Самим головним підсумком першого етапу революції і діяльності Установчих зборів з'явилася Конституція, остаточний текст якої був складений на основі численних законодавчих актів, що мали конституційний характер і прийнятих в 1789 - 1791 рр.. Через протидії з боку короля вона була затверджена лише 3 вересня 1791, а через кілька днів король присягнув на вірність Конституції. Незважаючи на свій суперечливий характер, Конституція являла собою новий крок на шляху закріплення сформованих за два роки революції політико-правових порядків. Конституція відкривалася Декларацією прав людини і громадянина 1789 р., хоча остання не розглядалася як власне конституційного тексту. Така практика, коли конституцію передує Декларація вдачу, стала звичайною не тільки для французького, а й світового конституціоналізму. Разом з тим власнеконституційним тексту передувало короткий вступ (преамбула). У преамбулі був конкретизований і отримав розвиток ряд антифеодальних положень, проголошених у Декларації 1789 р. Так, скасовувалися станові відмінності і дворянські титули, ліквідовувалися цехи та ремісничі корпорації, скасовувалися система продажу та успадкування державних посад і інші феодальні встановлення. У преамбулі знайшла своє нове відображення і ідея рівності: "Ні для якої частини нації, ні для одного індивіда не існує більше особливих переваг або вилучень з права, спільного для усіх французів". Конституція істотно розширювала в порівнянні з Декларації 1789 р. перелік особистих і політичних прав і свобод, зокрема передбачала свободу пересування, свободу зібрань, але без зброї і з дотриманням поліцейських приписів, свободу звернення до державної влади з індивідуальними петиціями, свободу віросповідання і право вибору служителів культу. Не допускалося лише право на створення спілок осіб однієї професії, заборонених ще законом Ле Шапельє. У Конституції передбачалися також деякі соціальні права, які з'явилися відображенням широко поширилися у Франції в роки революції егалітарних настроїв. Так, декларувалися введення загального і частково безкоштовного народної освіти, створення спеціального управління "громадського піклування для виховання покинутих дітей, для полегшення долі незаможних убогих і для підшукання роботи тим здоровим незаможним, які стануть безробітними". У Конституції отримала подальший розвиток і концепція національного суверенітету, який "єдиний, неподільний, неотчуждаем і невід'ємний". Підкреслюючи, що нація є єдиним джерелом всієї влади, здійснюваних "лише шляхом уповноваження", Конституція на практиці реалізовувала передову для тієї епохи ідею створення системи представницькихорганів влади. Компромісний характер Конституції, що відбила тенденцію до політичного союзу нових буржуазних і старих феодальних сил, висловився, перш за все, в закріпленні монархічної форми правління. Доктрина поділу влади, проголошена ще в Декларації 1789 р. і проводиться в Конституції достатньо послідовно, створювала можливість організаційно розмежувати участь у здійсненні державної влади двох політично пануючих груп, які виражали інтереси, з одного боку, більшості французького суспільства, і, з іншого боку, дворянства , але з фактично сформованим у ході революції переважанням першої.Виборна законодавча і судова влада перебувала в руках представників переміг третього стану, тоді як влада виконавча, яка за Конституцією довірялася королю, розглядалася дворянськими колами в якості свого оплоту. Тим самим було остаточно зломлений абсолютизм і створена конституційна монархія. Конституція підкреслювала, що король царює "лише в силу закону", і в зв'язку з цим передбачила королівську присягу "на вірність нації та закону". Більш скромним став і сам королівський титул: "король французів" замість колишнього "король милістю божою". Витрати короля обмежувалися цивільним листом, який затверджується законодавчою владою. Разом з тим Конституція оголошувала особу короля "недоторканною і священною", наділяла його значними повноваженнями. Король розглядався як верховний глава держави і виконавчої влади, на нього покладалося забезпечення громадського порядку та спокою. Він був також верховним головнокомандуючим, призначав на вищі військові, дипломатичні та інші державні посади, підтримував дипломатичні зносини, стверджував оголошення війни. Король одноосібно призначав і звільняв міністрів, керував їх діями. У свою чергу королівські укази вимагали обов'язкової контрасигнації (підписи-скріпи) відповідного міністра, що певною мірою звільняло короля від політичної відповідальності і перекладало її на уряд. Король міг не погодитися з постановою законодавчого корпусу, мав право вето. Визнанню цього права короля передувала гостра і тривала боротьба в Установчих зборах. У кінцевому рахунку, Конституція закріпила за королем відкладальне, а не абсолютне вето, як цього домагалися прихильники збереження сильної королівської влади. Вето короля долали лише в тому випадку, якщо два наступні складу законодавчого корпусу представлять той же законопроект "у тих же самих виразах".Королівське вето не поширювалося, однак, на законодавчі акти фінансового чи конституційного характеру. Законодавча влада здійснювалася однопалатним Національним Законодавчими зборами, яке обиралося на два роки. Воно, як це випливало з принципу поділу влади, не могло бути розпущено королем. У Конституції містилися положення, що гарантують скликання депутатів і початок роботи зборів. Члени Законодавчих зборів повинні були керуватися клятвою "жити вільними або вмерти".Вони не могли зазнавати переслідувань за виражені словесно чи письмово думки або за дії, скоєні при виконанні ними обов'язків представників. У Конституції містився перелік повноважень і обов'язків Законодавчих зборів, причому особливо було виділено його право на встановлення державних податків і обов'язок міністрів звітувати у витраті державних коштів. Це робило міністрів до певної міри залежними від законодавчої влади. Збори могло порушувати справи про притягнення міністрів до суду за вчинення ними злочинів "проти громадської безпеки і конституції". Тільки Законодавчі збори володіло правом законодавчої ініціативи, прийняття законів, оголошення війни. Конституція сформулювала основні принципи організації судової влади, яка "не може здійснюватися ні законодавчим корпусом, ні королем". Було встановлено, що правосуддя відправляється безмитно суддями, що обираються на певний термін народом і затверджуються на посаді королем. Судді могли бути зміщені або відсторонені від посади лише у випадках вчинення злочину і в строго встановленому порядку. З іншого боку, і суди не повинні були втручатися у здійснення законодавчої влади, припиняти дію законів, вторгатися в коло діяльності органів управління.Конституція передбачила введення у Франції невідомого раніше інституту присяжних засідателів. Участь присяжних передбачалося як на стадії звинувачення і віддання до суду, так і на стадії розгляду фактичного складу діяння і винесення з цього приводу свого судження. Обвинуваченому гарантувалося право на захисника. Особа, виправдане законним складом присяжних, не могло бути "знову притягнута до відповідальності або піддано звинуваченням з приводу того ж діяння".Конституція остаточно закріпила склалося під час революції новий адміністративний поділ Франції на департаменти, дистрикти (округу), кантони. Місцева адміністрація формувалася на виборній основі. Але королівська влада зберігала важливе право контролю за діяльністю місцевих органів, а саме право скасовувати розпорядження департаментські адміністрації і навіть усувати її чиновників від посади. У багатьох питань організації державної влади Конституція слідувала консервативної лінії, яка проявилася, як зазначалося вище, вже в перші місяці роботи Установчих зборів. Політична помірність його лідерів знайшла своє відображення, зокрема, в тому, що конституція відтворила встановлене Декретом від 22 грудня 1789 поділ громадян на пасивних і активних, визнавши лише за останніми найважливіше політичне право - брати участь у виборах в Законодавчі збори.Зберігши передбачені в цьому декреті кваліфікаційні вимоги, Конституція ввела для активних громадян ще дві умови: 1) бути включеними до списку національної гвардії муніципалітету і 2) принести громадянську присягу. Первинні зборів активних громадян обирали виборщиків до участі в департаментських зборах, де й проходили вибори представників до Законодавчі збори. Таким чином, вибори набували двоступінчастий характер. Для вибірників передбачався ще більш високий ценз - дохід або оренда майна (житла), рівні вартості 100-400 робочих днів (в залежності від місцевості та чисельності населення). Право бути обраним в якості депутати (пасивне виборче право) надавалося особам з ще більш високим майновим доходом. Привілей багатства відбивалася і в розподілі депутатських місць. Одна третина Законодавчих зборів обиралася відповідно до розміру території, друга - пропорційно чисельності активних громадян, третя - відповідно до суми сплачуваних податків, тобто в залежності від розмірів власності й доходів. Непослідовний характер конституції проявився і в тому, що вона, побудована на ідеї рівності, не поширювалася на французькі колонії, де продовжувало зберігатися рабство. У Конституції 1791 р. вказувалося, що "нація має невід'ємним правом змінювати свою Конституцію". Але при цьому встановлювався складний порядок внесення до неї поправок і доповнень. Це робило Конституцію "жорсткою", не здатною пристосовуватися до мінливої революційної обстановці. Таким чином, швидка загибель конституції і заснованого на ній конституційного ладу була фактично зумовлена.
