Післявоєнна відбудова
АДМІНІСтРАтИВНО-тЕРИтОРІАЛЬНІ ЗМІНИ. ЗОВНІШНЬОПОЛІтИЧНА ДІЯЛЬНІСтЬ УРСР
Перемога СРСР у Другій світовій війні створила умови для розширення його кордонів на заході, що призвело до завершення об’єднання українських земель. Польща, Чехословаччина, Угорщина
й Румунія визнали зміни своїх кордонів на користь СРСР.Нове розмежування кордонів супроводжувалося депортацією значної частини населення.
У 1944—1946 рр. із Галичини, Волині, Рівненщини до Польщі було переселено близько 1 млн поляків,з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. У квітні — липні 1947 р. польський уряд провів операцію «Вісла», у ході якої близько 150 тис. українців, що проживали у прикордонних з УРСР районах Холмщини та Лемківщині, були примусово виселені на Захід і Північ Польщі.
Зростання авторитету України в світі виявилося в поверненні її як суб’єкта міжнародного права на міжнародну арену. 26 квітня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско УРСР увійшла до складу
Організації Об’єднаних Націй як член-засновник. 29 липня — 15 жовтня 1946 р. делегація УРСР на чолі з міністром закордонних справ Д. Мануїльським узяла участь у Паризькій мирній конференції й 10 лютого 1947 р. разом з іншими союзними державами підписала мирні договори з Італією, Болгарією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією.
ВІДБУДОВА ПРОМИСЛОВОСтІ. ГОЛОД В УКРАЇНІ 1946—1947 РР.
Визволення території України від німецько-фашистських загарбників поставило перед керівництвом УРСР завдання відбудови зруйнованої економіки республіки. Україна постраждала під час
Другої світової війни більше, ніж інші країни Європи, тому масштаби відбудовчих робіт були дуже великими. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР схвалила четвертий п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946—1950 рр. Він передбачав менше ніж за п’ять років відбудувати зруйновані райони країни, відновити й навіть перевищити довоєнний рівень промислового та сільськогосподарського розвитку. Відбудова здійснювалася централізовано за чітким державним планом. Пріоритетом вважалась відбудова важкої промисловості (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства. Вагома роль належала адміністративно-командній системі, яка давала змогу за короткий час мобілізувати й зосередити значні матеріальні та людські ресурси на певному об’єкті. Відбудові допомагала ідеологія, яка знаходила свій вияв у соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів.Відбудовчий процес було ускладнено голодом 1946—1947 рр., причинами якого були несприятливі кліматичні умови (посуха, неврожай), скорочення посівних площ, поголов’я худоби, нестача техніки й робочих рук унаслідок війни, вивезення хліба за кордон для підтримки прорадянських режимів у країнах Східної Європи. Але головною причиною голоду, який позбавив життя майже 1 млн осіб, стала політика сталінського керівництва, яке вимагало неухильного виконання постраждалими областями планів хлібозаготівель і проводило репресивну політику проти селян.У цілому за роки четвертої п’ятирічки Україна досягла довоєнного рівня розвитку народного господарства, знову посівши місце паливно-металургійної бази СРСР. Успіхи відбудови дозволили в 1947 р. скасувати карткову систему та провести грошову реформу. Економіка УРСР остаточно перетворилася на складову економіки СРСР.
Однак «холодна війна» зробила неможливим використання західної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги за планом Маршалла. Тому керівництво СРСР могло розраховувати лише на власні сили та ресурси й не зуміло скористатися результатами науково-технічної революції, яка розпочалася в країнах Заходу наприкінці Другої світової війни.
РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСтЕЙ УКРАЇНИ. БОРОтЬБА ОУН тА УПА
У другій половині 1940-х — на початку 1950-х рр. відновилася радянізація західноукраїнських земель, сутність якої полягала в уніфікації соціально-економічного, політичного й культурного жит-
тя Західної України у відповідності до норм, виробленими радянським режимом у Наддніпрянській
Україні. Радянізація проходила в умовах запеклої боротьби. Органи НКДБ і НКВС застосовували масові репресії, жертвами яких стали 500 тис. чоловік, та депортації в східні райони СРСР, у ході яких було виселено понад 200 тис. чоловік. У 1946 р. на Львівському соборі було «самоліквідовано» Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ). Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Р. Шухевичем розгорнула широкомасштабну партизанську боротьбу проти органів радянської влади на західноукраїнських землях, у ході якої загинуло понад 30 тис. цивільних громадян і військовослужбовців. У 1950 р. головнокомандуючий УПА Р. Шухевич загинув у бою під Львовом, однак збройне підпілля продовжувало організовану боротьбу до 1954 р.
РОЗГОРтАННЯ ІДЕОЛОГІЧНИХ КАМПАНІЙ
Розвиток культури в повоєнні роки мав суперечливий характер. Сталінська система намагалася загнати науку, літературу й мистецтво в жорстокі ідеологічні межі з метою встановлення контролю над духовним життям радянського суспільства. Наступ сталінізму на культуру отримав назву «ждановщина» за ім’ям секретаря ЦК ВКП(б) О. Жданова. «Ждановщина» виявилася у звинуваченні української інтелігенції в «космополітизмі» й «низькопоклонстві перед Заходом», переслідуванні вчених (генетики І. Поляков, М. Гришко, С. Делоне), письменників (О. Вишня, «Мисливські усмішки»; В. Сосюра, «Любіть Україну»; Ю. Яновський,«Жива вода»), композиторів (К. Данькевич, опера «Богдан Хмельницький») і завдала величезного удару по розвитку української культури.
Відлига
ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІтИЧНОГО ЖИттЯ УРСР: ПРИПИНЕННЯ МАСОВИХ РЕПРЕСІЙ, ПОЛІтИЧНА РЕАБІЛІтАЦІЯ
Період 1953—1964 рр. в історії СРСР і УРСР отримав назву «відлиги». Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Ради Міністрів СРСР Й. Сталіна (5 березня 1953 р.) першим секретарем ЦК КПРС став М. Хрущов. Першими секретарями ЦК КПУ в період «хрущовської відлиги» були О. Кириченко (1953—1957 рр.), М. Підгорний (1957—1963 рр.), П. Шелест (1963—1972рр.). Нове керівництво СРСР і УРСР взяло курс на десталінізацію — поступову відмову від крайніх проявів сталінського тоталітарного режиму й лібералізацію суспільно-політичного життя. Процеси десталінізації в Україні мали обмежений характер. Розпочаті реформи не підкріплювалися глибинними демократичними перетвореннями. Незважаючи на деяку лібералізацію радянського режиму, залишилися незмінними командно-адміністративна система і монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя. Боротьба з наслідками сталінізму набула характеру ліквідації зовнішніх атрибутів влади Й. Сталіна (перейменування вулиць, знищення пам’ятників). Рішенням жовтневого пленуму 1964 р. М. Хрущова було знято з посади першого секретаря
ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва, Головою Ради Міністрів СРСР призначено О. Косигіна.
ЗМІНИ В ПРОМИСЛОВОСтІ тА СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСтВІ, СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ. РЕФОРМУВАННЯ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ
У період «хрущовської відлиги» відбулися реформи у промисловості та сільському господарстві, які були повинні забезпечити вирішення головного економічного завдання СРСР — у стислий термін наздогнати й випередити економічно найрозвинутіші країни світу.Реформи в промисловості та системі управління
• У 1957 р. були ліквідовані галузеві міністерства, а замість них створені територіальні органи управління промисловістю — ради народного господарства (раднаргоспи).
• На території України було створено 11 економічних районів (Київський, Харківський, Львівський, Дніпропетровський, Одеський та ін.).
• Під контроль раднаргоспів в Україні було передано майже 10 тис. промислових підприємств, їм підпорядковувалось 97% підприємств УРСР.Запровадження системи раднаргоспів сприяло зміцненню економічної самостійності УРСР і раціональному використанню матеріальних і трудових ресурсів. Швидкими темпами розвивалися паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна, легка, харчова та інші галузі промисловості. Обсяги промислового виробництва зросли на 56%.Однак половинчатість і непослідовність реформування промисловості призвели до невиконання завдань шостої п’ятирічки. З метою приховання невдач від населення було розроблено семирічний план (1958—1965 рр.). Проте його реалізація також не дала бажаних результатів. У 1965 р. раднаргоспи були ліквідовані, і промисловість була повернута до галузевого управління з центру.
Реформи в сільському господарстві
• Освоєння цілінних і перелогових земель Казахстану і Сибіру (1954 р.) вимагало великих людських і матеріальних ресурсів, що спричинило збитковість виробництва зерна (виробництво цілінно-
го зерна виявилося на 20% дорожче, ніж у середньому по країні).
• Перехід до пріоритетного вирощування кукурудзи (1955 р.) спричинив зменшення посівних площ під зерновими культурами й зниженню їхньої врожайності, що призвело до ввезення в СРСР
зерна з-за кордону.
• Реорганізація МТС (машинно-тракторних станцій) у РТС (ремонтно-технічні станції) й обовязковий викуп колгоспами техніки (1958 р.) призвели до зростання заборгованості колгоспів.
• Укрупнення, а потім розукрупнення колгоспів супроводжувалося скороченням до мінімуму видатків на розвиток дрібних сіл і хуторів, ліквідацією безлічі так званих «непереспективних» сіл.
• Зменшення розміру присадибних ділянок колгоспників, заборона тримати худобу в приміській зоні сприяли зменшенню сільськогосподарської продукції й підвищенню цін на неї.
Незважаючи на реформи, стрімкого росту в сільському господарстві не сталося. В роки семирічки (1958—1965 рр.) обсяг валової сільськогосподарської продукції збільшився лише на 3% замість запланованих 70%. СРСР був змушений ввозити зерно з-за кордону.
ВИНИКНЕННЯ РУХУ «ШІСтДЕСЯтНИКІВ», ДИСИДЕНтСЬКОГО РУХУ НАПРИКІНЦІ 1950-х — на ПОЧАтКУ 1960-х рр.
Лібералізація суспільно-політичного життя, реабілітація жертв політичних репресій, ослаблення ідеологічного контролю над суспільними науками, літературою та мистецтвом позитивно вплинули на розвиток культури й духовного життя в Україні. Покоління молодих пимьменників і художників України, які боролися за відродження української мови і культури в 60-ті роки, назвали «шістдесятниками». Організаційною формою руху «шістдесятників» стали клуби творчої молоді «Супутник» (Київ, 1960 р.) і «Пролісок» (Львів, 1962 р.).«Відлига» в культурі й духовної сфері була суперечливою і супроводжувалася посиленням ідеологічного наступу на суспільні науки, літературу й мистецтво, переслідуванням творчої інтелігенції,
забороною видавати художні та наукові твори.Обмеженість десталінізації сприяла зародженню дисидентського (опозиційного) руху, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, вільний розвиток української мови й культури, реалізацію права українського народу на власну державність.
Першими організаціями інакодумців в Україні стали:
• Українська робітничо-селянська спілка (УРСС);
• Об’єднана партія визволення України;
• Український національний фронт (УНФ);
• Український національний комітет (УНК).
Активними учасниками дисидентського руху були представники інтелігенції юрист Л. Лук’яненко,літературний критик І. Світличний, історик В. Мороз, поет-перекладач С. Караванський, художник
П. Заливаха, художниця А. Горська, журналіст і літературний критик В. Чорновіл, генерал П. Григоренко.Поява дисидентського руху викликала репресії з боку радянського режиму. Судові процеси над інакодумцями відбулися у Львові, Києві, Донецьку, Запоріжжі, Тернополі, Чернівцях. У 1965 р. після усунення М. Хрущова від влади було заарештовано близько 20 правозахисників.
Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «хрущовської відліги» стала праця літературного критика І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», адресована першому секретарю ЦК
КПУ П. Шелесту, у якій автор виступив проти арештів дисидентів і звинувачення їх в антирадянській діяльності.
Застій
ПОЛІтИКО-ІДЕОЛОГІЧНА КРИЗА РАДЯНСЬКОГО ЛАДУ В УКРАЇНІ (СЕРЕДИНА 1960-х — ПОЧАтОК 1980-Х РР.). КАДРОВІ ЗМІНИ В ПОЛІтИЧНОМУ КЕРІВНИЦтВІ УРСР. КОНСтИтУЦІЯ УРСР 1978 Р.
Період 1964—1985 рр. в історії СРСР і УРСР дістав назву «застій». Генеральними секретарями ЦК КПРС у період «застою» були Л. Брежнєв (1964—1982 рр.), Ю. Андропов (1982—1984 рр.), К. Черненко (1984—1985 рр.). Першими секретарями ЦК КПУ були П. Шелест (1963—1972 рр.), В. Щербицький (1972—1989 рр.).У керівництві УРСР існували дві лінії — націонал-комуністична (автономістська) представником якої був П. Шелест, і проімперська (централістська), представником якої був В. Щербицький. Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест відстоював економічні інтереси України, підтримував розвиток української мови й культури, сприяв збереженню українських історичних і культурних пам’яток, став ініціатором запровадження Шевченківської премії.
Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький підпорядковував економічні інтереси України союзним потребам, сприяв русифікації, боровся з дисидентським рухом, намагався приховати Чорнобильську катастрофу, але водночас сприяв технічній модернізації легкої і харчової промисловості УРСР, розвитку культури й спорту. Посівши посаду першого секретаря ЦК КПУ, В. Щербицький здійснив кадрові зміни, протягом року звільнівши з партійних посад 37 тис. комуністів. У 1977 р. була прийнята нова Конституція СРСР, а в 1978 р. — нова Конституція УРСР (конституції «розвинутого соціалізму»). УРСР залишалася союзною республікою у складі СРСР. Формально вища законодавча влада в УРСР належала Верховній Раді, вища виконавча влада — Раді Міністрів, а фактично перебувала в руках Комуністичної партії, «керуючої сили» радянського суспільства, яка визначала внутрішню й зовнішню політику держави. За Конституцією УРСР мала право на самовизначення, аж до можливості виходу із СРСР, однак механізм реалізації такого права не був визначений.Політико-ідеологічна криза радянського ладу характеризувалася загостренням суперечностейв усіх сферах життя радянського суспільства.
СПРОБИ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1960-Х РР.
На початку 1960-х рр. сповільнилися темпи розвитку промисловості й сільського господарства.З приходом до влади Л. Брежнєва була здійснена спроба економічних реформ, що дістали назву «косигінських» за прізвищем Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна.Незважаючи на суперечливість і непослідовність, господарські реформи дали позитивний імпульс
розвитку економіки. У роки восьмої «золотої» п’ятирічки (1966—1970 рр.) випуск промислової продукції в УРСР збільшився на 50%, валова продукція сільського господарства — на 16,6%, національний дохід — на 30%.Однак на початку 1970-х рр. внаслідок згортання економічних реформ і повернення до командних методів управління темпи зростання промисловості й сільського господарства почали падати.У 1970-х—1980-х рр. народне господарство України вступило в смугу системної кризи, причинами якої стали недосконалість радянської планової системи господарювання, збереження незмінною старої системи управління промисловістю та сільським господарством.
КУЛЬтУРА І ДУХОВНЕ ЖИттЯ. РУСИФІКАЦІЯ. ОПОЗИЦІЙНИЙ РУХ
Характерними рисами культурного й духовного життя в роки «застою» стали ідеологізація (посилення ідеологічного тиску на суспільство) та русифікація (висування на провідні позиції російської
мови й культури, звуження сфери вживання української мови).Відступ від ідеологічних догм, відстоювання традицій націнальної культури розцінювалися як прояви «буржуазного націоналізму» й «антирадянщини». Кращі представники української культури намагалися зберегти її самобутність і національний колорит.Повернення брежнєвського режиму до методів сталінізму, відновлення жорсткого ідеологічного контролю над суспільними науками, літературою та мистецтвом, збільшення тиску на «інакомислячих» у період «застою» призвели до посилення опозиційного руху. Основними течіями дисидентського руху в Україні були національно-визвольна, правозахисна, релігійна.Дисиденти поєднували підпільну діяльність з легальними методами боротьби, якими стали видання й поширення матеріалів, що викривали і засуджували політику радянського режиму, листипротести до керівних органів СРСР і УРСР, акції солідарності з іншими народами, що постраждали від тоталітарних режимів, створення правозахисних організацій.Активізація дисидентського руху викликала репресії з боку радянського керівництва. У 1972 р. в Україні було заарештовано понад 100 правозахисників (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Стус, І. Дзюба). У 1977 р. було заарештовано й засуджено на термін від 10 до 15 років керівників УГС (М. Руденка, О. Тихого), а до 1980 р. — більшість членів УГС. У таборах загинули В. Стус, Ю. Литвин, О. Тихий.
ПОЧАтОК «ПЕРЕБУДОВИ». ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАтАСтРОФА
Період 1985—1991 рр. став останнім в історії СРСР і УРСР. У 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний М. Горбачов, за ініціативою якого в СРСР почалася «перебудова». «Перебудова» — курс на системну модернізацію радянського суспільства, проголошений новим керівництвом КПРС на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС і підтверджений на ХХVІІ з’їзді КПРС (1986 р.).Перебудова передбачала докорінні зміни в економічному, політичному й культурному житті суспільства: прискорення соціально-економічного розвитку, демократизацію суспільства, розширення гласності, підвищення рівня життя народу, проголошення «нового мислення» у міжнародних відносинах, припинення «холодної війни».Початок перебудовчих процесів в Україні збігся з аварією на Чорнобильській АЕС, яка відбулася 26 квітня 1986 р. Від Чорнобильської катастрофи постраждали 3,5 млн чоловік, 73 тис. стали інвалідами. Забрудненими радіацією виявилися 10% території України, особливо Київська, Чернігівська,Житомирська області. Сумарні витрати України на ліквідацію аварії досягли на момент закриття ЧАЕС у 2000 р. 130 млрд доларів. Влада прагнула приховати від населення сам факт аварії, а коли це не вдалося — наслідки Чорнобильської катастрофи. Перебудовчі процеси в Україні гальмувалися партійним керівництвом на чолі з першими секретарями ЦК КПУ В. Щербицьким (1972—1989 рр.), В. Івашком (1989—1990 рр.), С. Гуренком (1990—1991 рр.), які на словах декларували відданість «перебудові», а фактично чинили спротив горбачовському курсу. Прагнення відмежуватися від перебудовчих процесів призвело до падіння авторитету Компартії України серед населення й виходу комуністів із її лав.
ЗАГОСтРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ. ФІНАНСОВЕ СтАНОВИЩЕ тА РІВЕНЬ ЖИттЯ НАСЕЛЕННЯ
«Перебудова» почалася з економіки. Економічні реформи, які проводилися під гаслом «прискорення» соціально-економічного розвитку, передбачали перехід від екстенсивних до інтенсивних ме-
тодів господарювання, підвищення продуктивності праці на основі запровадження досягнень НТР,удосконалення методів управління господарством.З метою впровадження курсу на «прискорення» партійно-державне керівництво СРСР і УРСР прийняло постанови «Про боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками» (1985 р.), «Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни» (1986 р.), «Про основні напрями розв’язання житлової проблеми» (1986 р.), «Про заходи щодо
посилення боротьби з нетрудовими доходами» (1986 р.), закони СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність» (1987 р.), «Про державне підприємство» (1987 р.), Закон УРСР «Про економічну самостійність» (1990 р.).Реформування економіки проявилося у реорганізації управління господарством на принципах госпрозрахунку, наданні підприємствам самостійності, самоуправління й самофінансування, запровадженні орендних і кооперативних форм господарювання, створенні асоціацій, малих підприємств і спільних підприємств з іноземними фірмами.
Однак спроби економічних реформ виявилися невдалими. Стрімке підвищення зарплат призвело до збільшення дефіциту продовольчих і промислових товарів, зростання цін і темпів інфляції, обміну підприємствами промислової продукції за бартером, запровадження продажу продуктів і товарів за картками споживача з купонами. ричинами невдач економічних реформ стали відсутність науково обґрунтованої стратегії розвитку непослідовність і некомпетентність керівництва у здійсненні реформ, прагнення поєднати несумісні адміністративно-командну й ринкову економічні моделі, опір консервативних сил у партійному й державному апараті.
СПРОБИ ПОЛІтИЧНИХ РЕФОРМ. ПЕРШІ АЛЬтЕРНАтИВНІ ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ
Після невдалих спроб реформування економіки партійно-державне керівництво керівництво СРСР визнало необхідність здійснення політичних реформ. Реформування політичної системи, яке проводилося під гаслами «демократизації» і «гласності», передбачало поступове формування правової держави, запровадження принципу розподілу влади між законодавчою, виконавчою, судовою гілками, лібералізацію суспільно-політичного життя, пом’якшення цензури, надання можливості отримувати достовірну інформацію, дізнатися правди про історичне минуле, висловлювати власну думку.Реформування політичної системи проявилося в реабілітації та звільненні всіх політвязнів (1988—1990 рр.), проведенні виборів народних депутатів СРСР на альтернативній основі (1989 р.), скасуванні статті 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС у державі й суспільстві (1990 р.), запровадженні посади президента СРСР (1990 р.). Спроби політичних реформ привели до підриву монополії КПРС на владу, формуванню багатопартійності, зростання політичної активності населення.ЗРОСтАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ тА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКтИВНОСтІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСтВА НАПРИКІНЦІ 1980-Х РР. ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ СтРАЙК ШАХтАРІВ
«Перебудова» сприяла активізації національно-визвольного руху, який проявився у боротьбі за звільнення політичних в’язнів, відновлення статусу української мови, відродження суверенітету України, у формуванні національних громадських організацій і політичних партій, проведенні мітингів,демонстрацій, акцій протесту.Виникли національно-демократичні та неформальні громадські організації, незалежні від офіційної влади: Український культурологічний клуб (1987 р.), правозахисна організація Українська Гельсінська спілка (1988 р.), Українська студентська спілка (1989 р.), історико-просвітницьке товариство «Меморіал» (1989 р.), екологічна організація «Зелений світ» (1989 р.). Першою масовою опозиційною організацію став «Народний рух України за перебудову» (НРУ, 1989 р.) на чолі з І. Драчем, який об’єднав представників різних політичних сил, що ставили собі за мету створення незалежної укра-
їнської держави. Утворилися перші політичні партії: Українська християнсько-демократична партія (УХДП, 1989 р.), Українська республіканська партія (УРП, 1989 р.), Народна партія України (НПУ, 1989 р.), Українська національна партія (УНП, 1990 р.), Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ, 1990 р.), Соціалістична партія України (СПУ, 1990 р.).Формуванню багатопартійної системи сприяли скасування статті 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС у суспільстві (1990 р.), розкол КПУ й створення Демократичної платформи, яка перетворилася на Партію демократичного відродження України (ПДВУ, 1990 р.). Вибори до Верховної Ради України 1990 р. продемонстрували ослаблення авторитету КПУ й посилення впливу опозиції, яка, об’єднавшись у Демократичний блок, одержала майже третину депутатських мандатів. Головою Верховної Ради УРСР був обраний Л. Кравчук. Відроджувалися такі форми відстоювання прав людини, як мітинги, демонстрації, акції протесту («мітингова демократія»). У Львові відбувся перший за радянський час в Україні мітинг (1988 р.), учасники якого засудили тоталітарний режим і вимагали від влади забезпечення гарантій прав і свобод людини. У Києві пройшла перша екологічна демонстрація й мітинг (1988 р.), учасники якого порушили питання про персональну відповідальність вищого партійно-державного керівництва за наслідки Чорнобильської трагедії. Від Івано-Франківська через Львів до Києва протягнувся «живий ланцюг» (1990 р.) з нагоди відзначення роковини Акта злуки УНР та ЗУНР, учасники якого вимагали незалежності України. У Києві відбулася акція голодування студентів (1990 р.), які вимагали відставки Голови Ради Міністрів УРСР і задоволення ряду політичних вимог, зокрема надання конституційної сили Декларації про державний суверенітет України. На шахтах Донецького і Львівсько-Волинського вугільних басейнів
спалахнув масовий шахтарський страйк (1989 р.), учасники якого поряд з економічними вимогами висували й політичні вимоги. Розвиток національно-визвольного руху сприяв формуванню передумов незалежності України й завершився прийняттям Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України і Акта проголошення незалежності України.
ЗДОБУттЯ УКРАЇНОЮ НЕЗАЛЕЖНОСтІ: ПРИЙНЯттЯ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІтЕт, АКтА ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСтІ УКРАЇНИ, ПРОВЕДЕННЯ РЕФЕРЕНДУМУ тА ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНтА УКРАЇНИ
Наприкінці 1980-х рр. загострилося питання про зміну державного устрою СРСР. У 1988—1990 рр. державний суверенітет проголосили Естонія, Литва, Латвія, Азербайджан, Молдова, Росія («парад суверенітетів»). 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація, яка визначила основні напрямки державотворення, внутрішньої і зовнішньої політики, проголосила повноту й неподільність влади республіки в межах її території, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову; самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, освіти, науки, культури; незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах, миролюбну зовнішню політику, нейтралітет; рівність усіх громадян перед законом незалежно від походження, соціального й майнового становища, расової та національної приналежності, статі, освіти, політичних
і релігійних поглядів. Спроба союзного керівництва на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим покласти край «параду суверенітетів» і зберегти СРСР шляхом підписання нового союзного договору виявилася невдалою. Референдум 17 березня 1991 р. засвідчив підтримку більшістю населення України державного суверенитету республіки (80,2%) і оновлення СРСР (70,2%).19—21 серпня 1991 р. реакційні сили здійснили спробу державного перевороту з метою збереження тоталітарного режиму в СРСР. Заколот очолив Державний комітет із надзвичайного стану
(ДКНС, рос. — ГКЧП), до складу якого увійшли віце-президент Г. Янаєв, прем’єр-міністр В. Павлов,міністр оборони Д. Язов, голова КДБ В. Крючков та інші вищі посадові особи. В СРСР було оголошено надзвичайний стан, до Москви введено війська, М. Горбачова ізольовано на дачі «Форос» у Криму. Опір заколотникам очолили президент Росії Б. Єльцин і Верховна Рада Росії, на бік яких перейшла армія. Після невдалого штурму «Білого дому» стало зрозумілим, що спроба перевороту провалилася.
Підписання нового союзного договору було зірвано, республіки, зокрема Україна, стали брати усю повноту влади у свої руки. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, проголосивши Україну незалежною демократичною державою. 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, 90,3% учасників якого підтвердили Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. відбулися перші вибори президента України, у яких переміг Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук (61,6% голосів). 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі неподалік від Мінська президент України Л. Кравчук, президент Росії Б. Єльцин, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич констатували розпад СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті декларацію про утворення СНД підписали Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія,Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан і Україна. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов оголосив про свою відставку з посади Президента СРСР. СРСР юридично припинив своє існування. Україна вступилав новий етап своєї історії як незалежна держава.«Перебудова» не досягла поставлених цілей. Половинчаті та суперечливі реформи призвели до розвалу адміністративно-командної системи та краху радянської економіки, ліквідації тоталітарного режиму, розпаду СРСР і виникненню на його території незалежних держав, зокрема України.
