Термідоріанська реакція (28 липня 1794 р. — 10 жовтня 1795 р.).Контрреволюційний переворот 9 термідора повернув до влади велику буржуазію. Ця подія поклала край революційно-демократичній диктатурі якобінців. Французька революція скінчилася і змінилась контрреволюцією. Та прихід до влади термідоріанців не означав повернення до феодалізму й панування дворянства. Контрреволюція 9 термідора була буржуазним переворотом, спрямованим проти народних мас. При владі стали «нові багатії» найбільш впливові кола великої буржуазії, заінтересовані в тому, щоб зберегти нажиті за роки революції багатства і закріпити результати революції, вигідні для заможних власників. Термідоріанці були лютими ворогами плебейських мас міста і села. Вони прагнули ліквідувати революційні порядки якобінської диктатури і не допустити здійснення конституції 1793 р. Проте вони не хотіли й реставрації феодально-абсолютистського ладу і обстоювали буржуазну республіку. Найвищим органом виконавчої влади лишався Комітет громадського порятунку, який опинився в руках термідоріанців, але повноваження його були обмежені.Реакційні історики твердили, що метою перевороту 9 термідора було припинити терор. Насправді ж термідоріанці виступили тільки проти революційного терору, який карав великих спекулянтів і ворогів революції. Захопивши владу, вони навіть посилили терор, проте надали йому контрреволюційного характеру, спрямувавши його на якобінців. Сотні якобінців було гільйотиновано або по-звірячому вбито. Серед страчених виявився і прокурор революційного трибуналу за якобінської диктатури Фук'є-Тенвіль. У Парижі і в провінції лютували контрреволюційні банди головорізів із так званої золотої молоді. Це були синки багатіїв і дворян-роялістів. Зграї цих озброєних з голови до ніг «франтів» громили редакції якобінських газет, революційні клуби, вбивали й мучили якобінців.Незабаром після 9 термідора Якобінський клуб було закрито, Комуну Парижа й Народні товариства розпущено. У Національній гвардії проведено чистку, щоб усунути з неї найреволюційніші елементи. 75 жірондистів знову ввійшло до складу Конвенту. Термідоріанці, колишнє «болото» Конвенту і жирондисти об'єдналися проти прихильників конституції 1793 р. До роялістів термідоріанці ставились поблажливо. Майно підозрілих було звільнено від секвестру. Багато емігрантів повернулося до Франції. Вандейцям дано було амністію, яку вони використовували для підбурювання до нових роялістських заколотів. Термідоріанці надали повну свободу друку контрреволюційним роялістським газетам, тимчасом як багатьох захисників інтересів народних мас було кинуто в тюрми за виступи проти уряду. Газети революційного напряму закривали.Деякі «крайні» якобінці, незадоволені обмеженістю заходів якобінського уряду й стратою таких діячів, як Шометт, спершу не зрозуміли контрреволюційного характеру термідоріанського перевороту. Вони навіть схвалювали переворот, але потім відсахнулися від термідоріанців, які показали своє справжнє обличчя, і почали рішуче засуджувати їхні дії, та вже не могли спертися на революційні клуби і газети. У Конвенті замість сильної якобінської «гори» залишилась невеличка група, або «вершина». До складу її входили Гужон, Дюкенуа, Ромм та інші депутати, які виступали за демократичну республіку. Ця невеличка група «останніх монтаньярів» обстоювала принципи конституції 1793 р., але вже не мала міцного зв'язку з народними масами.Термідоріанська реакція позначилася підвищенням цін на хліб та інші продовольчі товари. У грудні 1794 р. максимум цін було скасовано і спекуляція стала нестримною. Курс асигнатів круто падав. Зростання дорожнечі й нестача продовольства, особливо в Парижі, призвели до голоду в робітничих і ремісничих передмістях. Біля хлібних крамниць стояли величезні «хвости» бідняків, а багата буржуазія купалася в розкошах. Народні маси відчували, що їх ошукано. Проти термідоріанців піднімалася хвиля народного гніву.Народні заворушення в Парижі в жерміналі та преріалі IIIроку республіки (весна 1795 р.). Народні маси паризьких передмість втратили свої революційні організації і своїх керівників, але зберегли рушниці, списи і навіть гармати, які були в руках Національної гвардії. 1 квітня 1795 р. величезні маси народу вирушили з передмість до Конвенту, вимагаючи хліба, конституції 1793 р. і звільнення заарештованих патріотів. Під дзвін на сполох багато людей увірвалося до зали засідань, але потім, здавшись на умовляння й обіцянки поліпшити їхнє становище, почали розходитись. Термідоріанський Комітет громадського порятунку не збирався виконувати своїх обіцянок. Він почав роздавати зброю «добірним громадянам» з багатої буржуазії. Хлібну пайку було зменшено ще більше. 20 травня (4 преріаля) народні маси Парижа піднялись на повстання. Із списами, рушницями й гарматами вони оточили Конвент, вимагаючи оновити склад Комітету громадського порятунку, провести нові вибори, вимагаючи конституції 1793 р. Один із депутатів намагався спинити народ, але йому стяли голову і на списі внесли її до Конвенту. У повсталих не було ні військового, ні політичного керівництва. Серед гамору і сум'яття депутати з «гори» Конвенту стали виголошувати довгі промови, пропонуючи скасувати Комітет громадського порятунку, створити комісію з чотирьох осіб для задоволення народних вимог і провести реквізицію продовольства у багатіїв. Але час для швидкого розгортання повстання було втрачено, і уряд встиг підтягти війська. Під грім барабанів солдати з багнетами навпереваги увірвалися до зали засідань, розігнали народ і відтиснули повстанців від будинку Конвенту. В наступні дні народні маси було роззброєно. У населення передмість власті вилучили до 100 000 рушниць, величезну кількість списів та іншої холодної зброї. Депутатів «гори» було заарештовано, сімох засуджено до страти. Одному з них, Гужонові, дружина таємно передала в тюрму через 11-річного сина кинджал. І коли смертників вивели з суду, Гужон заколов себе. Дюкенуа вихопив з його грудей кинджал і наслідував його приклад. Так само вчинили й інші, але троє з них не померли від ран, і після перев'язки їх гільйотинували. Таким чином, придушення преріальського повстання привело до роззброєння народу й трагічної загибелі «гори» Конвенту. Сили народних мас були ослаблені .Термідоріанці при владі..Після термідоріанського перевороту до влади доступилася нова буржуазія, яка збагатилася під час революції та була зацікавлена у збереженні лише тих її результатів, котрі були вигідними заможним власникам. Вони підтримували республіку, виступали за усунення будь-яких обмежень вільного підприємництва. Було скасовано закон про підозрілих. До Конвенту повернулися ті жирондисти, які врятувалися під час якобінського терору. Отримали амністію вандейські заколотники. Одночасно було страчено сотні якобінців, закрито Якобінський клуб і народні товариства, Комуну Парижа та революційні комітети в інших містах розпущено, а ще скасовано максимум цін, що спричинило небувалу дорожнечу. На селі поновили продаж землі великими ділянками за високу ціну. Конвент ухвалив скасувати Конституцію 1793 р. та позбавити бідняків виборчих прав. Народ почувався ошуканим. Проти термідоріанців піднялася хвиля народного протесту як у самому Парижі, так і в провінціях. Особливо значні виступи сталися у квітні й травні; всіх їх було придушено за допомогою військ. Частину депутатів Конвенту звинуватили у підготовці цих повстань, а шістьох із них згодом стратили.Одначе термідоріанський переворот не був відновленням старого порядку. Він символізував лише відмову від найбільш радикального варіанта перебудови суспільства та перехід влади до поміркованих політиків, які мали на меті захист інтересів нової еліти, що склалася за роки революції.У 1795 р. було прийнято нову конституцію, яка закріплювала у Франції республіканський лад, але скасовувала загальне виборче право, відновлювала майновий ценз. Двопалатний законодавчий корпус — Рада п'ятисот і Рада старійшин — складався з осіб, яким уже виповнилося 40 років. Депутати обиралися двоступеневими виборами, причому виборцями могли бути лише власники майна, еквівалентного вартості не менше 200 робочих днів; таких на всю Францію виявилося 30 тис. осіб. Виконавча влада надавалася п'ятьом членам законодавчого корпусу —Директорії, її політика відповідала інтересам найзаможніших верств населення. Верховенство в Директорії мав П. Баррас. Він залишався постійним її членом, тоді як решта замінювалася щороку по одному жеребкуванням.На початку жовтня 1795 р. в Парижі спалахнув роялістський заколот. 20 тис. добре озброєних монархістів намагалися захопити Конвент, але були розігнані артилерією. Розправою командував Наполеон Бонапарт. Ця подія започаткувала стрімке сходження Наполеона до вершин державної влади.
