21))))проблеми сучасного термінознавства Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12-15 років68. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі потрібні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською. Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізацій-них процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури.
22)))) Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція - інформативна (повідомлення, пояснення, з'ясування, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання - передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, Особливості наукового тексту ^ науковий текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;У він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;"/ широке використання понятійного, категоріального апарату науки;/ текст не грунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення Текст має бути чітко структурованим, переділятися на розділи і параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним. Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.
23))))))) План тези конспект - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; "порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція"71.За допомоги плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань текстуЦінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.За структурою план може були простим і складним.Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; еза - "положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо"72. Теза у широкому розумінні - будь-якетвердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.Відповідно до мети тези бувають:^ вторинні;^ оригінальні.Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування, їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора. Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:_- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);- стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.Оригінальні тези - предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображена у заголовку, призначення якого - зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. ези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:1. Преамбула (1 -2 тези);2. Основний тезовий виклад (3-6 тез);3. Висновкова теза/тези (1-2).У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики. Основний тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань:
24)))) Анотування та реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертаціїАнотації виконують дві основні функції:o сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);o пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. а функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові. Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.Реферат - це 1) вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; Основні функції реферату:o інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;o пошукова - реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації. Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел, готується за одним або кількома джерелами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату - 10-12 сторінок друкованого тексту (0,5 друкованого аркуша). Структура реферату1. Титульна сторінка2. План.3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.4. Список використаної літератури.
25)))))))с таття - науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті; Наукова стаття - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми. У тексті статті робляться покликання на використану літературу. Обсяг наукової статті - 6-22 сторінкиНеобхідними елементами мають бути:o постановка проблеми у загальному виглядіo аналіз останніх досліджень і публікацій, виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки цього дослідження;
26))))) Рецензія - критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.Реквізити:1. Назва виду документа.2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).
3. Текст.4. Підпис рецензента.5. Дата.6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).Рецензія - документ, який передбачає коментування основних положень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення аналізованої праці.Типовий план написання тексту рецензії1. Об'єкт і предмет аналізу.2. Актуальність теми.3. Короткий зміст.4. Формулювання основної тези.5. Загальна оцінка.6. Недоліки, хиби, огріхи праці.. Висновки.Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість висновків. Особливість рецензії полягає у вмінні спілкуватися, вести діалог (часто уявний) між рецензентом та автором твору, рецензентом і читачами. Відгук - це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.Обсяг відгуку невеликий - 1-3 сторінки (3-5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради.
27)))))) Курсова дипломна робота - самостійна робота дослідницького характеру спрямована на вивчення конкретної проблеми. Метою курсової роботи є:- поглиблення знань студентів з актуальних проблем;- подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;- формування у них дослідницьких умінь та навичок;- стимулювання їх до самостійного наукового пошуку;- розвиток умінь аналізувати сучасний досвід;- формування вмінь самостійної обробки навчально-методичних матеріалів та їх практичної реалізації. сновні вимоги до написання курсової роботи:o обсяг - 20-25 сторінок тексту для студента II курсу, 30-35 сторінок для студента ІП курсу;o робота повинна мати чітку структуру, список використаної сучасної літератури (20-25 джерел, переважно останніх років);o оформлення має відповідати естетичним і мовним нормам;o обов'язкові компоненти: визначення актуальності дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних матеріалівo її зброшуровують, акуратно і грамотно оформлюють. Студенти мають право обирати тему з тем, визначених кафедрою.Структура курсової роботи1. Титульна сторінка2. План (заголовок дається словом ЗМІСТ)3. ВСТУП - обґрунтовується актуальність теми, ЇЇ значення для теорії та практики певної науки, мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження.4. Основна частина поділяється на теоретичний і практичний розділи.- Теоретичний розділ включає аналіз опрацьованої наукової літератури відповідно до завдань дослідженнясновні вимоги до написання курсової роботи: Практичний розділ містить опис виконаного дослідницького завдання та розроблення навчально-методичних та досліджуваних матеріалів. ВИСНОВКИ6. ДОДАТКИ (за потреби).7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: Дипломна робота - самостійне оригінальне наукове дослідження студента з актуальних проблем фаху.еми дипломних робіт обираються студентами на основі розробленого і затвердженого кафедрою переліку орієнтованих тем дипломних робіт, а також з урахуванням власних наукових інтересів. Студент може сам запропонувати тему дипломної роботи, достатньо аргументовано обґрунтувавши доцільність її розроблення. Вимоги до написання дипломної роботи1. Тема дипломної роботи затверджується на засіданні кафедри і схвалюється вченою радою факультету інституту/університету.. У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність; визначаються об'єкт, предмет, мета і конкретні завдання, Автор дипломної роботи повинен продемонструвати вміння методологічно і грамотно проводити дослідження, інтерпретувати, систематизувати і класифікувати одержані результати.4. У роботі необхідно розкрити зміст дослідницької проблеми з урахуванням нових наукових підходів.5. Дипломна робота має містити чітко сформульовані висновки, у яких подаються основні результати дослідницької діяльності студента, рекомендації щодо їх практичного використання.6. Обсяг дипломної роботи - 50-60 сторінок друкованого тексту.7. Дипломна робота має бути чітко структурованою із виділенням окремих її частин, абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням покликань, виносок, цитат, висновків і списку використаної літератури (не менше 50 джерел), обов'язковим є використання літератури іноземними мовами.8. Дипломну роботу оцінює рецензент. Керівник пише відгук, у якому висловлює думку щодо рекомендації дипломної роботи до захисту. Остаточну оцінку виставляють члени державної екзаменаційної на підставі рецензії та публічного захисту дипломної роботи.
28))))) Суть і види перекладуПереклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми. иди переклад За формою переклад переділяють на усний і письмовийУсний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового перекладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою.Усний переклад може бути послідовним або синхронним.Послідовний переклад - це усний переклад повідомлення з однієї мови іншою після його прослуховування. Важливо, щоб переклад здійснювався у паузах після логічно завершених частин, щоб був зрозумілий контекст.Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення. Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови, Анотаційний переклад - це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку
29)))) Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовоюПід час перекладу українською мовою наукових текстів неправильно добирають українські еквіваленти загальновживаних лексем російської мови, перекладають дослівно усталені словосполуки, а постійне тиражування одних і тих помилок у наукових текстах зумовлює до розхитування мовної норми.Як свідчить досвід, складним виявляється переклад поширеної у науковому стилі конструкції з фразеологічним сполученнямначні проблеми під час перекладу текстів наукового стилю спричиняє дієприкметник, який активно уживаний у текстах наукового стилю російської мови. Переклад речень, у яких уживаються дієприкметникові звороти, здійснюється так: якщо дієприкметниковий зворот утворено за допомоги активних дієприкметників теперішнього часу, він перекладається складнопідрядним реченням,
30)))) . Переклад термінівДля перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.
Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне", тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузіДля перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.
31)))) Особливості редагування наукового текстуРедагування (від лат. redactus - приведений у порядок) - це аналіз, перевіряння та виправлення будь-якого тексту.Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст, необхідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів (аргументів) як особливої форми думки, а саме:o чітке формулювання тези й аргументів;o формулювання тези під час доказів залишається незмінним;o теза і аргументи не повинні суперечити один одному;o як аргумент використовувати положення, правдивість яких не викликає сумніву;o докази повинні бути повними й достатніми. Редагування наукового тексту здійснюють у три етапи:1. Первинне ознайомлення з текстом документа. Перед тим, як розпочати редагування тексту, слід прочитати його повністю. Перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно перевірити правильність та вірогідність поданих відомостей, продумати, чи достатньо фактичного матеріалу для певного тексту. Власне редагування матеріалу. Цей етап вимагає мовної корекції: виправлення орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок. Розрізняють такі види правок:o Правка-вжіапування - це звіряння виправленого тексту з текстом, що має редакторські правки і який прийнятий за взірець. За такої правки усувають технічні помилки (вписують пропущені літери). Правка-скорочення - усунення з тексту повторів несуттєвого матеріалу. Правка-перероблення застосовується у тих випадках, коли автор тексту погано володіє літературною мовою й невдало висловлює свою думку. Правка-оброблепня - комплексний вид правки, яким передбачено аналіз й відбір фактичного матеріалу; оцінювання й покращання структури наукового тесту; мовну правку тексту; перевірку правильності зовнішнього оформлення тексту.
32)))) . Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникненняУ сучасних науково-технічних та фахових текстах широко вживають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові, частина яких узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, але кожна мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень80. Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів, зокрема й синтаксису. Особливо часто помилки виникають внаслідок того, що з дієсловами, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, Близькозначні слова можуть вимагати після себе не однакових відмінків. При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається - так з'являється помилка.Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше спричиняють появу помилок:Властивий (кому) -характерний (для кого)Сповнений (чого) - наповнений (чим)Оснований (на чому) - заснований (ким) Найпоширенішою синтаксичною помилкою є надуживання реченнями з розщепленим присудком у формі дієслово + віддієслівний іменник, де значення передає саме іменник, а дієслово лише вказує на дію взагалі. Такий присудок, з одного боку, є типовим виявом іменного характеру викладу, не властивого українській мові, у якій логічний наголос найчастіше падає на дієслова, а з іншого боку - обтяжує речення зайвими словами.
33)))) Коректурні знаки для виправлення текстових оригіналів
1. Знаки заміни111.1. Замінити літеру чи знак іншими: знаком перекреслюють замінювану літеру, повторюють його на полі навпроти рядка із заміною і праворуч від знака пишуть потрібну літеру. Замінюючи велику літеру малою, поряд зі знаком заміни на полі пишуть справа замінювану літеру й над нею ставлять дві короткі рисочки. Замінюючи тире дефісом, поряд зі знаком на полі праворуч від нього ставлять дві рисочки, що позначають дефіс:1.2. Замінити кілька літер, знаків, слів, цілий рядок іншими: знаком перекреслюють замінювані літери, слова, рядки; знак повторюють на полі й поряд справа пишуть потрібні літери й знаки: .3. Переставити літеру, склад, слово, словосполучення, рядок, кілька рядків в інше місце (інший рядок): знаком охоплюють елемент, що переставляють, і ведуть лінію зі стрілкою до того місця, куди його слід переставити. Почати рядок із абзацного відступу: знак ставлять перед першим словом речення, яке слід почати абзацним відступом^ X.7. З'єднати абзаци в один (набрати абзаци впідбір): лінію ведуть від кінця верхнього абзаца до початку наступного:
34))))))) Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія …галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фондагальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.
35))))) Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликаньи Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю. Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.Загальні вимоги до цитування такі:а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, реченьабзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.Розрізняють такі способи розташування літератури у списку^ Абетковий: список використанихджерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора - за назвою роботи; Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело. порядку цитування: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа.
36)))))) Спілкування і комунікаціяУспіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.Отже, спілкування - це "цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів"35.Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професіної цілі. Правила спілкування - "рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу"37. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматичноСпілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття "комунікація" ширше поняття "спілкування". Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми "з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні"
37)))))) Функції спілкуванняФункції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі. Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування39:^ контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;^ інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);^ спонукальну (заохочення адресата до певних дій);/ координаційну (узгодження дій комун і канті в):пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень); сі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:o інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);o інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу); o функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);o експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)
39))))) . Невербальні засоби спілкуванняНевербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. наукових дослідженнях є різні класифікації невербальних засобів, які схематично можна представити так (див. с. 158).Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирствоЖести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:1.Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями - "прошу слова". До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного.Наведемо поширені жести і їх тлумачення:o пальці рук зціплені - знак розчарування і бажання співрозмовника приховати своє негативне ставлення; руки за головою - впевненість, перевага над співрозмовником;o потирання ока - людина говорить неправду;o тримання рук за спиною - впевненість у собі. темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий - переживання і стривоженість; повільний - пригнічення, горе, зарозумілість чи втому. Спілкування завжди просторово організоване. Американський антрополог Б. Холл увів термін "проксеміка", що означає "близькість". Вчені виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілку вального акту:o інтимна (від 0 до 45 см) - спілкування з дітьми, дружиною, коханими, коханими, найближчими друзями;o особиста (від 45 до 120 см) - спілкування під час зустрічей, на вечірках, у кулуарах конференцій тощо;o соціальна (суспільна) (від 120 до 400 см) - міжособистісне спілкування з малознайомими людьми;o громадська (відкрита) (від 400 до 750 см) виступ лектора перед аудиторією.
40))))))) Тендерні аспекти спілкуванняОднією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (жінка-чоловік) у співвідношенні з параметрами мови. Тендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер.Тендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:- маніфестація гендеру в стилі спілкування;- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок - мовні гендерні стереотипи;- вираження гендеру на різних мовних рівнях: морфологічному, лексичному та текстуальному;- тендер і традиції мовленнєвого етикету. Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників, кількості нестандартних творчих рішень.Для чоловіків характерним є виокремлення свого "Я", а для жінок - актуалізація "Ми" в налагодженні професійних ділових контактів.Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створити доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховувати інтереси співрозмовників. Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її.42 Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.
41))))) Поняття ділового спілкуванняДілове спілкування - це цілеспрямований процес обміну інформацією, що переслідує конкретну мету.Метою ділового спілкування є організація, регулювання, оптимізація професійної, наукової, комерційної чи іншої діяльності. В основі ділового спілкування лежить рух до успіху суб'єктів його. Воно концентрує в собі все те, що сприяє згуртованості, комунікативному співробітництву учасників спілкування та прояву індивідуальної ініціативи.Ділове спілкування - це двосторонній процес, що репрезентує спільну мовленнєву діяльність, особливу форму контактів його суб'єктів, які представляють певну організацію, установу, компанію тощо. Отже, ділове спілкування - це будь-яка професійна комунікативна діяльність (головно-мовленнєва), репрезентована сферою, яка дає відповідь на чотири запитання:o задля якої мети ми це говоримо?o що ми хочемо сказати?o за допомоги яких мовних засобів ми це робимо?o яка реакція на наше мовлення?
42))) Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами. Різноманітні види й способи комунікації можна поділити на три групи: усну, письмову й візуальну[1].У свою чергу, саме спілкування можна умовно поділити на вербальне, невербальне та письмове спілкування. До невербального спілкування відносяться: мова тіла, візуальний контакт, мова жестів та ін. Виділяються такі типи бар’єрів, залежно від причин їх виникнення:Бар'єр взаєморозуміння. Може виникати через огріхи в процесі передачі інформації. Наприклад, коли комунікатор говорить невиразно, надто швидко, нечітко або вживає велику кількість звуків-паразитівСемантичний бар'єр. Виникає, коли одне і те ж слово різні люди розуміють по-різному, вкладають в них свій власний сенс. Таке викривлення може бути наслідком особливостей особистісного сприйняття людини, її професійної діяльності.Стилістичний бар’єр. Він виникає при невідповідності стилю мови того, хто говорить, і ситуації спілкування або стилю мови, стану того, хто в цей час слухає.Логічний бар'єр. Виникає, коли логіка міркування того хто говорить або занадто складна для розуміння слухаючого, або здається йому неправильною, суперечить властивій йому манері доказів.Соціально-культурний бар'єр. Його причиною стають соціальні, політичні, релігійні і професійні розбіжності в поглядах, звичках, традиціях, що призводять до різного пояснення і сприйняття тих або інших понять, явищ, розумінь.Бар'єр авторитету. Іноді перешкодою може стати саме несприйняття того, хто говорить через його неавторитетність в очах слухача. Або ж навпаки, під час спілкування з людиною, яка є для співрозмовника дуже авторитетною, він може губитися, бути неуважним, не знати, що відповісти.Бар'єр відносин. Йдеться про виникнення почуття ворожості, недовіри до того хто говорить, а потім — і до інформації, яку він передає.[3]
44)))))))) Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконанняПублічне монологічне мовлення є предметом дослідження риторики - теорії ораторського мистецтва, науки красномовстваПоняття "ораторське мистецтво", або "красномовство", має два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої - інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом. Своєрідність ораторського мистецтва як засобу переконання полягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті викликати інтерес аудиторії, певним чином вплинути на неї. Особливим жанровим різновидом мовленнєвої діяльності, своєрідним за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками є публічний виступ. У ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій - уміле використання форм людського мислення (логічно-образного) та мовних засобів вираження. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.Доповідь - найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання. Політична доповідь - різновид доповіді з політичних питань, у ній з'ясовуються сутність, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства.Ділова доповідь - це офіційне повідомлення про шляхи розв'язання окремих виробничих питань життя і діяльності певного колективу, організаціїЗвітна доповідь - це доповідь, у якій повідомляється про роботу, виконану особою чи колективом за певний період.Наукова доповідь - це доповідь, яка узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття та результати наукових дослідженьВиступ - публічне виголошення промови з одного чи декількох питань. Поширеним є виступ за доповіддю. У такому виступі орієнтовно має бути вступ (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиція, оцінка). Безперечно, успіхові будь-якого публічного виступу сприяє виразне мовлення. До технічних чинників виразного мовлення належать дихання, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жести, міміка. Лише досконале володіння кожним складником техніки виразного мовлення може гарантувати високу якість мовлення.Жести у поєднанні зі словами стають надзвичайно промовистими: вони підсилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння значення кожного жесту
45))))))))) . Мистецтво аргументації Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення. Аргументи (докази) - це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми. Існують три засоби спростування: критика аргументів, спростування тези (пряме і непряме), виявлення неспроможності демонстрації.Критика аргументів, які висунуті опонентом в обґрунтуванні його тези, з реалізовується доведенням їхньої хибності або неспроможності. Але хибність аргументів ще не означає хибності самої тези.Спростування тези досягається відкиданням фактів, встановленням хибності (або суперечності) наслідків, що випливають з тези, спростуванням тези через доведення антитези. Правила щодоаргументів: вони мають бути істинними і не суперечити один одному, достатньою основою для підтвердження тези, такими судженнями, істинність яких доводиться самостійно, незалежно віл тези. Досягнення певної мети суттєво полегшується, якщо ретельно продумати і майстерно застосувати адекватні цій меті засоби її досягнення.Мовленнєва стратегія - це комплекс мовленнєвих лій, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Стратегії орієнтовані на майбутні мовленнєві дії, пов'язані з прогнозуванням ситуації.Мовленнєва тактика - конкретні мовленнєві дії під час спілкування, спрямовані на реалізацію стратегії і досягнення комунікативної мети. Основні тактики аргументаційної стратегіїo Тактика контрастивного аналізу ґрунтується на прийомі зіставлення. Зіставлення фактів, подій, результатів, прогнозів сприймається адресатом як переконливий аргумент.o Тактику вказівки на перспективу спрямовано на те, щоб висловити стратегічну мету, позиції і наміри мовця. Вказівка на перспективу містить пропоноване рішення і передбачуваний результат.o Тактика обґрунтованих оцінок, за допомоги якої промовець прагне об'єктивно оцінити предмет і мотивувати оцінку. Відомо, що суб'єктивна думка не переконлива, тоді як аргументована оцінка набуває статусу логічного доказу.
46))))))) те саме шо 44 – 45
47))))) Презентація як різновид публічного мовленняУміння представляти проекти (презентації), звітувати, переконувати, якісно інформувати аудиторію є досить важливою складовою професіограми майбутнього фахівця. Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи. Вплив на аудиторію суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.Презентація може бути успішною і неуспішною. Успішна - це презентація, під час якої досягнуто поставлену мету; неуспішна -аудиторію не вдалося переконати, підсумком стало розчарування як аудиторії, так і презентатора. озрізняють такі види презентацій: нтерактивна презентація дає змогу здійснювати пошук інформації, заглиблюючись в неї настільки, наскільки це було передбачено розробником презентації. Така презентація захоплює користувача і утримує його увагу.Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.Презентація за сценарієм - це традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор. алежно від типу презентації за цільовим критерієм (інформаційна, спонукальна, переконлива), різняться і методи розгортання презентації: інформаційна презентація послуговується хронологічним, географічним чи просторовим, індуктивним, причинно-наслідковим, дефініційним викладом; спонукальна та переконлива - методами індукції, дедукції, аналогії, причинно-наслідкового зв'язку чи за певною схемою (теорія і практика, обов'язок і вигода, факт і його практичне значення). Здебільшого використовують змішаний тип композиції, за якого презентатор комбінує різні методи викладу матеріалу, що дозволяє зробити структуру основної частини більш оригінальною. Опис мовленнєвого супроводу презентаціїМовленнєвий супровід можна записати перед запуском презентації або під час презентації. У запис також можна включити коментарі слухачів. Якщо не потрібно, щоб уся презентація супроводжувалася мовленнєвим супроводом, можна записати коментарі лише на вибраних слайдах або вимкнути мовленнєвий супровід , щоб вмикати його лише за потреби.????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????
48))))))))) Індивідуальні та колективні форми фахового спілкуванняУсне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:o монологічне (говорить один учасник спілкування);o діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);o полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).. За кількістю учасників виокремлюють:o індивідуальне (спілкуються двоє);o колективне спілкування.3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:o безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");o опосередковане (телефон, радіо, телебачення).4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:o побутове (обговорення щоденних проблем);o наукове (обговорення наукових проблем); сі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередкованесприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:^ безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);^ посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення). Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками: залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування; високий рівень непідготовленості; істотне значення правил ведення полілогу;Функції та види бесідСеред індивідуальних форм усного професійного спілкування найбільш поширеною є ділова бесіда.Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем. снують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на: o ритуальні;o глибинно-особистісні;o ділові.Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:o ретельно готуватися до бесіди;o бути уважним і тактовним до співрозмовника;o постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;o вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;o стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;o висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;o створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:o перебивати співрозмовника;o різко прискорювати темп бесіди;негативно оцінювати особистість співрозмовника; півбесіда з роботодавцеСпівбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду.
49_))))))))) Етикет телефонної розмови Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами: Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.Якщо телефонуєте ви:o насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також свої прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються нечітко, а тому називайте свої прізвище та ім'я останнім - принаймні це буде почуто;o якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;o якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спершу, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;o попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;o завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, пам'ятаючи, що нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника; Якщо телефонують вам:o спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку ви представляєте;o у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;o розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;o не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас;o якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати ЇЇ якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;o завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть іще раз домовленості, що їх ви досягай.Незалежно від того, хто телефонує:o будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось;o ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;
50)))))) наради збори переовини…..Збори як форма прийняття колективного рішення Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори - зустріч, зібрання членів якої-небудь організації, що проводяться з метою спільного обміну думками з певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються члени будь-якого колективу, яких єднає якийсь інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для висунення кандидата в депутати та ін.).За складом учасників збори поділяються на: відкриті - зібрання членів якої-небудь організації із запрошенням сторонніх осіб; закриті-зібрання членів якого-небудь колективу чи організації без сторонніх осіб. Збори готуються заздалегідь, і що ретельніше, то кращим буде їх результат.Збори складаються з таких етапів:1. Підготовка зборів: зазвичай займається робоча група, члени якої зацікавлені в результаті.2. Висвітлення проблеми та її обґрунтування. Керує зборами голова або президія, яку обирають учасники. Обговорення проблеми. хвалення рішення. Рішення складається з двох частин: констатування (виклад ситуації) та ухвалення (оцінка проблеми, завдання, що треба зробити, кому і коли, а також визначення особи, на яку покладається контроль за виконанням рішення). НарадаНарада - спільне обговорення важливих питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського й політичного життя, форма управлінської діяльності, змістом якої є спільна робота певної кількості учасників, дієва форма залучення членів трудового колективу до розв'язання завдань.Оптимальна кількість учасників наради - 10-12 осіб. Нарада матиме позитивний результат лише тоді, коли її учасники за рівнем професійних знань і практичного досвіду відповідатимуть рівню винесеної на обговорення проблеми, крім того, сама проблема має бути значущою для всіх присутніх. Нараду проводить голова, Класифікація ділових нар. За метою й завданням:o навчальна (передати учасникам певні знання і у такий спосіб підвищувати їх фаховий рівень);o роз'яснювальна (керівник намагається переконати учасників наради у доцільності, правильності та своєчасності його стратегії та дій);o проблемна (розроблення шляхів і методів розв'язання проблем, проводять у невеликому колі компетентних і висококваліфікованих фахівців);o координаційна (координація роботи підрозділів); інші За способом проведення:o диктаторська нарада (право голосу має тільки керівник; він викладає свої погляди, видає наказ або вказівку; сегрегативна нарада передбачає порядок, за якого керівник сам визначає тих, хто має виступити, тобто тих, кого він бажає вислухати;o дискусійні нарада - демократичний спосіб розв'язання проблем, що виносять на нараду. За ступенем підготовленості:1. запланована позапланова проводиться у разі виникнення непередбачуваних, надзвичайних ситуацій В організації ділової наради можна виділити три етапи: підготовка наради; перебіг наради; підсумовування наради.
