Макіавеллі зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу. На його думку, влада в державі може бути здобутою з допомогою зброї чи милості долі. Форми держави залежать від кількості правителів. Це, за вченням ученого, держави, що управляються "єдиновладно" - монархії. Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії - адже влада, здійснювана монархом за допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату. Необхідною умовою сильної централізованої держави, на думку Макіавеллі, повинні бути: гарне законодавство, гарне військо і гарні союзники. Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всілякими засобами. Якщо державі загрожує занепад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його оточують вороги як у державі, так і зовні. На думку Макіавеллі, для сучасних правителів припустимі віроломство і жорстокість. «Слід або зовсім не кривдити нікого, або задовольняти свою злість і ненависть одним ударом, а потім заспокоїти людей і повернути їм впевненість у безпеці». Краще вбити, ніж погрожувати. Краще жорстокість, ніж милосердя: від покарань і розправ страждають окремі особи, милосердя ж веде до безладдя, що породжує грабежі й убивства, від яких страждає все населення. Він радив государю «по можливості не віддалятися від добра, але при потребі не чуратися і зла».
І право Макіавеллі розглядав як засіб для досягнення державних цілей. Закони охороняють свободу і спокій народу. Основні принципи політики, обґрунтовані Макіавеллі, можна узагальнити таким чином:
1) для того, щоб управляти, треба знати істинні причини вчинків людей, їх бажання й інтереси;
2) в політиці треба завжди сподіватися гіршого, а не ідеально кращого;
3) влада не повинна зазіхати на майно підданих, оскільки це породжує ненависть;
4) правитель повинен поєднувати в собі якості лева, щоб силою зламати ворогів, і лисиці, щоб уникнути хитро розставлених противниками пасток;
5) правитель повинен вміти тримати народ у страху, щоб забезпечити лад у державі;
6) народ, обираючи посадових осіб, здатний зробити кращий, ніж правитель, вибір;
7) тиранія правителя значно страшніша, ніж тиранія народу.
У цілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної науки полягають у тому, що він:
1) відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом;
2) заклав основи політичної науки;
3) виступив проти феодальної роздробленості, за створення централізованої Пали;
4) увів у політичний лексикон поняття "держава" та "республіка" у сучасному їх розумінні;
5) сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".
