Режим Консульства у Франції (1799— І804). Переворот 18 брюмера (9 листопада 1799 р.) привів до встановлення у Франції військової диктатури, яка служила інтересам великої буржуазії і нової буржуазної вояччини. У диктатурі Бонапарта буржуазія шукала захисту одночасно від зрівняльних, демократичних прагнень народних мас і від роялістів, які виступали за реставрацію феодальних порядків. Тверда влада потрібна була також буржуазії, щоб продовжувати загарбницькі війни.Розгін уряду Директорії і встановлення Консульства були завершенням буржуазної контрреволюції. Бонапарт ліквідував демократичні завоювання революції і залишив від неї тільки те, що було вигідно великій буржуазії. Вже через два дні після перевороту почалися репресії проти якобінців. Спираючись передусім на велику буржуазію і верхівку нової буржуазної армії, бонапартистський режим мав водночас підтримку заможної частини селянства, яке боялося відновлення феодальних повинностей в разі реставрації Бурбонів, а також сільської бідноти.В інтересах великої буржуазії І заможного селянства конституція, яку було прийнято наприкінці 1799 р., гарантувала право власності нових володільців на національне майно, придбане в роки революції, І оголошувала безповоротним відчуження маєтків емігрантів. У 1800 р. було засновано Французький банк, а це ще більш зміцнило довіру великої буржуазії до Бонапарта.Формально Франція залишалась республікою, і уряд у складі трьох консулів після закінчення десятирічного строку належало переобирати. Але фактично від республіки залишилась тільки зовнішня оболонка. Влада цілковито перейшла до першого консула — Наполеона Бонапарта, а два інші консули мали тільки дорадчий голос. Перший консул зосередив у своїх руках командування армією, призначення на найвищі військові й цивільні посади, керівництво всією зовнішньою і внутрішньою політикою. Конституція була формально схвалена плебісцитом (всенародним голосуванням), але цей плебісцит був тільки комедією — його проводили під наглядом властей, що абсолютно не давало змоги народові вільно виявити свого волю.Законодавчу владу було навмисно розподілено між різнимиустановами, щоб перетворити їх на безмовне знаряддя в руках першого консула 1 замаскувати диктаторський характер всього режиму. Для підготовки законопроектів була встановлена Державна рада, обговорювати законопроекти мав трибунат, а право ухвалення або відхилення законів передавалося Законодавчому корпусу. Будь-які рішення Законодавчого корпусу міг відхилити сенат, що складався з осіб, яких призначав уряд без будь-яких виборів.Членів усіх трьох законодавчих органів призначали із списку кандидатів, обраних населенням. Право голосу надавалося чоловікам, які досягли 21 року і не працювали за наймом. Таким чином, робітників і сільських наймитів було повністю позбавлено виборчих прав.Місцеве самоврядування було знищено. З 1800 р. на чолі департаментів стояли префекти — ставленики першого консула. Мерів міст і сільських громад також призначав уряд як простих службовців. Наполеон Бонапарт створив міністерство поліції з величезним штатом таємних і явних агентів і передав його в управління безпринципному кар'єристові й інтригану Фуше. У Франції запанував режим бюрократичної централізації, поліцейської сваволі і репресій. Останні залишки буржуазно-демократичних свобод, які ще збереглися за Директорії, були ліквідовані. 1800 року уряд закрив 60 із 73 газет. Поліція ліквідувала змову роялістів і заразом посилила розправу з багатьма демократично настроєними республіканцями. Кілька чоловік було страчено, 130 лівих республіканців — заслано, 52 — віддано під нагляд поліції. Всюди нишпорили поліцейські агенти.Щоб панувати над трудящими масами, велика буржуазія потребувала підтримки церкви. У релігії Бонапарт вбачав один із найважливіших засобів зміцнення режиму диктатури. У 1801 році він уклав конкордат із папою Пієм VII. За умовами цього конкордату католицтво оголошувалось «релігією більшості французів». Папа визнавав розпродані церковні землі законною власністю нових володільців. Архієпископів тепер призначав французький уряд, а затверджував їх папа. Ці умови конкордату означали угоду великої буржуазії і бонапартистського режиму з католицькою церквою проти народних мас. Католицьке духівництво повинно було прилюдно виголошувати в церквах молитви за консулів. Воно відкрито перетворилось на опору урядової влади.У 1802 р. під суворим наглядом поліції було проведено плебісцит, який на все життя закріпив за Наполеоном Бонапартом пост першого консула, надав йому право затверджувати мирні договори й призначити собі наступника. Платню першому консулові було збільшено з 500 тис. до 6 млн. франків на рік. Того ж року було оголошено амністію емігрантам, при умові, що вони швидко повернуться до Франції і присягнуть на вірність урядові. Бонапарт видав декрет про відновлення рабства в колоніях і послав війська для придушення революції на о. Гаїті. Для більш надійної охорони своєї влади він створив консульську гвардію. Генералам і офіцерам щедро роздавалисянагороди. Було встановлено орден Почесного легіону.
