пользователей: 21276
предметов: 10469
вопросов: 178036
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» History222
» ВЛК
» Нова історіяяяяя 2
» История Зарубежной Культуры
» Украинский язык
» Валеология
» Андр
» Istoriografhy
» Азия и Африка
» Економика
» Нова історія
» Религия
» Державний
» ІСТОРІОГРАФІЯ!
» Правознавство
» New history
» Ек
» НОВА ІСТОРІЯ !!!
» СЛОВЯНИ
» ШЦР
» Політологія
» СЛН
» СпецКурс
» СамробШНЦР
» МДЛ ШНЦР
» Культура
» ЕКЗАМЕН ШНЦР
» ШНЦР МОДУЛЬ
» СЛОВЯНИ №2
» І
» Філософія
» ШНЦР САМ
» Соціо
» ІСК Модуль
» E
» ІІІІІІІІІ
» Укр еміграція
» Методологія
» КНП КУЛ
» Етика
» Візантія)
» Мова історії
» Проблеми давньої історії
» ЯІ
» Mandr
» АКТ ПРБ НОВІТ ШНЦР

Правознавство, торія держави та права

  1. Основні теорії походження держави та їх сутність.

Основні  теорії походження держави:

-Найбільша поширеною є соціально-економічна теорія – продукт певного етапу розвитку, це продукт соціуму.

-Теологічна теорія – держава дана людям Богом.

-Патріархальна теорія – держава продукт розростання сімї, а влада правителя продовження батьківської влади.

-Договірна – це продукт добровірної  угоди.

-Теорія насилля – держава це та сила, яка утворюється для утримання покори над іншими.

 -Психологічна – в силу притаманності більшості людей і нерівності, слабохарактерності вони потребують особу якій будуть підкорятися.

 -Органічна – держава подібна біологічному організму, який має свої органи, які виконують певні функції.

 

  1. Поняття та основні ознаки держави.

Держава — це особлива організація політичної влади у соціальне неоднорідному суспільстві, яка відображає, в першу чергу, інтереси домінуючих груп цього суспільства і за допомогою якої здійснюється управління суспільством.

Держава, як особлива форма політичної влади, має ряд ознак, що відрізняють її від організації влади у додержавний період та від інших складових частин політичної системи суспільства.

Основними з таких ознак є:

—   Визначена кордонами територія — відокремлена кордонами частина земної по­верхні, на яку розповсюджується юрисдикція даної держави. Тери­торія є матеріальною базою держави і основою для визнання її іншими державами;

  • Суверенітет — верховенство, самостійність, неподільність влади на те­риторії країни та її незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах;
  • Громадянство – це спосіб вираження приналежності особи до держави, з якою ця держава підтримує постійний правовий зв'язок, який виявляється у їх взаємних правах і обов’язках;

—  Наявність апарату управління та примусу, який практично ре­алізовує різні функції держави;

—   Правотворча діяльність - здатність видавати загальнообов'язкові для всього насе­лення правові норми та забезпечувати їх виконання;

—  Наявність податкової системи, яка забезпечує засоби для утримання державного апарату;

 

  1. Сутність суверенітету як ознаки держави.

Сутність суверентітету полягає в незалежності державної влади від іншої влади як в середині країни так і за її межами у внутрішніх і зовнішніх зносинах.

Суверенітет - верховенство, самостійність, неподільність влади на те­риторії країни та її незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах;

 

  1. Сутність громадянства як ознаки держави.

Сутність громадянства полягає в способі вираження приналежності особи до держави, з якою ця держава підтримує постійний правовий зв'язок, який виявляється у їх взаємних правах і обов’язках;

  1. Сутність ознаки держави «визначена кордонами територія»

Визначена кордонами територія – відокремлена кордонами частина земної поверхні, на яку розповсюджується юрисдикції даної держави (суша, води, надра, повітряний простір) . Територія є матеріальною базою держави і основою для визнання її іншими державами.

  1. Поняття та види функцій держави.

Функції держави - це основні напрямки діяльності держави, у яких виражається та конкретизується суть соціального-призначення і цілі держави.

Функції держави:

  • Внутрішні:

 1. Економічна функція — формування та виконання державного бюджету; складання та виконання програм економічного розвитку; фінансування ряду галузей; керування підприємствами та організаціями, що належать до державної форми власності.

2. Функція захисту прав і свобод людини і громадянина — конституційне закріплення прав (особистих, політичних і соціальних) людини; діяльність державних органів, що захищають права людини і громадянина.

3. Соціальна функція — забезпечення належного рівня життя людини; допомога громадянам, що потребують соціального захисту — інвалідам, безробітнім, біженцям, багатодітним тощо.

4. Функція фінансового контролю (оподаткування) — виявлення та облік доходів виробників матеріальних і духовних благ; вилучення податків тощо.

5. Функція охорони правопорядку — забезпечення повного втілення в життя правових відносин в середині держави; притягнення до юридичної відповідальності правопорушників.

6. Екологічна (природоохоронна) — регулювання процесу використання природних ресурсів; збереження ті відновлення оточуючого середовища; забезпечення екологічної безпеки громадян. Для сучасної держави характерною є особлива увага до соціальної та екологічної функцій, функції захисту прав і свобод людини і громадянина. Крім того, з'являються нові функції:

7. Культурна (духовна) — організація освіти, виховання; розвиток науки і культури; забезпечення збереження культурної спадщини та доступу громадян до неї.

8. Інформаційна — організація та забезпечення системи отримання, використання, розповсюдження та зберігання інформації. Зовнішні функції— це основні напрями діяльності держави за

її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством в цілому.

  • Зовнішні:

1) функція забезпечення безпеки держави — захист держави від

нападів ззовні; захист незалежності, територіальної цілісності держави і виконання міжнародних зобов'язань (призначення Збройних Сил України);

2) функція міжнародного співробітництва;

3) інтегрування національної економіки в світову — залучення і підтримка іноземних інвестицій. Сучасний світ характеризується економічною взаємозалежністю держав. Приплив іноземних інвестицій — джерело розвитку вітчизняної економіки.

 

7.        Поняття механізму держави та його елементи.

Механізм держави - це система державних організацій, які беруть реалізацію у функції держави.

   Державні органи поділяються на:

  1. За способом утворення:

-Первинні- це ті які обираються населенням.

-Вторинні- виходячи із первинних

2. За територіальною юрисдикцією:

  • центральні
  • місцеві

3. За складом:

  • одноособові
  • колективні.
  • Державний механізм – це цілісна ієрархічна система державних органів та їх посадових осіб, що практично здійснюють державну владу та забезпечують виконання завдань і функцій держави
  • Елементами державного механізму є:
  • державні підприємства – господарські організації державної форми власності, що займаються виробничою і комерційною діяльністю та забезпечують господарсько-економічну основу державної влади;
  • державні установи – організації, що не мають владних повноважень, але виконують загальносоціальні функції держави (державні заклади освіти, науки, охорони здоров’я);
  • держані органи – організації, що наділяються владними повноваженнями та безпосередньо здійснюють державну владу.
  1. Поняття державного органу та їх види.

Державний орган - це одна особа або організована група осіб, спеціально призначені для реалізації державної влади в передбачених законом випадках. До числа державних органів ставляться, наприклад, суд, президент, парламент і т.д.

Серед державних органів розрізняють:

а) єдиноначальні;

б) колегіальні;

в) органи законодавчої, виконавчої, судової влади й ін.

 

9.        Форма держави та її елементи

Форма держави включає 3 елементи:

1)форма державного правління;

2)форма державного устрою;

3)форма державного режиму.

Форма правління – організація вищих органів держ. влади, порядок їх утворення, компетенція, розподіл компетенцій між ними.

2 форми правління:

 -монархія;

 -республіка.

Форма устрою – визначає адміністративно-територіальний поділ держави, взаємодію між центральною владою в цілому і її складовими елементами. –унітарні; -федеративні; -конфедеративні.

Форма режиму – сукупність методів, способів і засобів здійснення державної влади. – з демократичним і недемократичним(авторитаризм, тоталітаризм) режимом.

 

  1.  Поняття та види форм правління.

Форма правління – організація вищих органів державної влади, порядок їх утворення, компетенція, розподіл компетенцій між ними.

Є 2 види форм правління:

Монархія – форма правління за якою вища державна влада здійснюється одноособово і переходить як правило за спадковістю. Монархії бувають абсолютні і обмежені (конституційні).

Республіка – вища державна влада здійснюється колегіальними та одноособовими органами, які обираються на визначений законом срок. Республіки бувають 3-ох видів: парламентська, президентська,змішана.

 

 

  1.  Поняття та види форм державного устрою.

 

Форма державного устрою – це поняття, яке визначає адміністративно-територіальний поділ держави, взаємодію між центральною владою і її складовими елементами.

Унітарна держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Ознаки:

1. єдина системи державних органів;

2. єдине законодавство;

3. єдиної території;

4. єдина судова влада.

Федерація -  це союзна держава, територіальні частини якої володіють деякими ознаками  суверенітету, що здійснюються зі збереженням цілісності держави. Ознаки:

1. Поділяється на складові частини, які мають деякі атрибути суверенітету: символіку, вищі державні органи, конституцію тощо. Проте влада повністю залишається за єдиною федеративною державою, котра цілковито володіє суверенітетом;

2. Територія федерації складається з території її суб’єктів.

3. Існування двох рівнів законодавства: на рівні федерації та на рівні суб’єктів без безумовного пріоритету норм федерального законодавства;

4. Суб’єкти федерації позбавлені права виходу зі складу федеративної держави, хоча такі спроби трапляються час від часу.

Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. Ознаки:

1.Вона створюється на підставі договору між її суб’єктами;

2. Суверенітет належить суб’єктам, які входять до її складу і зберігають право вільного виходу з неї;

3. Конфедерація розглядає вузьке коло питань. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

 

  1.  Поняття та види форм державного режиму.

 

Державний режим — це сукупність методів, засобів і способів здійснення державної влади. У залежності від ступеня демократичності тієї чи іншої держави розрізняють демократичні, авторитарні та тоталітарні режими, межі між якими є досить нечіткими і відносними.

Сучасні демократичні режими характеризуються сукупністю таких основних ознак:

—   народ виступає єдиним джерелом влади;

— народ здійснює владу як безпосередньо (шляхом виборів і референдумів), так і через виборні органи (місцеве самоврядування, парламент, президент і т. д.);

—   поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, реальна незалежність судової влади від інших гілок влади, особливо від виконавчої;

—   рівноправність людей, наявність реальних механізмів захисту прав людини.

Авторитарні режими характеризуються такими ознаками:

—   недостатній контроль з боку населення за формуванням та діяльністю органів влади;

—   обмеженість реальних прав людини та можливості їх захисту;

Тоталітарним режимам властиві такі риси:

—   тотальний (повний) контроль з боку держави за всіма проявами і сферами життя суспільства;

—   відсутність механізмів захисту прав і свобод, безправ'я людини;

—   реальна влада зосереджується в руках однієї особи чи групи осіб;

Державний режим є основною складовою частиною політичного режиму, який включає в себе не лише методи здійснення державної влади, але і способи діяльності інших учасників політичної системи суспільства: політичних партій, громадських організацій тощо.

 

  1.   Поняття та ознаки громадянського суспільства.

 

Громадянське суспільство – це соціально-неоднорідне суспільство з різними ступенями розвитку, яке розвивається на засадах плюралізму та самоорганізації.

Ознаки громадянського суспільства:

  1. Пріоритет суспільства над державою (рівень саморегуляції).
  2. Високий рівень прав і свобод кожного члена суспільства.
  3. Високий рівень економічних свобод.
  4. Високий рівень соціального захисту громадян.
  5. Ідеологічний і політичний плюралізм.
  6. Наявність демократичних механізмів,які забезпечують кожній людині можливості впливу на формування і здійснення державної влади.

 

  1.  Поняття та ознаки правової держави.

 

Сутністю правової держави є витворюваний нею правопорядок, який базується на правовому законі що забезпечує високий рівень прав і свобод кожного члена суспільства.

Основні ознаки правової держави:

-верховенство права ;

-механізми захисту прав людини;

-незалежне правосуддя і доступне правосуддя. 

 

  1.   Поняття та види соціальних норм.

 

Соціальні норми - це правила поведінки  загального характеру, які виникли у процесі соціальної організації суспільства.

Їх класифікують за змістом і за способом  встановлення:

1)мораль,

2)релігійні норми,

3)звичаї - це норма, в основі якої лежить певний зразок поведінки, який став стереотипом для суспільства,

4)корпоративні норми – норми, правила поведінки, які використовуються у організованих спільнотах і закріплені в їхніх організаційних документах,

5)норми права - норми, які встановлюються і забезпечуються державою.

 

  1.   Поняття та основні ознаки права.

 

Право – це система загальнообов’язкових і охоронюваних державою норм, які визначають права та обов’язки учасників суспільних відносин і виступають регуляторами цих відносин.

Основні ознаки права:

  1. Загальнообов’язковий характер.
  2. Нормативний характер (право складається з норм).
  3. Системний характер (право – це певна система норм, яка має власну систему).
  4. Право виражає волю держави.
  5. Формальна визначеність права.

 

 

  1.  Сутність нормативного та системного характеру права як його ознак.

 

Нормативний характер (право складається з норм)

 

Системний характер (право – це певна система норм, яка має власну систему)

 

  1.  Поняття та види джерел права.

Джерело (форма) права — це способи зовнішнього виражен­ня і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення.

Основні джерела (форми) права:

1) правовий звичай;

2) правовий (судовий, адміністративний) прецедент;

3) нормативноправовий договір;

4) нормативноправовий акт.

19.      Поняття та елементи системи права.

Система права - це внутрішня структура права, котра виражається в єдності й погодженості всіх діючих норм права даної держави, а також у їхньому розподілі по галузях і інститутам права.

Основні структурні елементи системи права:

а) норми права;

б) інститути права,

в) галузі права.

 

20.      Поняття галузі, інституту та норми права.

1.Норми права – це встановлене державою  певне правило поведінки  в суспільних правовідносинах з правами,обов’язками та наслідками для суб’єктів цих взаємовідносин.

2.Інститут права – це внутрішньо галузева група норм права,яка регулює один конкретний вид суспільних відносин.

3.Галузь права – це відносно самостійна група норм права,об’єднаних  спільним предметом та методом правового регулювання.

 

  1.  Структура норми права.

 

Структура правової норми — це її внутрішня будова, яка вклю­чає взаємозв'язані елементи і яка обумовлена тими суспільними відносинами, які регулює дана норма.

Основними елементами правової норми є:

—   гіпотеза;

—   диспозиція;

—   санкція.

Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, за наявності яких реалі­зується дана норма права, а також на коло осіб, до яких ця норма права звернена.

Диспозиція містить права і обов'язки учасників правовідносин, тобто саме правило поведінки.

Санкція вказує на наслідки, як правило несприятливі, які наста­ють внаслідок порушення диспозиції.

 

  1. Поняття та структура системи законодавства.

Структура системи законодавства — внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні і поділі на галузі та інститути законодавства.

Структура системи законодавства:

  1. Галузева (горизонтальна) - відображає предмет правового регулювання.
  2. Субординаційна, або ієрархічна (вертикальна) - відображає юридичну чинність актів.

3. Державно-організаційна (вертикальна) - відображає особливості форми державного устрою.

 

 

 

 

  1.  Поняття правопорушень та його елементи.

Правопорушення - це суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яка посягає на правові зносини, що охороняється законом.

    Ознаки правопорушень:

  1. Суспільна шкідливість або небезпечність ознак.
  2. Правопорушення може бути тільки діяльне (дія або бездіяльність), а не думки чи почуття.
  3. Винність діяння.
  4. Протиправність діяння (порушення норми діяння).
  5. Деліктоздатність суб’єкта протиправного діяння.

  Склад правопорушення:

  1. Об’єкт (будь-які суспільні відносини, які охороняються законом).
  2. Суб’єкт.
  3. Об’єктивна сторона (обставини правопорушення).
  4. Субєктивна сторона (мотиви правопорушення).

 

  1. Види правопорушень.

Види правопорушень

Правопорушення розрізняються:

  •  за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки;
  • за характером санкцій, які настають.

За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки.

 Злочини — це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства і особи, що посягають на суспільний лад, права і свободи особи, інші соціальні цінності.

Ознаками злочину є:

  •  явна суспільна небезпека,
  • протиправність,
  • винність,
  • караність.

Проступки — правопорушення менш небезпечні для суспільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне або цивільно-правове покарання.

Залежно від сфери скоєння розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні проступки.

 

  1. Поняття юридичної відповідальності та її види.

Юридична відповідальність – це вид відповідальності, суть якої полягає в застосуванні до суб’єкта правопорушення засобів впливу і, як наслідок, - позбавлення духовних і матеріальних благ.

Існує 4 види юридичної відповідальності:

  • Кримінальна - настає за вчинення злочину;
  • Адміністративна - настає за вчинення адміністративних проступків;

- Цивільна - настає за невиконання або неналежне або неналежне виконання зобов’язань за договором або заподіяння шкоди в позадоговірних відносинах.

-  Дисциплінарна - за вчинення дисциплінарних проступків.

 

  1. Поняття та гарантії законності.

Законність — це такий правовий режим у державі, за якого діяльність усіх державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону. Законність є невід'ємним елементом демократії.

Основними умовами законності є:

—   наявність системи законодавства, що відображає волю та інтереси більшості населення і спрямоване на забезпечення прав людини;

—   високий рівень правової культури населення, тобто повага до права і прагнення суб'єктів правовідносин діяти у встановлених правом межах;

—   наявність гарантій, за допомогою яких у суспільстві підтримується, а в разі потреби — відновлюється законність.

Гарантії законності — це система засобів і умов, за допомогою яких держава забезпечує здійснення вимог законності. Розрізняють загальні та спеціальні гарантії законності.

1.Загальні гарантії — це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, в яких функціонує правова система та підтримується правопорядок.

Правопорядок — це така реалізація правових норм, при якій діяльність суб'єктів права є правомірною. Загальні гарантії законності забезпечуються політичною та економічною системами суспільства.

2. Спеціальні гарантії — це спеціально—юридичні засоби і умови, які реально забезпечують вимоги законності. До спеціальних гарантій законності належать:

−  ефективна робота правотворчих та правозастосовчих органів;

  • попередження, виявлення та припинення правопорушень;

‒ невідворотність юридичної відповідальності тощо.

 

  1. Предмет та метод конституційного права.

Предметом конституційного права України є суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення влади народом, устрій держави та суспільства, становище людини в державі та суспільстві. У більш конкретному розумінні предмет конституційного права включає такі групи суспільних відносин:

—   відносини, які складають основоположні засади народовладдя, народний суверенітет;

—   відносини, які розкривають форму правління, форму державного устрою держави, особливості державного режиму, порядок використання державних символів;

 В конституційному праві переважає метод імперативного регулювання, при якому відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. З огляду на це поведінка суб'єктів конституційного права строго регламентується, а їх права і обов'язки чітко визначені.

Диспозитивний метод застосовується у конституційному праві значно рідше.

 

  1. Структура Конституції України.

Конституція України складається з преамбули та 15 розділів, які містять 161 статтю.

У преамбулі зазначаються цілі прийняття Конституції України.

Розділ І (статті 1-20) "Загальні засади" містить статті, що визначають основи суспільного ладу, громадянства, стосуються суверенітету України, соціального захисту її громадян, екологічної безпеки, а також статті, що визначають державну символіку.

Розділ ІІ (статті 21-68) "Права, свободи та обов´язки людини і громадянина" містить норми, що визначають фундаментальні права та свободи громадян України, гарантії їх реалізації, а також обов´язки громадян перед державою і суспільством.

Розділ III (статті 69-74) "Вибори. Референдум" присвячені регулюванню порядку здійснення і проведення таких основних форм народного волевиявлення, як вибори й референдум.

Розділ IV (статті 75-101) "Верховна Рада України" закріплює порядок утворення, роботи, повноваження, склад єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України, а також статус народного депутата України.

Розділ V (статті 102-112) "Президент України" містить норми, що реалізують порядок обрання, компетенцію, правовий статус, умови припинення повноважень Президента України, порядок формування та функції Ради національної безпеки і оборони України.

Розділ VI (статті 113-120) "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" закріплює порядок утворення, діяльності, компетенції та склад уряду України, місцевих органів влади.

Розділ VII (статті 121-123) "Прокуратура" формулює завдання, повноваження та структуру органів прокуратури.

Розділ VIII(статті 124-131) "Правосуддя" містить норми, що регулюють порядок утворення та функціонування органів правосуддя, визначають статус суддів.

Розділ ІХ статті 132-133) "Територіальний устрій України" закріплює основні принципи та систему адміністративно-територіального устрою України.

Розділ X (статті 134-139) "Автономна Республіка Крим" визначає становище цієї республіки та її компетенцію, принципи відносин з Україною, повноваження органів цієї республіки.

Розділ ХІ (статті 140-146) "Місцеве самоврядування" містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їхній склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів.

Розділ XII (статті 147-153) "Конституційний Суд України" визначає склад, повноваження Конституційного Суду України, встановлює гарантії незалежності та недоторканності суддів.

Розділ XIII(статті 154-159) "Внесення змін до Конституції України" визначає порядок внесення змін і доповнень до Конституції України, процедуру їх розгляду.

Розділ XIV (статті 160-161) "Прикінцеві положення" вказує, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

Розділи (пункти 1-14) "Перехідні положення" закріплює положення щодо чинності законодавства в частині, що не суперечить Конституції України, та порядок вирішення інших питань, які виникли у зв´язку з прийняттям нової Конституції України.

 

  1. Конституційна форма правління, державного устрою та державного режиму України.

У ст. 1 Конституції України проголошено: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують пов­ноту законодавчої, виконавчої і судової влади у державі, а також непідпорядкування та непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.

Демократизм в Україні передбачає створення сприят­ливих умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, для забезпе­чення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Правова держава — це держава, в якій панує право; де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійс­нюється на основі й у межах, визначених правом; де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

В Україні встановлено республіканську форму прав-(ч. 1 ст. 5 Конституції). Республіканська форма прав­ління полягає в такій організації державної влади, за якої органи державної влади обираються народом або форму­ються органами, що обрані народом. В Україні глава дер­жави — Президент, парламент — Верховна Рада — оби­раються громадянами України на основі загального, рів­ного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування строком на п'ять років.

За ст.2 КУ Форма державного устрою України – унітарна держава.

Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визна­ється народ України.

 

  1. Поняття громадянства України та способи його набуття і призупинення.

Громадянство – це правовий зв'язок між особою і державою Україна, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов’язках.

Способи набуття громадянства України:

  • за народження;
  • за походження;
  • через прийняття громадянства України;
  • через поновлення громадянства України.

Умови прийняття громадянства України:

  1. Безпосереднє проживання на території України протягом останніх 5 років на законних підставах.
  2. Володіння укр. мовою.
  3. Наявність законних джерел існування.
  4. Не перебувати в іноземному громадянстві.
  5. Визнання та виконання КУ.

Підстави втрати громадянства України:

  1. Вихід з громадянства України.
  2. Втрата громадянства України.

 

  1. Види конституційних прав і свобод людини і громадянина в України.

Права і свободи людини і громадянина в Україні поділяються на:

  1. Особисті (право на життя, честь, недоторканість).
  2. Політичні (виборче право, право на участь в громадських об’єднаннях).
  3. Соціально-економічні (право на працю, на відпочинок).
  4. Культурні (право на віросповідання, на творчу діяльність).

Особисті права та свободи є невідчужуваними і належать кожній людині від природи, в силу того, що вона народилася людською істотою. До цих прав згідно з Конституцією належать: право на життя (ст. 27), право на повагу гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. ЗО), право на таємницю листування, телефонних розмов та кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання (ст. 33). Ці права належать всім людям, що на законних підставах знаходяться на території України, незалежно від того, є вони громадянами України, іноземцями чи особами без громадянства.

Політичні права і свободи відображають міру можливої поведінки суб’єкта у сфері управління державою, політики і залежать від правового статусу особи. В основному, політичними правами користуються лише громадяни України. До політичних прав і свобод Конституція України відносить: право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38), право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40), право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39) тощо.

Соціально-економічні права і свободи характеризують їх суб’єктів як учасників економічних, майнових відносин, відносин власності. До них згідно з Конституцією належать: право приватної власності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право громадян на кори* стування об’єктами виключної власності народу України, державної та комунальної власності (статті 13, 41), право на працю (ст. 43), правона страйк (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), право на безпечне довкілля (ст. 50) тощо.

Культурні або духовні права є мірою дозволеної поведінки особи в духовній, культурній, ідеологічній сфері. Згідно з Конституцією України до них належать право на освіту (ст. 53), право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості (ст. 54), право на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54) тощо.

 

  1. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Гарантії прав і свобод:

1.правові(наявність законодавства)

2.інститутуційні(наявність інститутів)

До правових гарантій належать невідчужуваність і непорушність прав і свобод, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, право на правову допомогу тощо.

До інституційних гарантій належать, насамперед, суди, а також Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів та місцеві державні адміністрації, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокуратура, адвокатура та деякі інші, в тому числі міжнародно-правові установи.

 

  1. Конституційний статус Верховної Ради України.

Верховна Рада є єдиним органом – законодавчої влади в Україні.

Форма -  однопалатний парламент.

Конституційний склад ВР - 450 депутатів.

ВР є повноваженою за умови обрання 300 і більше народних депутатів.

Порядок формування : ВР обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємного голосування на 5 років.

Функції ВРУ:

1)Законодавча.

2)Установча.

3)Контрольна.

 

  1. Конституційний статус Президента України.

Президент України є главою держави.

Як глава держави Президент виступає гарантом державного суверенітету, те­риторіальної цілісності держави, додержання Конституції, прав і сво­бод людини і громадянина.

Президентом Укр. обирається громадянин Укр. на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 р.

Президентом може бути обраний:

1)громадянин Укр.

2)досяг 35р.

3)має право голосу.

4)проживає в Укр. останні 10р.

5)володіє держ. мовою.

Президент користується правом недоторканості на час виконання повноважень. Звання през. Укр. охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки він не був усунутий у порядку імпічменту.

 

  1. Конституційний статус Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів є вищим органом в системі органів виконавчої влади.

Склад Кабміну України:

  • Прем’єр-міністр;
  • Перший віце-прем’єр;
  • Віце-прем’єр;
  • Міністри.

Порядок формування Кабміну Укр.: Прем’єр-міністр призначає Президент України за згодою більше половини конституційного складу ВР України. Всі інші члени Кабміну призначаються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра.

 

  1. Місцеві органи виконавчої влади в Україні.

Місцеві органи виконавчої влади в Україні.

Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади. Вони, відповідно до закону України “Про місцеві державні адміністрації”, здійснюють функції виконавчої влади, забезпечують досягнення визначених Конституцією та законом України, завдань і цілей безпосередньо на місцях в областях, районах, у містах Києві та Севастополі.

      Місцеві державні адміністрації діють на принципах, властивих для всієї системи органів виконавчої влади з урахуванням особливостей умов і завдань їх функціонування. Основними засадами діяльності місцевих державних адміністрацій:

  1. відповідальність перед людиною і державою за свою діяльніст;
  2. верховенство права;
  3. законність;
  4. пріоритетність прав людини;
  5. гласність;
  6. поєднання державних і місцевих інтересів;
  7. відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України;
  8. підзвітність і підконтрольність органам виконавчої влади вищого рівня тощо…

     Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади, мають статус юридичної особи. Владні повноваження цих державних органів реалізуються одноосібно їх керівниками – головами місцевих державних адміністрацій, які призначають на посаду і звільняються з посади Президента України за поданням Кабінету Міністрів України. У здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

      Місцеві державні адміністрації також підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

 

  1. Поняття,  порядок здійснення  та форми місцевого самоврядування в Україні.

Місцеве самоврядування – це право територіальної громади (жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів Укр.

Порядок здійснення самоврядування:

1)безпосереднє;

2)через органи місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування в Укр. включає:

1)територіальну громаду;

2)сільську, селищну, міську ради;

3)сільського, селищного, міського голову;

4)виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

5)районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх виконавчі комітети;

6)органи самоорганізації населення.

 

 

 

  1. Поняття правосуддя та його засади.

Правосуддя – це специфічна діяльність  спеціальних державних органів, судів з розгляду і вирішення судових справ.

 Засади правосуддя:

1)Законність – діяльність судів здійснюються на підставі законів;

2)Рівність учасників судового процесу;

3)Забезпечення доведеності вини;

4) Змагальність сторін і свобода в наданні суду доказів і доведеності перед судом їх переконливості;

5)Підтримання державного обвинувачення в суді прокурора;

6)Забезпечення обвинуваченому право на захист;

7)Гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами;

8)Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;

9)Обов’язковість рішень суду на всій території України.

 

  1. Судоустрій в Україні.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають: 

1) місцеві суди; 

2) апеляційні суди; 

3) вищі спеціалізовані суди; 

4) Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ.

 

  1. Система судів загальної юрисдикції в Україні.

Відповідно до Конституції та Закону України «Про судоустрій України» від 10 липня 2010  р. судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.  Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності, інстанційності  і спеціалізації.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

-місцеві суди; 

-апеляційні суди; 

-вищі спеціалізовані суди;

-Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є:  апеляційні суди, апеляційні суди міст Києва та Севастополя,  Апеляційний суд Автономної Республіки Крим;  військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово—Морських Сил України;  Апеляційний суд України,.

Апеляційні суди здійснюють такі повноваження: розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону; розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів);   Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону.

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди: Вищий господарський суд України;  Вищий адміністративний суд України;  інші вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України в порядку, встановленому цим Законом.  Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.

Вищий спеціалізований суд здійснює такі повноваження: розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом; веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Повноваження Верховного Суду України: розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядадає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку;

До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково. Їх кількість встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

 

  1. Статус Конституційного суду в Україні.

Конституційно-правовий статус Конституційного Суду України

Конституційно-правовий статус Конституційного Суду визначається розділом XII Конституції та Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р[2].

Стаття 147 Конституції України визначає сутність Кон­ституційного Суду України та його призначення.

Конституційний Суд України визначається як єдиний орган конституційної юрисдикції.

Призначення цього органу:

- вирішувати питання про відповідність законів та ін­ших правових актів Конституції України;

- давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституція України визначає склад Конституційного Суду України та порядок його формування.

Згідно з Конституцією Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України (ч. 22 ст. 106), Верховна Рада України (ч. 26 ст. 86) та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Консти­туційного Суду України (ч. 2 ст. 148)[3].

Відповідно до ч. З ст. 148 Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути громадянин Украї­ни, який на день призначення досяг сорока років, має вишу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

При цьому суддя Конституційного Суду призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Із загальної кількості суддів на спеціальному пленарному засіданні обирається Голова Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Згідно зі ст. 150 до повноважень Конституційного Суду України належить дві основні групи питань:

1) вирішення про відповідність Конституції України (конституційність):

• законів та інших правових актів Верховної Ради України;

• актів Президента України;

• актів Кабінету Міністрів України;

• правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції та законів України.

При вирішенні питань своєї компетенції Конституційний Суд України, зокрема за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України, дає висновки про відповід­ність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.

У свою чергу за зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розгляду і розслідування справи про усунення Президента України в порядку імпічменту (ст. 151 Конституції).

 

  1. Міліція в Україні: правова основа діяльності.

Правова основа:

-Конституція Укр.;

-закон «Про міліцію» (грудень 1990 р.);

-закон «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992 р.).

Міліція - це озброєний державний орган виконавчої влади, покликанням якого є захищати життя ,здоровя, права і свободи громадянина, власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури міністерства внутрішнішніх справ України.

Основні підрозділи міліції:

-кримінальна міліція;

-міліція громадської безпеки;

-транспортна міліція;

-міліція охорони;

-ДАІ;

-судова міліція;

-муніципальна міліція.

 

  1. Служба безпеки України: правова основа діяльності, статус.

СБУ - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, покликанням якого є гарантувати держ. безпеку України.

Структура СБУ:

  1. Центральне управління;
  2. Регіональні управління і їх підрозділи;
  3. Органи військової контррозвідки;
  4. Військові формування;
  5. Навчальні, науково-дослідницькі  та інші заклади СБУ.

Структуру СБУ визначає Президент України, СБУ підпорядковується Президенту і підконтрольна ВР.

 Правова основа:

- Конституція Укр.;

- закон «Про Службу безпеки України» (1992 р.);

- закон «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992 р.).

 

  1. Адвокатура в Україні: правова основа діяльності, статус.

Правовий статус адвокатури:

  • Конституція України (ст. 59).
  • Закон України «Про адвокатуру» (1992 р.).

Адвокатура – це добровільне професійно-громадське об’єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод людини і громадянина та представляти законні інтереси фізичних і юридичних осіб, осіб без громадянства, нерезидентів.

Правовий статус української адвокатури врегульовано Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. Відповідно до ст. 1 цього закону, Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

 

  1. Нотаріат в Україні: правова основа діяльності, статус.

Правова основа:

  • Конституція України
  • Закон «Про нотаріат»(1993 р.)
  • Указ Президента «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні»(1998 р.)
  • – це система органів і посадових осіб на які покладено обов’язки посвідчувати права,а також вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності .

В Україні нотаріальні дії здійснюють:

1)Держ. нотаріуси  нотаріальних контор та держ. Нотаріальних архівів.

2)Приватні нотаріуси.

3)Посадові особи місцевих органів виконавчої влади.

4)Консульські установи та дипломатичні представництва України за кордоном.

На сьогодні повноваження державних і приватних нотаріусів одинакові.

 

  1. Конституційний статус прокуратури в Україні.

Прокуратура – єдина централізована система органів, яка здійснює нагляд за органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю, проводять оперативно-розшукову діяльність, здійснюють нагляд за адміністрацією місць позбавлення волі, виконує інші функції, передбачені законом України.

 Структура:

1. Генпрокуратура.

2. Прокуратура АР Крим.

3. Прокуратура областей, м. Києва і м. Севастополя 

4. Міські, районні, міськрайонні прокуратури.

5. Військова прокуратура.

Генеральну прокуратуру України  очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та заступників. Генеральний прокурор України призначається на посаду та звільняється з посади за згодою ВРУ  Президентом України.

 Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів  - 5 років.

Функції:

 1. Підтримання державного обвинувачення в суді;

 2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

 3. Нагляд за додержанням законів;

 4. Нагляд за додержанням прав та свобод.

Акти прокурорського реагування:

 1. Протест прокурора

2. Припис прокурора

3. Подання прокурора

4. Постанова прокурора.

 

 


03.05.2015; 00:27
хиты: 356
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь