Найінтенсивніше у класичних формах просвітницький рух виявився у Франції. Основні передумови французького Просвітництва пов'язані насамперед із кризою абсолютизму й розхитуванням феодалізму, станової системи. Діяльність французьких просвітителів привела до бурхливого розвитку буржуазних відносин, а наприкінці століття - і до політичної революції.
У вченні французьких просвітителів про людину всіляко підкреслювалася вирішальна роль виховання в широкому значенні. Виховання розумілося не лише як спрямований виховний вплив, а й як увесь сукупний вплив "середовища", що охоплює умови життя, громадські порядки, звичаї, думки та ін. Ця концепція знайшла завершене вираження в К.А. Гельвеція (1715-1771), який доводив, що виховання цілком формує людину. Цю думку, хоч і в пом'якшеному вигляді, поділяла більшість мислителів, що й робило їхню філософію переважно філософією освіти. У своєму педагогічному романі "Еміль, або Про виховання" (1762) Ж. Ж. Руссо детально розробив питання про шляхи формування фізично й морально здоровішого молодого покоління, здатного жити своєю працею. Суть французького Просвітництва полягає в комбінації класичного раціоналізму з ідеальним уявленням про розквіт наук, загальним поширенням знань, моральним удосконалюванням людей, викорінюванням забобонів. Історичний процес уявлявся французьким просвітителям як постійне наближення до торжества розуму. Вони були переконані в необмежених можливостях наук і перетворенні свідомості людей через освіту. Теоретичним завершенням просвітницьких концепцій суспільного прогресу стала праця Ж. Кондорсе "Ескіз історичної картини прогресу людського розуму". У ній розвиток історії автор трактував за аналогією до розвитку науки; більше того, прогрес суспільства й прогрес науки разом з освітою, по суті, ототожнювалися. У фран1цузькому Просвітництві історія стала предметом філософствування. Вольтер (1694-1778) ввів термін "філософська історія". Філософська історія - це філософські міркування про єдність і загальну спрямованість всесвітньої історії, філософське осмислення історії цивілізації й методів історичного пізнання. Розвиток наук і мистецтв, на думку Вольтера, - критерій суспільного прогресу. Змістом діяльності просвітителів став суд над історією й громадськими порядками з позиції розуму. Найістотніша істина для Вольтера - свобода. Ідеалом Вольтера були суспільство й культура, засновані на "природних законах", тобто на прадавніх установках людського життя: на почутті любові до дітей і батьків, на чесності, людяності. Значного розвитку ідеї Просвітництва набули й у творчості Д. Дідро (1713-1784). Уся діяльність Д. Дідро, по суті, була присвячена грандіозному проекту - створенню "Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел". Завдяки його зусиллям в "Енциклопедії" співпрацювали найталановитіші . просвітителі - Монтеск'є, Вольтер, Гольбах, Мармонтель та ін. Редактором був Д. Аламбер, однак усі основні видавничі справи доводилося вести Дідро. Основною думкою "Енциклопедії" Дідро й Д'Аламбера став взаємозв'язок усіх явищ у світі, який, будучи джерелом технічних, наукових, філософських та інших знань, надає їм ознак єдності. За своїми світоглядними установками Д. Дідро був послідовним матеріалістом та атеїстом. Якщо Вольтер вбачав роль релігії в підтримці морального стану людини й суспільства, то Дідро обґрунтовував етику, засновану на принципах людяності, що не має нічого спільного з релігійними вченнями. Особливо яскраво критика релігії й церкви пролунала в його романі "Черниця".Таким чином, французьке Просвітництво - це класичний раціоналізм, віра в прогрес суспільства й культури, критика християнства взагалі й католицької церкви зокрема, заклик до руйнування привілеїв і забобонів, що пригнічували розвиток людини і суспільства. Французькі просвітителі вірили в цивілізацію, в її гуманістичну спрямованість, вірили в те, що культура вдосконалює людину. Водночас для них була характерна думка про необхідність повернення до природності, природи, про згубну роль цивілізації (Ж.Ж. Руссо). Деякі з цих ідей були підхоплені мислителями наступних епох і не втратили своєї актуальності й нині.
