пользователей: 21277
предметов: 10471
вопросов: 178106
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» History222
» ВЛК
» Нова історіяяяяя 2
» История Зарубежной Культуры
» Украинский язык
» Валеология
» Андр
» Istoriografhy
» Азия и Африка
» Економика
» Нова історія
» Религия
» Державний
» ІСТОРІОГРАФІЯ!
» Правознавство
» New history
» Ек
» НОВА ІСТОРІЯ !!!
» СЛОВЯНИ
» ШЦР
» Політологія
» СЛН
» СпецКурс
» СамробШНЦР
» МДЛ ШНЦР
» Культура
» ЕКЗАМЕН ШНЦР
» ШНЦР МОДУЛЬ
» СЛОВЯНИ №2
» І
» Філософія
» ШНЦР САМ
» Соціо
» ІСК Модуль
» E
» ІІІІІІІІІ
» Укр еміграція
» Методологія
» КНП КУЛ
» Етика
» Візантія)
» Мова історії
» Проблеми давньої історії
» ЯІ
» Mandr
» АКТ ПРБ НОВІТ ШНЦР

Українські губернії Російської імперії кінця XVIII - початку ХХ ст.

Наддніпрянська Україна у складі Російської імперії поділялася на три генерал-губернаторства:Малоросійське генерал-губернаторство (Харківська, Чернігівська, Полтавська губернії), Київське генерал-губернаторство (Київська, Подільська, Волинська губернії), Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії).

Населення Наддніпрянської України складало 7,8 млн осіб (українці й представники інших національностей — росіяни, євреї, поляки, румуни, молдавани, вірмени). Уряд Російської імперії прагнув зміцнити свій контроль над українськими землями, тому проводив політику денаціоналізації (асиміляції) щодо українців.

Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин Відсутність власної державності спричинила те, що Україна не могла проводити самостійну зовнішню політику і була змушена брати участь у війнах на боці Російської імперії.У 1806—1812 рр. українці брали участь у російсько-турецькій війні, у результаті якої за Бухарестським мирним договором 1812 р. до Росії відійшла Бессарабія (землі між Дністром і Прутом), де в трьох повітах проживали українці.У 1812 р. українці у складі регулярної армії, козацьких і ополченських полків брали участь у війні

Росії з наполеонівською Францією.

Україна займала важливе місце в планах французського імператора Наполеона Бонапарта, який прагнув відокремити українські землі від Російської імперії, частину їх передати своїм союзникам (Правобережжя — Польщі, Волинь — Австрії, Північне Причорномор’я і Крим — Туреччині), а решту території (Лівобережжя і Південну Україну) поділити на військово-адміністративні області — наполеоніди під протекторатом Франції. Перемога Росії не покращила становище України: кріпацтво не було ліквідовано, українські козацькі полки були реорганізовані у військові частини російської армії. У 1828—1829 рр. українці брали участь у російсько-турецькій війні, у результаті якої за Андріанопольським мирним договором до Росії відійшли землі в гирлі Дунаю, де проживали українці.У 1828 р. козаки Задунайської Січі під проводом кошового отамана Йосипа Гладкого перейшли на бік російських військ, поселилися на узбережжі Азовського моря і поклали початок Азовському козацькому війську.

ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ ТА ЗАРОДЖЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

У першій половині XIX ст. в Україні домінувала феодально-кріпосницька система господарювання, заснована на власності поміщиків на землю, закріпаченні селян та їх особистої залежності від пана. Особливістю економічного розвитку був занепад кріпосницьких і зародження ринкових відносин. У сільському господарстві збільшилися посівні площі, поширилося вирощування технічних культур (буряків, льону, коноплі, тютюну, соняшнику), формувалася сільськогосподарська спеціалізація регіонів (Південна Україна — зернові культури, Правобережжя й частково Лівобережжя — технічні культури), з’явилися нові галузі виробництва (цукрове бурякосіяння, тонкорунне вівчарство), виникли переробні підприємства в поміщицьких господарствах (цукрові, винокурні, суконні), застосовувалася вільнонаймана праця та сільськогосподарські машини (сіялки, віялки, косарки, молотарки). У промисловості почався промисловий переворот — перехід від дрібного товарного виробництва й мануфактури до великого машинного виробництва й заводу та фабрики, формувалася фабрично-заводська промисловість, виникли нові галузі виробництва (кам’яновугільна, металургійна, машино-будівна, текстильна, цукрова), застосовувалася вільнонаймана праця, формувалися верстви промислової буржуазії та найманих робітників.

Розвивалися внутрішня і зовнішня торгівля: з України вивозили сільськогосподарські продукти й сировину (хліб, сало, риба, сіль, цукор, худоба, шкіри), до України ввозили промислові товари (одяг, взуття, чай, кава, какао, вина, пряності), зростали морські порти (Одеса, Миколаїв, Херсон), розвивалася ярмаркова торгівля (в Харкові, Києві, Полтаві, Ромнах) і чумацького промислу (транспортування зерна, солі, риби). Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у Наддніпрянській Україні розпочався суспільно-політичний рух, у якому існували українська, російська й польська течії, що відбивали інтереси українського, російського та польського населення Російської імперії. Український національно-визвольний рух виник одразу після ліквідації автономії України і був пов’язаний з діяльністю козацької старшини. Прагнення відновити автономію, а в майбутньому створити незалежну Українську державу виявилося в діяльності патріотичного гуртка в Новгород- Сіверському (А. Гудович, Г. Долинський, Г. Калинський та ін.), появі історико-літературних творів («Записки о Малоросии» Я. Марковича, «Енеїда» І. Котляревського, «Історія Русів»), поширенні ідей Просвітництва й Французької революції, утворенні масонських лож у Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших містах.

У 1791 р. Василь Капніст на доручення козацької старшини здійснив таємну поїздку до Берліна, щоб обговорити з прусським канцлером план відокремлення України від Росії та приєднання її до

Пруссії. У 1818—1819 рр. в Полтаві існувала масонська ложа «Любов до істини» (Іван Котляревський), на базі якої у 1821—1825 рр. діяло «Малоросійське товариство» (Василь Лукашевич). Члени масонських лож І. Котляревський, П. Капніст, В. Лукашевич проповідували ідеї свободи, рівності, братерства й сприяли пробудженню національної свідомості української інтелігенції.

У 40-х рр. XIX ст. український суспільно-політичний рух був пов’язаний із діяльністю різночинців — вихідців із сімей дворянства, купців, міщан, селян. У січні 1846 р. в Києві виникла таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство», до складу якої входили 12 осіб (Микола Костомаров, Василь Бєлозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш та ін.). Участь у засіданнях товариства брав Тарас Шевченко.Програмні документи «Книга буття українського народу» і «Статут слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія» передбачали ліквідацію самодержавства, установлення республіканської форми правління, створення федерації рівноправних слов’янських республік, скасування кріпосного права, надання населенню громадянських прав і свобод. Головною метою товариство вважало досягнення державної незалежності України.

Члени Кирило-Мефодіївського товариства поширювали твори Т. Шевченка («Кобзар», «Гайдамаки»), складали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), займалися просвітництвом народу, установили контакти з російськими й польськими революціонерами.

У березні 1847 р. члени товариства були заарештовані й після суду заслані в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення в Україну. Т. Шевченка віддали в солдати рядовим Оренбурзького окремого корпусу на десять років із забороною писати й малювати. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.19 лютого 1861 р. російський імператор Олександр ІІ підписав «Положення про селян» і «Маніфест» про скасування кріпосного права. Селяни одержали особисту свободу й громадянські права.

У другій половині XIX ст. російський царизм проводив політику національного гноблення українського народу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав Валуєвський циркуляр про

заборону друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. 1876 р. імператор Олександр ІІ видав Емський указ про повну заборону української мови, за яким заборонялися публікація й ввезення в Україну будь-яких українських книг, п’єс, пісень, використання української мови в початкових школах, судах і державних установах.

Однак царські заборони не могли зупинити.

У 1859 р. у Петербурзі виникла перша українська громада за участю Миколи Костомарова, Василя Бєлозерського, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, які у 1861—1862 рр. видавали український громадсько-політичний і літературний журнал «Основа».У 1860 р. виникла громада в Києві за участю Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Павла Чубинського. У 1873 р. громадівці створили Історичне товариство Нестора Літописця й заснували «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства», головою якого став Григорій Галаган. У 1874—1875рр. громадівці видавали газету «Київський телеграф», у якій друкувалися статті на гострі соціально-економічні й політичні теми.Головною особливістю розвитку економіки Наддніпрянської України на початку XX ст. був поступовий перехід від вільного підприємництва до монополістичного капіталізму. Монополії — великі об’єднання підприємців однієї чи кількох галузей, які ділять між собою ринки збуту товарів із метою одержання максимальних прибутків.Економічна криза 1900—1903 рр. призвела до скорочення промислового виробництва, розорення слабких підприємств, зростання безробіття.

9 січня 1905 р. у Санкт-Петербурзі була розстріляна царськими військами мирна демонстрація робітників («кривава неділя»). На знак протесту в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві відбулися страйки робітників, яких підтримало селянство, почавши погроми поміщицьких маєтків.Революційні настрої охопили армію та флот. 14—25 червня 1905 р. відбулося повстання на броненосці «Потьомкін» на чолі з матросами Г. Вакуленчуком і О. Матюшенком. 11—16 листопада 1905 р. в Севастополі повстали моряки 12 кораблів Чорноморського флоту під керівництвом лейтенанта П. Шмідта. 18 листопада 1905 р. виступили сапери у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським.

У жовтні 1905 р. відбувся загальноросійський політичний страйк, у якому взяли участь 120 тис. робітників України. 17 жовтня 1905 р. імператор Микола ІІ видав Маніфест, у якому обіцяв підданим громадянські права, політичні свободи та скликання законодавчого органу — Державної Думи. Після поразки революції в Російській імперії встановився реакційний режим, який одержав назву

столипінський за ім’ям голови Ради міністрів Петра Столипіна. Він характеризувався виданням нового виборчого закону, за яким виборчі права мали тільки 15% населення; забороною демонстрацій, мітингів, зборів; розгромом робітничих організацій, профспілок; забороною українських газет, журналів, художньої літератури; закриттям «Просвіт», українських клубів і гуртків.

Одночасно з метою вирішення аграрного питання, послаблення конфронтації в суспільстві та недопущення нової революції було проведено столипінську аграрну реформу (указ від 9 листопада

1906 р., закони від 14 червня 1910 р. і 29 травня 1911 р.).

Основні положення земельної реформи П. Столипіна:

• вихід селян із громади та закріплення землі у приватну власність;

• створення на селі відрубного й хуторського господарства;

• надання кредитної допомоги селянам через Селянський поземельний банк;

• переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу і Середньої Азії.

Столипінська аграрна реформа прискорила розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві, однак у цілому не досягла поставлених цілей, оскільки не ліквідувала поміщицького землеволодіння, малоземелля та безземелля селян.

 

 


18.06.2015; 20:30
хиты: 102
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь