідеї демократії. З одного боку, в умовах передбачуваного безкласового комунізму ніби природно мається на увазі, що не буде ніяких форм панування. З другого - висловлюється побоювання, що можна прикрашати "класовий зміст буржуазної демократії" (В. І. Ленін) і тим самим ослабити готовність робочого класу до революції.
Плебісцитарна теорія демократії в своїй основі розроблена Максом Вебером. У концепції Вебера демократія виступає як спосіб і засіб, а не мета в собі. Це спосіб обрання лідерів, засіб як для надання їх правлінню законності, так і для залучення значної маси населення до суспільних справ нації
