Натуралізм як художній напрям та метод мистецтва заявив про себе у Франції, реалізував свої естетичні принципи переважно у літературі. Виразниками естетичні ідей цього напряму були: Е. Золя, брати Гонкури, певною мірою Г. Флобер Г. Мопассан, Г. Гауптманн, Г. Ібсен. Метод натуралізму спирався на філософію та естетику позитивізму. Принципи його були сформульовані І. Тоном який поширив позитивістську методологію зі сфери природничо-науковий: досліджень на філософію мистецтва. Художні принципи натуралізму сформу лював Е. Золя у праці "Експериментальний роман" (1880). В основу програмі була покладена ідея природничо-наукового матеріалізму (Геккель, Спенсер та позитивізму (Конт). Вихідним у предметі мистецтва бачиться не соціальне а біологічне начало в людині. Е. Золя зазначає, що романіст — це "спостерігачі експериментатор". Як спостерігач він подає факти такими, якими п побачив, а як "експериментатор — ставить дослід", тобто "приводить у рух персонажі оповідання, відтворює послідовність подій тощо. По суті, митець розглядається як особа, покликана констатувати факти та події, не долучаючи до творчого процесу уяву, фантазію, ставлення до зображеного тощо.
Натуралізм як художній метод мав і певну мистецьку цінність. Так, творчість Е. Золя була відкриттям раніше не знаних мистецтвом тем: це біологічні аспекти людського життя, спадковість та її вплив на самовияви особи (романи про історію родини Ругон-Маккарів). Не менш важливим було відкриття соціальної проблематики як предмета мистецтва: вкрай злиденне життя міських соціальних низів, тяжкі умови праці тощо ("Жерміналь").
У творчості Г. Флобера елементи натуралізму виконують естетичну функцію: художньо досконалий твір покликаний долати низьке і потворне у реальних виявах життя. Працюючи над романом "Мадам Боварі", письменник прагне з належною естетичною виразністю показати дріб'язковість, обмеженість своїх героїв, при цьому прямо не демонструючи відразу до них. Брати Гонкури сприймали творчість як своєрідні "клінічні дослідження", цінуючи у мистецтві точність фактів, що характеризують певне середовище, його звичаї та повсякденне життя. Художній конфлікт трактувався як конфлікт людини і природи, зокрема власної. Звідси інтерес до відображення патологічних виявів особи, зумовлених спадковістю. Тяжіння натуралізму до фактологізму справедливо було піддане критиці як представниками естетики реалізму (Герцен), так й ірраціоналізму (Бергсон).
