«Сто днів»Наполеона. Ватерлоо Навесні 1813р. проти Наполеона оформилася шоста антифранцузька коаліція у складі Росії, Англії, Пруссії, Швеції, Іспанії, Португалії. Згодом до неї приєдналася Австрія. Монархи Європи були готові піти на компроміс із Наполеоном, але він відкидав можливість будь-яких поступок. Боротьба за майбутнє Європи вступила у вирішальну фазу.Головна битва відбулася в Німеччині під Лейпцигом 16-19 жовтня 1813 р. У цій грандіозній «битві народів» проти 190 тис. французів виступило до 300 тис. союзницьких військ (Росії, Пруссії, Австрії та Швеції) з 1370 гарматами. Втрати з обох сторін сягнули 140 тис. вояків, у тому числі до 60 тис. французів і 38 тис. росіян. Армія Наполеона зазнала нищівної поразки і відступила за Рейн.На початку 1814р. війська союзників вступили на територію Франції. 31 березня 1814р. вони увійшли до Парижа. Наполеон змушений був зректися престолу та відправитися у заслання. Його зробили правителем маленького о. Ельба біля берегів Італії, навіть залишили йому тисячу гвардійців.Союзники реставрували монархію Бурбонів. Королем було оголошено брата страченого Людовіка XVI — графа Прованського, який зійшов на престол під іменем Людовіка XVIII (1814-1824 pp.).Після зречення престолу Наполеоном і відновлення монархії Бурбонів було укладено Паризький мир 1814 p., за яким Франція поверталася до кордонів 1792 року. Після поразки Наполеона під Ватерлоо та після зайняття Парижу військами антинаполеонівської коаліції Людовик XVIII 8 липня 1815 року повернувся до влади. Друга реставрація Бурбонів ознаменувалася значно складнішою внутрішньою і зовнішньополітичною ситуацією. Франція опинилася майже спустошеною війною та пов'язаним з нею економічним колапсом. За умовами другого Паризького мирного договору були втрачені значні території на сході та півдні країни, Франція мусила виплатии 100 мільйонів франків контрибуції та іноземна окупація тривала до 1818 року. Крім того, у внутрішній політиці почалася кампанія Білого терору — жорстоких репресій проти представників попереднього режиму. В країні загострилося протистояння між прихильниками реставрації — ультрароялістами і ліберальною опозицією. У 1815-1816 роках за політичними звинуваченями було арештовано більш ніж 70 000 чоловік.Після виборів до парламенту 14 серпня 1815 року була сформована т.зв. Незрівнянна палата (фр. La Chambre introuvable), де домінували ультрароялісти і намагалися законодавчим шляхом відновити абсолютну владу короля. Період відносного спокою і економічної стабілізації наступив щойно після призначеня прем'єр-міністром герцога де Рішельє у 1816 році. Політичні суперечки і протистояння продовжилося у стінах парламенту між роялістами і лібералами. Після сходження на престол Карла Х у 1825 році ультрароялістам вдалося запровадити систему привілеїв для представників аристократії, які постраждали під час революційних подій. Попри це, демократичні реформи збережені після французької революції дозволили ліберальній опозиції відстоювати свої права у пресі та в стінах парламенту. Законодавчі реформи роялістів з часом зазнали поразки у парламенті і опозиція владі короля знайшла підтримку серед загалу населення Францїї.Значне загострення внутрішньополітичної ситуації відбулося у листопаді 1829 року із призначенням на посаду прем'єр-міністра представника ультраконсервативного табору графа де Поліньяка. Петиція 221 депутата парламенту була проігнорована королем; Карл Х розпустив парламент і призначив нові вибори на липень 1830 року. Загострення протистояння, однак, призвело до повстання та Липневої революції 27, 28, та 29 липня 1830 року. 31 липня Луї-Філіп — представник орлеанської династії та прихильник буржуазної революції зійшов на французький престол, що стало кінцем періоду реставрації. Із зреченням Карла Х 2 серпня 1830 року у Франції остаточно закінчилося правління династії Бурбонів.
