Імпресіонізм — напрям, що склався наприкінці XIX — початку XX ст., переважно у живопису та музиці, для відображення мінливості вражень, навіяних різноманітністю виявів життя у його постійній змінюваності. Видатні його представники у живопису: К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега, А. Сіслей; у музиці — М. Равель, К. Дебюссі, О. Скрябін; у літературі — П. Альтенберг. У XX ст. риси імпресіоністичного світобачення характерні для творів М. Пруста.
Імпресіонізм протиставив офіційному академічному мистецтву творче бачення предмета зображення. Митці вийшли на пленер (відкрите повітря) і показали невичерпне багатство вияву природою її станів залежно від освітлення, пори року тощо. Митцям поталанило розгледіти красу у найскромніших і найпростіших предметах; Людина в їх пейзажних, портретних творах гармонійно вписана у світ природи. Водночас у творах імпресіоністів змінюваність станів, особливо у кризовий для напряму період 80-х років XIX ст., набуває самоцінного характеру, призводячи навіть до втрати визначеності предметів зображення, що ніби розчиняються у повітряному просторі.
Має місце і протилежна тенденція: тяжіння до декоративізму. Характерним стає зрослий суб'єктивізм творчості. Тобто імпресіонізм як напрям втрачає свої стильові риси, а фрагменти його стильових особливостей згодом у довільний спосіб переходять до інших напрямів, що формуються у XX ст. Для останніх типовими стають невизначеність форм, не сформованість образності, випадковість сполучення компонентів, довільність композиції тощо. Це вияв волюнтаризму в ставленні до світу, що руйнує саму ідею доцільного у собі буття форм світу та розумно-переживаючого відношення до нього. В імпресіонізмі лише віддалено проглядається світоглядна позиція неусталеності, постійної змінюваності, а отже, певної невизначеності образу світу. Згодом така позиція постає як типова для всіх напрямів мистецтва. Почуття безвиході пронизує творчість символістів, а згодом футуристів, імажиністів, акмеїстів, експресіоністів (течії початку XX ст.). Водночас у перехідний період своєї історії декаданс прагне протистояти настроям безвиході й "кінця історії". Митці уникають настроїв душевного спустошення, заглиблюючись у творчі пошуки. Джерело протистояння буденності та аморальність життя вони вбачають у красі мистецтва. Таким напрямом перехідного періоду був, зокрема, символізм.
