Політична опозиція – легальна форма протистояння протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсові. Вона бореться або за владу або за вплив на неї, за симпатії виборців.
Опозиція – це й угрупування партій, парламентських фракцій, які протистоять правлячим політичним силам.
Загалом вони обмежують монополію влади, є необхідною противагою їй, своєрідним контролем за нею з боку суспільства, здійснюваним із допомогою критики, гласності.
Якщо тоталітарна держава придушує опозицію, а авторитарна всіляко її обмежує, то в демократичному суспільстві вона є органічним елементом політичного процесу. Наявність опозиції в парламенті, інших сферах суспільного життя забезпечує реальний плюралізм думок і дій, що є необхідною умовою вироблення оптимальних рішень.
Політична опозиція буває конструктивною і деструктивною.
Конструктивна критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективні рішення, нерідко співпрацює з владою в загальнодержавних інтересах. Деструктивна перетворює критику влади на мету, на засіб дискримінації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою
Статус партії характеризує її місце та роль у суспільстві і державі та передбачає юридичний, територіальний і владний аспекти. За юридичним статусом партії бувають легальні та нелегальні, за географічною поширеністю і густотою організації — регіональні, що діють у певному регіоні; національні, діяльність яких поширюється на всю територію держави; наднаціональні, що мають розвинені міжнародні структури. Владний статус передбачає представництво партій у державних органах. За владним статусом партії поділяються на опозиційні, парламентської більшості і парламентської меншості.
Двопартійна система відзначається домінуванням двох потужних політичних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції.
