4 листопада 1848 р. Установчі збори прийняли Конституцію Другої Республіки, яка офіційно узаконила як форму державного правління республіку. Конституція 1848 року була документом, який відбивав суперечності свого часу. Основний Закон містив численні «соціальні» декларації. В Основному законі проголошувалися принципи свободи, рівності і братерства (ці три поняття зараз є національним девізом Франції), а основами — сім'я, праця, власність, громадський порядок. Держава брала на себе зобов'язання створювати умови громадянам для отримання освіти і допомагати безробітним. Конституція обіцяла недоторканність особи, житла. «Ніхто не може бути арештованим або затриманим інакше, — було сказано в статті 2, — як у силу закону». Йшлося про свободу совісті, свободу друку, свободу навчання. Однак гарантії здійснення цих прав і свобод Конституція не надавала. Конституція надала величезні повноваження президенту. «Всяка власність недоторканна», — заявляла Конституція в статті 11. Вона гарантувала громадянам «свободу праці і промисловості», встановлювала «рівність у відносинах хазяїна і робітника», обіцяла організувати громадські роботи для безробітних (ст. 13).
Система державних органів, за Конституцією, базувалася на принципі розподілу влади. Законодавча влада доручалася Національним зборам, до складу яких входило сімсот п'ятдесят депутатів. Виборче право було прямим і загальним з таємним голосуванням. Виборцями могли бути всі чоловіки старші двадцяти одного року. Майновий ценз було скасовано. Національні збори обиралися на три роки. Реальної сили і авторитету вони не мали.
Центральне місце в державі Конституція відводила незалежному від парламенту президенту. Відповідно до статті 43 «французький народ передає виконавчу владу одній особі — президенту», який обирався загальним голосуванням на чотири роки. Президент отримав дуже широкі повноваження: право внесення законопроектів, право вето, право помилування і т. д. Він призначав і звільняв міністрів, а за порадою останніх — дипломатів, префектів, суддів, прокурорів, роздавав офіцерські посади. Йому фактично були підпорядковані збройні сили. Однак президент не міг бути переобраним відразу на другий строк, не мав права розпускати Національні збори. Проте він безконтрольно розпоряджався сильним поліцейсько-бюрократичним апаратом, йому підкорялася армія.
На виборах президента Франції 10 грудня 1848 р. впевнено переміг Наполеон III Бонапарт (Луї Наполеон Бонапарт III), племінник Наполеона І. Це стало можливим унаслідок масового невдоволення і озлоблення селян проти республіки та завдяки широкому впровадженню в селянському середовищі легенди про те, що Наполеон I захищав інтереси селян. Французькі селяни, найменш освічена і найчисельніша частка населення країни, вірили, що «племінник свого дядька» захистить їх інтереси, позбавить від податків і гніту лихварів. За нього голосували і маса дрібних, середніх буржуа, і багато орлеаністів, які розраховували, що президент розчистить шлях до відновлення Липневої монархії.