Англійське Просвітництво зародилося як тип світогляду ще в ХVII ст. (Д. Локк, Д. Юм, А. Шефтсбері). Обмежуючись удосконаленням природи людини й суспільства, англійські просвітники були консервативнішими і дбали про зміцнення завоювань буржуазної революції. Нові тенденції полягали передовсім у розквіті експериментальних, природничих наук, у численних відкриттях, на зразок теорії розщеплення світла і притягання тіл І. Ньютона, трактат якого „Philosophiae naturalis principia mathematica” (1687) відіграв провідну роль в інспірації розумового руху. У цей період у багатьох працях формується позбавлений релігійної моральності світський характер етики. Англійське Просвітництво було порівняно поміркованим, пройнятим пафосом віротерпимості.
Англія, батьківщина Просвітництва, мала декілька періодів його розвитку, пов’язаних з матеріалістичним (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк) та ідеалістичним (Д. Берклі, Д. Юм) емпіризмом. Біля джерел Просвітництва стояв засновник емпіризму й індуктивного методу Френсіс Бекон (1561–1626), вихідною ідеєю філософсько-політичного раціоналізму якого є „обґрунтування сутності знань як сили, здатної допомогти людині в практичному освоєнні природної дійсності” [2, 118]. Сповідуючи провідну роль розуму в пізнанні, філософ вважав за необхідне коригувати його діяльність дослідами, за допомогою індукції та перевірки дій практикою. Розробляючи проблему людини і природи, Ф. Бекон вірить у можливості людини постійно перемагати, стати видатною і змальовує її образ в утопії „Нова Атлантида” (1627).
Центральним у англійських просвітників було питання про державну владу, зокрема про одноголосну підтримку конституційної монархії через можливість з боку аристократії та демократії обмежити владу короля. Як прибічники „договірної” теорії її походження вони вірили, що первісно влада на землі належить народові і передує королівській. Так, Д. Дефо впевнений, що королі одержали владу від народу, який обирає своїх правителів, заключивши потім з ними договір із зазначенням обов’язків сторін. Ця ідея покладена в основу створення монархії. Г. Болінгброк висловив у творі „Ідея про Короля-Патріота” сподівання, що сторони виконають договір задля загального щастя. Втім, „народ” вони вбачали не в низах суспільства, а в землевласниках, що виконували волю народу в палаті общин. Англійські просвітники значну увагу приділяли питанню громадянських свобод (слова, друку, совісті) та їх захисту, розглядаючи свободу як складник людського щастя. Більшість із них пов’язували свободу з власністю. Просвітники, зокрема й Д. Дефо, вимагали відміни цензури, яка заважає розвитку освіти. Однак вони виступали за обмеження свободи слова. Так, Д. Свіфт, коли підтримував вігов, то вимагав свободи друку (див. „Казка бочки”), а змінивши політичну орієнтацію в бік торі, – покарання для нападників на кабінет міністрів. Щодо свободи совісті просвітники дотримувались різних поглядів, поширюючи це право не на всі верстви суспільства.
