1.Основні особливості періоду і розвитку історичної думки
Основні особливості:
18 ст. – епоха розвитку кріпацтва «вшир» та «вглиб».
За Соловйовим, зароджуються елементи буржуазних відносин.
Зміцнення абсолютної монархії. Її основа – феодальний поміщик.
18 ст. – нова глава в російській історії.
Риси історичної науки:
1. зменшується вплив церковної ідеології
2. поступово громадянська або цивільна історія відділялася від церковної
3. розширення культурно-наукових зв’язків з іноземними науковцями
4. важливою віхою було відкриття Академії наук в 1725 р. (колосальна бібліотека, друкарня і кадри)
5. укази Петра І 1703, 1709 рр. збирати і присилати документи.
6. зростає інтерес до історичних народів Європи (давньоримський, давньогрецький)
7. актуальною стає проблема міжнародних відносин
8. автори історичних праць чіткіше усвідомлювали чи вбачали в історії вчительку життя
Ключевський: «Історія не вчителька, а наглядачка, яка «суворо карає за невивчений урок»».
9. поступова зміна середньовічного провіденціоналізму прагматизмом.
10. набирає права громадянська теорія «природного права»
11. світогляд істориків набуває раціоналістичного характеру
У першій чверті 18 ст. розробилися 2 основні проблеми, які диктувалися життям:
1. значення держави і роль монарха у житті країни
2. завдання й характер зовнішньої політики Росії і її міжнародне становище.
Ці проблеми реалізовувалися в 2-х видах праць:
1. великі узагальнюючі твори
2. невеликі за розміром, але з докладним описом якихось подій
Реформи Петра І позитивно впливали і на розвиток України, культурний розвиток. Через Росію Україна посилювала зв’язки з Європою. Історичні знання в Україні відображені в історичних повістях. Ширше почали залучатися до написання історичних праць архівні документи.
2.Історіографія першої чверті 18 ст в Україні та Росії
Іван Грозний перший замовив написати історію Росії – «Степенная книга».
Олексій Михайлович - «Записной указ»
Петро І вимагав писати про нові часи, але не «від царя Гороха».
1708 р – замовив Ф. Полікарповому. 1715 р – написав. Але Петру не сподобалось і не була надрукована. Все ж Полікарпов багато говорив про стародавні часи.
1715 – Олексій Мантієв (помер 1723р.), секретар російського посольства в Швеції – «Ядро российской истории». Опубліковано в 1770 р. Міллером; праця ділилася на глави. Кожна книга присвячена певному періоду російської історії:
1 книга. про стародавні часи, про походження руського народу до приходу варягів. Цю ідею потім розвинув Ломоносов.
4 книга. «О отшибении ига татарского» 1480р.
«Самоначальство Иоанна IV» и «Обретение Америки».
5 книга. Смута.
7 книга. Обрання Михайла Романова
Автор говорить про доваряжський період, переплітається російська історія з всесвітньою.
Мантієв говорить, що абсолютизм – найкраща форма правляння.
Є елементи критики джерел. Пише, що імена князів походять від слова «слава».
Негативно ставиться до народних рухів. Праця популярна. Багато разів перевидавалася.
З’явилися праці Б. Куракіна – «История Петра»(близький родич Петра). Оправдовує внутрішню і зовнішню політику Петра. З’являється інтерес до особи у XVIII столітті.
Шафіров «Про Північну війну». Складалося з 3 питань і 3 відповідей:
1. які підстави мав розпочати війну Петро?
2. чому так довго тривала війна?
3. чи б’ються по-джентельменськи?
Публікує міжнародні договори, чим доводить відповіді на питання.
«Книга Марсова» і «Журнал ведення війни Північної» є все, що стосується Північної війни.
Друга чверть XVIII ст. – час становлення.
1. з’явилися нові проблеми:
- утворення давньоруської держави;
-походження словян;
- історія Русі доваряжського періоду;
-історія освіти.
2. публікація документів
3. зявляються праці з географії, статистики, торгівлі і ремесла.
4. початок дискусії з проблеми норманського питання. Сформувалися 2 напрями:
- національний(автохтонний)
-норманістський(перша пол. XVIII ст.)
3.Історичні погляди Ломоносова.
М.Ломоносов (1711-1765).Видано академічне видання «Ломоносов М.В, Полное собрание починений» М.1952-1982, Т 1-11.
1749р. Міллер подав дисертацію «О происхождении племени и народа российского»,де проводить норманську теорію. Дійшло 4 рецензії Ломоносова на дисертацію,де критикував Міллера. Дисертацію вирішено спалити.
1751р.- Елизавета Петрівна доручає Ломоносову написати Історію Росії.
1763 р. – починає друкуватись його історія «Древняя российская история» доведена до 1054р. – смерть Ярослава Мудрого.
Ломоносов говорить про автохтонність слов’ян окреслив ареал розселення всіх слов’ян.
1760 - публікує «Краткий российский летописец» з 3-х частин:
1. Короткий нарис Русі – Росії із слов’ян до Рюрика. Гімн слов’янам
2. Відомості від київських князів до Петра1
3. Історія шлюбних зв’язків Рюриковичів із закордоном.
4.Розвиток історичної думки в Україні др..п. 18 ст.(Десницький, Козельський)
Основна риса української історіографії цього періоду – праці носять компілятивний характер.
Кінець 17-18 століть набуває популярності бароко – стиль мислення перехідної доби. Концепція сарматизму занепадає. Зате розвивається різновид у формі козаризму.
Десницький Семен Юхимович (1740-1789 рр.) вчився у Троїце – Сергіївській лаврі, потім у Московському університеті. Посланий на 4 роки у Глазговський університет за держаний кошт (Англія). Юрист повернувся у Москву і читав римське право російською мовою.
Десницький не залишив великих узагальнюючих праць, але залишив багато «слов і розсуждений».
На формування його поглядів зробили великий вплив західно-європейські просвітники. Прихильник монархії, але обмеженої сенатом. Для нього взірець: монарх, сенат із 600-800 чоловік (куди обиралися за принципом майнового цензу з усіх станів).
Вважав, що Росія повинна йти по шляху перетворення конституційної монархії. На його думку людство пройшло 4 етапи:
1. період простого звіроловства і збирання плодів природи;
2. період скотарства;
3. період землеробства;
4. состояние комерческое.
В основу клав суспільний поділ праці. Розглядає на фоні цих етапів процес утворення приватної власності і держави. На третьому етапі виникла приватна власність, найбільшого розвитку на була на 4 етапі.
Чотири стадії розвитку сім’ї. Вважає що найменше прав мала жінка на першому етапі, найбільше – на четвертому. Не признає матріархат. Вважає, що після появи нарівності система державного підкорення виникає:
1. в силу фізичної апереваги одних людей над іншими;
2. в силу того, що частина людей фізично слабкі;
3. у певної частини людей нагромаджується багатство.
Дотримується думки, що держави, які виникли внаслідок внутрішнього розвитку є міцними і вічними. Ті, що виникли штучно швидко розпадаються (Олександр Македонський).
Яків Павлович Козельський. Вища освіта, перекладач. Прихильник освіченого абсолютизму, такі ж погляди як у Десницького.
5.Проблеми іст. Росії в працях Щербатова
Михайло Михайлович щербатов (1733-1790 рр.).
Князі Щербатови вели свою родословність від Михайла Чернігівського. В Росії першим офіційним історіографом був Міллєр, другим – Щербатов. Його бібліотека за одними джерелами становить 15 тисяч, за іншими 50 тисяч. Катерина ІІ призначила його історіографом. 1768 р. Катерина ІІ доручила розібрати архів Петра І.
Представник аристократичної частини російського дворянства. Вважав, що монарх має радитися з аристократичним дворянством. Критикував Катерину ІІ за те, що вона не радилась.
Раціоналіст. Вважав, що держава виникла внаслідок розвитку людства, що держава, суспільство не може існувати без правил і закону. Існують 4 форми правління:
1. деспотична;
2. монархічна;
3. аристократична;
4. демократична.
Представник монархії, але із залученням дворянства. Має праці із статистики.
Праця «История о прежде бывших в России самозванцах» (1774). Виступає проти будь-яких соціальних рухів.
Основна праця «История Российская от древнейших времен» доведена до 1610 року; хоч мав намір довести до епохи Петра.
Структура:
1. передмова;
питання, що порушує:
• Що рухає людством? (прогрес визначає успіхами людського розуму. Рівень освіти залежить від того, як ставиться цар господарства).
• Залучив 20 літописів, окрім опублікованих документів. Велику увагу звертає на причинно наслідкові зв’язки;
• Заснував принцип історизму. Зупиняється на характеристиці джерельної бази.
Перераховує 7 причин того, що документів дійшло мало:
1. пізня поява писемності;
2. недбале ставлення наших предків до своєї історі;
3. мало грамотних людей, а ті відомості, які повідомляли літописці часто недостойні;
4. різні стихійні лиха;
5. вимагає критичне ставлення до джерел, більше вірить руським джерелам ніж іноземним.
Структура роботи: (7 книг).
Періодизація щербатова:
Том 1-й – до смерті Ярослава Мудрого;
Том 2-й – від Ярослава Мудрого до татаро-монголів;
Том 3-й – до Дмитра Донського;
Том 4-й – до Івана Грозного;
Том 5-й – повністю Івану Грозному;
Том 6-й присвячений смутному часу.
Торкається й окремих проблем всесвітньої історії. Ділить діяльність Івана 4-го на два періоди:
1. до введення опричнини;
2. після введення опричнини.
Має кілька статей присвячених Петру І. приходить висновку, що реформам Петра Росія зблизилась з Європою на 200 років. Праця Щербатова зіграла позитивну роль в розвитку офіційної історіографії. Але Щербатов не бачив проблеми не знав літописної мови і зробив багато помилок.
6.Особливості іст. праць Болтіна
Іван Микитович Болтін (1735-1792 рр.). дворянин. Рано, в 16 років вступив на службу, зблизився з Потьомкіним. Чудово знав мову руських літописів.
Різниця у поглядах Болтіна і Щербатова є, проблема у працях:
1.про походження російського народу;
2.про виникнення кріпацтва;
3.специфічна російська історія;
4.за обмеження хр-пр.
5.раціональність представлення освічених дворян;
6.вимагали підпорядкування історичного матеріалізму конкретній концепції;
7.багато уваги – життєвого впливу середовища на розвиток суспільства;
8.мови свідомо створюються закони якими керуються;
9.признає закономірність історичного процесу.
У 70-х роках по Росії подорожував француз Леклерк. Вихід в Парижі шеститомної «Історії Росії»:
1.багато унікальних фактичних матеріалів;
2.стояв на прогресивніших позиціях ніж Болтін, але погано знав російську мову, звичаї, тому – історію Росії писав у чорних тонах.
Болтін пише рецензію у двох томах на цю працю (по 500 сторінок):
1.протестує проти твердження про дикість слов’ян у давнину, дає свою структуру історії Росії;
2.пише, що стародавні часи історія всіх народів була подібна – признавав загальну закономірність історичного розвитку;
3.Леклерк – норманіст, а болтін – антинорманіст;
4.слов’яни не були кочівниками;
5.висновок, що в Росії існували феодалізм як у Європі феод-помістя;
6.у Європі феодалізм з Карла Великого, у Росії з 13 століття – реформи Івана 4.
Критикуючи значення Щербатова у 1788 році пише на нього рецензію 180 сторінок:
1.незнання мови російських літописів, отже – невірне трактування;
2.застаріла праця і немає свого майбутнього значення;
3.погано знає історію Росії.
Одним із перших звернув увагу на роль географічного фактору в житті Росії, признав принцип історизму, виступав за розвиток освіти і культури.
7. Татіщев та його роль у розвитку історичної науки
Татіщев (1686-1750) Шльоцер називав його «батком рос. історії». В часи Татіщева розглядались 2 проблеми: 1.) суть духовного життя в зах. Європі 2.)вплив духовного життя на розумове життя Росії , зокрема на історичну науку.
2 основних питання в історіографії :1.)проблема синтезу попередніх праць 2.)зібрати систематизувати все ,що було зібрано до цього часу.
Погляди Татіщева – раціоналіст, вважав що людство, історія країн розвивається розумною діяльністю, виступав проти засилля церкви, прихильник освідченого абсолютизму. Велику увагу подавав поширенню освіти, культури. Всесвітню історію поділяв на 2 етапи : 1.)обритения букв(писемності)2.)прийняття християнства і початок книгодрукування.
Всі праці Татіщева ділемо на 4 групи :1.)узагальнюючого характеру 2.)коментарі до текстів історичних пам’яток 3.)історичні огляди в записках 4.)дослідження з історичної географії.
В 1719 Татіщеві доручено зробити геог. Опис Росії. В 1730 привозить в Петербург 1 варіант.
1 том опуб. Міллєром в 1768, 5 том знайдений Погодіним і опуб. 1848.
В 1 томі стислий виклад власне іст Росії , 2-5 документи з іст . Росії до 1757. Вперше він говорить про завдання, яке ставить перед собою. Впередмові – що таке історія? В чому значення? Різні форми державного устрою. Рос іст. Бестужив охаракт. Передмову Татіщева. Рос іст. Татіщев ділить на 4 періоди – 1. До 860
2.до варяг 1238 3.1238-1462(Іван3)4.1613 – Іван 4.
Признаючи еволюцію розвитку людства він вважає що люди пройшли 4 етапи :1.супружескоє 2.родовоє 3.домовноє 4. Гражданство.. Татіщев являєть прихильником теорії природного права і суспільного договору. Татіщев признає 3 форми правління- 1.монархія 2.аристократія 3.демократія. Татіщев форми правління фактори – 1.становище земель 2.величина країни 3.стан народу (культура).
