Принципи, проголошені французькою революцією, і норми, за якими жила тоді вся Європа, були цілком протилежними. Водночас нова Франція не лише обстоювала своє право розвиватися в обраному напрямку, а й намагалася поширити свої ідеї за межі країни. Після перших воєнних успіхів вона перенесла бойові дії на територію сусідніх держав і розпочала перекроювання політичної карти Європи. Метою зовнішньої політики Наполеона, який поєднував в одній особі видатного державного діяча і талановитого полководця, стало забезпечення Франції політичного та економічного панування в Європі. Жодна з країн антифранцузьких коаліцій не могла протистояти французькій армії, яка була першою регулярною армією в Європі і складалася переважно з вільних селян, які отримали землю або мали надію її отримати, а не з найманців, як у більшості інших країн. Очолювали її талановиті командири, призначені на посади завдяки здібностям, а не дворянському походженню.Коли Наполеон став першим консулом, він здійснив у 1800 р. другий італійський похід з метою реваншу за поразки 1799 р. Його наслідком став розгром Австрії. Франція отримала Бельгію, землі на лівому березі Рейну і фактично запанувала в Італії.Значно складнішою була боротьба проти Англії. У 1802 p., залишившись без союзників, вона підписала мирну угоду з Францією, але через рік війна відновилася. Для вторгнення до Англії в 1805 р. Наполеон зібрав на березі Ла-Маншу 130-тисячну армію та 2300 суден для десанту. Але англійський флот, очолюваний адміралом Нельсоном, біля мису Трафальгар завдав поразки французькому та іспанському флотам. Війну на морі Франція програла, і це додало снаги її старим ворогам. Коли Наполеон дізнався про створення третьої антифранцузької коаліції (Англія, Росія, Австрія, Неаполітанське королівство), то відмовився від планів вторгнення до Англії та рушив з армією до Німеччини.У грудні 1805 р. він здобув вирішальну перемогу над австрійською та російською арміями під Аустерліцем. Австрія змушена була визнати за Наполеоном свободу дій в Італії, Німеччині, погодитися на загарбання ним Венеції. Наполеон оголосив про ліквідацію Священної Римської імперії. У 1806 р. до противників Франції приєдналася Пруссія, що спричинило створення четвертої антифранцузької коаліції. Французи вдерлися до Пруссії і за 19 днів вщент розбили прусську армію у битвах поблизу Єни та Ауерштадта.У переможеному Берліні Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду, який забороняв усім залежним від Франції державам вести торгівлю з Англією. Російський імператор Олександр І рушив на допомогу Пруссії, однак в обох головних битвах (біля Прейсиш-Ейлау та Фрідланду) не зміг перемогти французів і в 1807 р. був змушений укласти з Наполеоном Тильзитськии мир, за яким визнав усі його завоювання і зобов'язався приєднатися до континентальної блокади. На завойованих німецьких землях Наполеон створив Вестфальське королівство, а з відібраних у Пруссії польських земель — герцогство Варшавське.У 1808 р. Наполеон вторгся до Іспанії, яка відмовлялася приєднатися до континентальної блокади. На чолі 130-тисячної армії він вступив до Мадрида, де оголосив про позбавлення престолу іспанського короля з династії Бурбонів і зробив новим правителем країни свого брата Жозефа. Саме в Іспанії Наполеон зазнав перших поразок на суші, оскільки проти завойовників розпочалася народна партизанська війна.Наполеон так і не зміг підкорити іспанський народ і змушений був тримати в Іспанії 250-тисячну армію. Французькі війська залишили Іспанію лише в 1813р.Нелегка доля спіткала й Португалію, яка підтримувала зв'язки з Англією. Французькі війська позбавили трону родину Браганца, а 1807 р. в Ліссабоні владу захопив генерал Жуно, прибравши ім'я князя Абрантеса.У 1809 р. виникла п'ята антифранцузька коаліція у складі Австрії та Англії. Війна, яку розпочав австрійський імператор проти Наполеона, тривала лише кілька місяців і завершилася повною поразкою Австрії. До Франції було приєднано Істрію, Трієст, Далмацію, а згодом — Папську область, Голландію, німецьке узбережжя Північного моря. Завдяки успішним війнам Наполеон досяг небувалої могутності. Навколо кордонів Франції виникли маріонеткові держави, якими правили родичі імператора. Наполеон дедалі більше вірив у свою непереможність і захопився ідеєю встановлення панування над усім світом. Одним із кроків до реалізації цієї мети він вважав завоювання Росії.Похід в Росію мав і більш прозаїчну мету: примусити її дотримуватися умов Тильзитського миру і континентальної блокади.У червні 1812 р. 400-тисячна французька армія вторглася в Російську імперію і рушила на Москву. Російська армія, поступаючись чисельно, уникала вирішальної битви, її командувач М. Кутузов прагнув заманити французів углиб Росії, розтягнути їхні комунікації. Головна битва відбулася поблизу села Бородіно 26 серпня 1812р., однак жодна зі сторін не спромоглася здобути в ній вирішальну перемогу і знищити противника. Наполеон вступив до Москви, але російський імператор відмовився підписувати мирну угоду. Тим часом російська армія здійснила блискучий маневр — заступила французам шлях у незруйновані райони Російської імперії. З настанням холодів наполеонівська армія змушена була залишити місто і рушити на захід. Переслідування російських військ, дошкульні атаки партизанів і нестерпні морози перетворили армію імператора на деморалізований, голодний натовп. Зрозумівши, що врятувати армію не вдасться, Наполеон кинув її напризволяще та повернувся до Парижа.Поразка наполеонівської армії в Росії відіграла вирішальну роль у краху наполеонівської імперії.
