Повернувшись до Франції, Наполеон Бонапарт 9 листопада 1799 р. (18 брюмера VIII року республіки) розігнав Директорію, а ввечері того ж дня видав декрет про передачу влади трьом консулам: Сієйсу, Роже-Дюко, Бонапарту.Для зміцнення нової влади 24 грудня 1799 р. було прийнято нову (четверту) конституцію. Франція залишалася республікою, законодавча влада передавалася Державній раді, Трибунатові, Законодавчому корпусові; виконавча перебувала у віданні трьох консулів, а фактично — в руках першого консула з величезними повноваженнями. Ним був Наполеон Бонапарт. У 1802 р. він став довічним консулом. Переворот 18 брюмера 1799 р. завершив французьку революцію.Значення революції. Французька революція справила величезний вплив на розвиток французького суспільства і світової історії. Вона сколихнула Європу і започаткувала глибокі соціальні потрясіння. Часто її називають Великою.Революція знищила феодально-абсолютистський лад і відкрила простір для розвитку капіталізму, сприяла розширенню громадянських прав і свобод в інших країнах, введенню конституційних форм правління.До найважливіших підсумків революції належать скасування привілеїв дворян і духівництва, введення принципу рівних можливостей для всіх громадян. Спрощувалися також форми власності, селяни одержували за виплату протягом десяти років ділянки землі. Мінялася податкова система. Становий характер податків було скасовано, їхній обсяг залежав тепер від доходів чи майна. Державні витрати перестали бути таємницею.Революція покінчила з королівською владою у Франції та встановила республіку. Попри кривавий терор і постійну боротьбу за владу, вона спиралася на верховенство представницьких виборних органів. Спершу це були Установчі збори, згодом — Законодавчі та Національний Конвент. Парламентська демократія здобула у Франції перемогу, а держава з часом стала гарантом незворотності політичних і соціально-економічних перетворень. Криза режиму Директорії і військовий переворот 18 брюмера VIIIроку (9 листопада 1799 р.).Воєнні поразки до краю підірвалиі без того хитке становище режиму Директорії. У 1799 р. в Парижі посилилась діяльність демократично настроєних революційних республіканців, робилися спроби відродити Якобінський клуб. Перемога коаліції дала поштовх до нових заколотів і змов роялістів. Велика буржуазія жадала сильної влади для придушення народних мас, а також для відвернення реставрації Бурбонів і проведення успішної завойовницької політики.Серед впливових кіл буржуазії виник план державного перевороту і встановлення військової диктатури. Серед усіх можливих претендентів на роль контрреволюційного диктатора найкращою кандидатурою виявився генерал Бонапарт. Сім'я Бонапартів надбала великі багатства земельними спекуляціями й належала до «нових багатіїв», тобто найвпливовішої частини буржуазії. Італійський похід приніс Бонапарту воєнну славу і гроші. Ненаситне шанолюбство пробудило в ньому прагнення до влади. Дізнавшись про поразку французьких військв Італії, Бонапарт кинув напризволяще рештки своєї армії в Сирії і на невеличкому суденці повернувся до Франції, уникнувши зустрічі з англійськими кораблями.Впливові фінансисти і сановники, в тому числі й два члени Директорії — Сійєс і Роже Дюко, почали готувати змову для здійснення державного перевороту. Деякі банкіри надали в розпорядження Бонапарта великі суми грошей на підкуп осіб, від якихзалежав успіх цієї справи. Змовники добилися призначення Бонапарта командуючим паризьким гарнізоном. Під вигаданим приводом, нібито Законодавчому корпусу загрожує якобінське повстання, засідання корпусу було перенесено у малонаселений аристократичний район Сен-Клу на західній околиці столиці. 9 листопада (18 брюмера) будинок Законодавчого корпусу був оточений військами Бонапарта. Спершу Бонапарт намагався умовляннями добитись від ради п'ятисот згоди на те, щоб змінити конституцію, але його зустріли вигуками «Геть тирана!». Тоді солдати увірвалися в зал,— і депутати розбіглись. Надвечір частину їх насильно зібрали в залі засідань. Там під загрозою розправи вони ухвалили запропоноване їм рішення про розпуск Директорії і передачу влади трьом консулам — Бонапартові, Роже Дюко і Сійєсу. А на ділі Бонапарт сам став повновладним диктатором.
