Античність як перехідний тип культури, її відмінність від давньосхідної культурної традиції.
Грецький спосіб мислення як єдність теоретичності й умоглядності з логіко-математичною точністю доказів та як умова виникнення науки (у власному розумінні цього слова). В активному запозиченні наукових та технічних досягнень інших народів, творчому їх переосмисленні полягав один із секретів власної величі греків (у єгиптян та вавилонян — шістдесятичної позиційної нумерації, розв’язання рівнянь перших двох ступенів, ряд таблиць, за допомогою яких розв’язували навіть кубічні рівняння, у фінікійців — алфавіту, у єгиптян — сонячного календаря).
Ряд чинників, що сприяли бурхливому розвиткові Еллади: вигідне географічне положення, торгово-ремісницька морська цивілізація, активні контакти із сусідами та запозичення їхніх досягнень.
Поліс як торгова мікродержава, де нуртує політичне життя, де дух епохи постійно кує нове (Гегель).
Динамізм античної науки в сполученні з динамізмом античного суспільства.
Вираження в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера ідеалів та цінностей новонароджуваного етносу.
Міфологічна свідомість стародавніх греків. Політеїзм (багатобожжя) та пантеїзм (обожнення природи) у релігійній свідомості. Ідея «богорівності». Відсутність могутньої жрецької організації як важливе культурне надбання стародавніх греків.
Гармонія як ідеал культури античної Греції, її розуміння як краси людського тіла в поєднанні з величчю духу.
Розквіт афінської демократії під час правління Перікла. Спорудження Парфенону, Пропілей, статуї Афіни, Одеону, приміщень для музичних змагань. Література та театр античної Греції. Античний театр як другі народні збори. Творчість Есхіла, Софокла, Евріпіда. Особливості архітектури.
Перетворення історії на науку (Геродот, Фукідід).
Філософські та політичні погляди класичної Греції (Геракліт, Демокріт, Сократ, софісти, Гіппократ, Платон, Арістотель). Розвиток ораторського мистецтва. Досконалості набуває одне з головних мистецтв античності — скульптура (Скопас, Пракситель, Лісіпп, Фідій). Свята в культурному житті класичної Греції (Діонісії, Олімпійські ігри).
Перехід від класики до еллінізму. Правління Олександра Македонського, поворот античного суспільства від рабовласницької демократії до рабовласницької монархії. Синтез грецької та східних культур як особливість епохи еллінізму. Виникнення спільної культурної мови, що стає витоком формування мовної традиції всієї подальшої європейської цивілізації, розмивання етнічної однорідності, руйнація полісної та релігійної замкненості, виникнення нової форми держави — елліністичної монархії, розширення торгівлі.
Науково-культурницький розвиток відокремлення спеціальних наук від філософії, диференціація наукових дисциплін. Створення бібліотек (Олександрійська бібліотека в І ст. до н. е. налічувала 700 тис. сувоїв). Мусейон як храм науки. Діяльність Евкліда (його «Начала»), Архімеда, Гіппарха.
Можна виділити такі найбільш загальні специфічні риси:
– теоретичне ставлення до світу (замість образного міфологічного світогляду);
– натурфілософія (не віддиференційована від конкретно-емпіричного знання);
– відсутнє, в основному, свідоме протиставлення мислення і буття (вперше питання про відношення мислення і буття поставив Парменід (VI– V ст. до н. е.) у зв'язку з розподілом буття на чуттєво даний та на світ, що осягається розумом);
– наївний матеріалізм (все загальне в речах (субстанція) розглядається як певна конкретна речова структура);
– стихійна діалектика.
