За Макіавеллі: Політичний лідер — це володар, який використовує будь-які засоби для наведення громадського ладу й збереження свого панування. Щодо рис лідера, то йому потрібно вдаватися до великих, віртуозних шахрайств, зради, які вимагають мужності, особистого впливу й авторитету.
Ніцше: Лідер, за його концепцією, — вищий біологічний тип людини, який ігнорує установлені мораль, культуру, політичні цінності. Сучасників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої — це герої майбутнього. Треба допомогти собі позбутися повсякденності, бути вищим за неї, щоб стати особою, здатною володіти й керувати. Це своєрідна концепція самовиховання, знищення в собі раба. Як спрощений, вульгаризований підхід до концепції, Ніцше застосував фашизм, що призвело до спотвореного сприйняття філософії німецького вченого, наклало на неї тавро людиноненависницької теорії.
К. Маркс (1848—1883 pp.) визначав лідера як особу, що має ряд певних особистих якостей (уміння, знання, авторитет, організаторський талант) та виражає інтереси й волю певного класу, зокрема пролетаріату. За марксистською концепцією лідерства, особистість може відіграти певну позитивну роль в історичному процесі за підтримки класів і широких верств
населення, а також за сприятливих політичних умов.
Відповідно до способу набуття та реалізації, легітимації влади, М. Вебер поділив політичних лідерів на такі основні типи:
— традиційні (вожді племен, монархи тощо), авторитет яких базується на традиціях, звичаях, часто освячується релігією;
— раціонально-легальні, які стають керівниками через загальноприйняті в суспільстві шляхи, внаслідок наполегливої праці, яка дозволила їм завоювати довіру електорату, в процесі якої вони довели здатність управляти
— харизматичні, що наділені, на думку мас, особливими надприродними здібностями, покликані до політичного життя вищими силами.
Імідж політичного лідера формується на основі як мінімум двох основних факторів: очікувань виборців та індивідуальних особливостей самого політика. Однак варто враховувати, що в сучасному політичному житті, коли широко використовуються ефективні методи політичної реклами у ЗМІ та здійснюється потужний і всеохоплюючий тиск на громадську думку, імідж “лідера-для-публіки” може значно відрізнятися від “лідера-реальної особистості”.
Імідж політика складається з цілої низки компонентів, які в ідеалі повинні "працювати" на створення єдиного образу:
- програм, заяв, в яких відображені основні ідеї лідера
- поведінки, що дозволяє продемонструвати риси характеру, які у суспільній свідомості пов´язуються з поняттям лідера
- зовнішності (одяг, обличчя, фігура), жестів, красномовності
- біографії: походження, освіта, професія, партійність
