Руїна
Поняттям "Руїна" історіографія позначає трагічний період в історії України, пов'язаний з третьою чвертю XVII ст. "Руїна" об'єднує поняття громадянської війни та іноземної інтервенції в Україну з боку Росії, Польщі, Туреччини.
Смерть Б. Хмельницького ослабила підвалини української держави. Цим скористалася Росія, щоб посилити наступ на вольності українського народу, почастішали вторгнення в Україну польських військ, турків, кримських татар. Соціальні протиріччя та боротьба старшинських угруповань за владу загострились і переросли у справжню громадянську війну. Усе це вело до великих людських жертв, руйнування міст і сіл, запустіння цілих районів.З кінця 50-х до середини 80-х рр. XvII ст. в Україні тривав період Руїни, коли жорстока боротьба між окремими гетьманами за владу й вторгнення чужоземних військ призвели до втрати Україною незалежності. По смерті Б. Хмельницького Генеральна козацька рада в Корсуні визнала гетьманом генерального писаря Івана Виговського (1657—1659 рр.). Придушивши антигетьманське повстання під проводом запорозького кошового отамана Я. Барабаша й полтавського полковника М. Пушкаря, І. Виговський уклав Гадяцький договір з Польщею.
Умови Гадяцького договору 1658 р.:
• Україна під назвою Велике князівство Руське входила до складу Речі Посполитої як третя складова федерації — поряд із Польським королівством і Великим князівством Литовським;
• федерація об’єднувалася особою спільного короля, обраного представниками всіх трьох держав;
• на території Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств влада належала гетьману;
• зберігалися власні судова й фінансова системи, права й привілеї козацтва, військо у 30 тисяч козаків;
• Берестейська церковна унія скасовувалася й відновлювалися права православної церкви;
• дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії й необмежену кількість гімназій, шкіл і друкарень.
Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати умови договору поляки не збиралися.
Підписання Гадяцької угоди з Польщею не знайшло підтримки серед старшини й козаків та призвело до московсько-української війни 1658—1659 рр. Головна битва відбулася 28 червня 1659 р. під Конотопом. І. Виговський не зміг скористатися перемогою у Конотопській битві через нове антигетьманське повстання, зрікся булави й виїхав до Польщі. Гетьманом було обрано Юрія Хмельницького.
ГетьМанУВання ю. ХМельницьКоГо. ПоДІл ГетьМанщини
Своє гетьманування Ю. Хмельницький (1659—1663 рр.) розпочав з укладення нового договору з Московською державою. Переяславські статті 1659 р., в основі яких були «Березневі статті» 1654 р., помітно обмежили автономію України.
Умови Переяславських статей 1659 р.:
• московські війська одержували право розміщуватися не тільки в Києві, а й у Переяславі, Чернігові, Ніжині, Брацлаві та Умані;
• переобрання гетьмана дозволялося лише за згодою царя;
• гетьман втратив право призначати й звільняти генеральну старшину й полковників, проводити самостійну зовнішню політику;
• київська митрополія підпорядковувалася московському патріархові.
Україна втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину Московської держави.
У 1660 р. українсько-московські війська вирушили у похід на Західну Україну з метою визволення західноукраїнських земель з-під влади Польщі. Потрапивши в оточення під Чудновом, Ю. Хмельницький погодився на підписання нового договору з Польщею, який розроблявся на основі Гадяцького договору.
Умови Слободищенського трактату 1660 р.:
• Україна ставала автономною частиною Речі Посполитої, стаття про Велике князівство Руське вилучалася;
• гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних відносин і зобов’язувався надавати воєнну допомогу Польщі в її війнах з іншими державами;
• польським магнатам і шляхті поверталися усі маєтності в Україні.
Підписання Слободищенського трактату перетворило українські землі на арену жорстокої боротьби між Московською державою та Річчю Посполитою й призвело до поділу України на Лівобережну та Правобережну Гетьманщини, що боролися між собою: Лівобережна — на боці Московської держави, Правобережна — на боці Речі Посполитої.
ГетьМанУВання П. тетерІ, І. БрюХоВецьКоГо, П. ДорошенКа, Д. МноГоГрІшноГо, І. СаМоЙлоВича.Гетьманування П. тетері, П. Дорошенка, ю. Хмельницького.
У 1663 р. після зречення Ю. Хмельницького гетьманом Правобережної України був обраний Павло Тетеря (1663—1665 рр.), який намагався об’єднати Україну під зверхністю польського короля. Зазнавши поразки, він зрікся гетьманства й виїхав до Польщі. У 1665 р. гетьманом Правобережної України був обраний Петро Дорошенко (1665—1676 рр.), який прагнув зміцнити свою владу на Правобережжі та об’єднати його з Лівобережжям в одну державу за допомогою Османської імперії. У 1668 р. він виступив в похід на Лівобережжя, де після вбивства коза-
ками І. Брюховецького був проголошений гетьманом усієї України. Однак наступ польських військ на Брацлавщину змусив П. Дорошенко повернутися на Правобережжя, залишивши наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного. 30 січня 1667 р. Московська держава та Польща підписали Андрусівське перемир’я на 13,5 років, за яким козацька Україна поділялася на три частини:
• Лівобережна Україна з Києвом (на два роки) залишалися під владою Московії;
• Правобережна Україна закріплювалася за Польщею;
• Запоріжжя переходило під спільне управління обох держав.
Обурення українського народу проти Московської держави призвело до повстання, під час якого І. Брюховецького було вбито. У 1669 р. скликана П. Дорошенком Старшинська рада в Корсуні визнала протекторат Османської імперії над Правобережною Україною. У 1672 р. Туреччина почала війну з Польщею за українські землі й за допомогою козаків здобула перемогу. Туреччина і Польща уклали Бучацький мирний договір.
Умови Бучацького договору 1672 р.
• Галичина, Волинь та Північна Київщина залишалися у складі Польщі;
• Поділля відходило до Туреччини;
• Брацлавщина і Південна Київщина залишалися під владою П. Дорошенка під протекторатом Туреччини.
Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. У 1676 р. він відмовився від турецького протекторату, зрікся гетьманства й присягнув на вірність московському цареві.
Туреччина, намагаючись зберегти свій контроль над Правобережною Україною, проголосила гетьманом Юрія Хмельницького (1676—1681 рр.), звільнивши його зі стамбульської в’язниці. Суперництво Туреччини й Московії за Правобережжя призвело до війни 1676—1681 рр., у ході якої відбулися два Чигиринських походи турецько-татарської армії 1677 р. і 1678 р. Київщина й Поділля фактично перетворилися на пустку. Ю. Хмельницький, який правив майже безлюдним краєм, став непотрібний
туркам і був страчений. Багаторічна війна за українські землі Московської держави, Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства призвела до підписання мирних договорів (Бахчисарайський договір та «Вічний мир»), які вирішували долю українських земель. Лівобережжя з Києвом і Запоріжжя закріплювалися за Московією; північна частина Правобережжя (Північна Київщина, Галичина й Волинь) — за Польщею; південна частина Правобережжя (Південна Київщина, Брацлавщина й Поділля) — за Туреччиною.
лівобережна Україна. Гетьманування І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича
У 1663 р. на «Чорній раді» в Ніжині гетьманом Лівобережної України був обраний Іван Брюховецький (1663—1668 рр.), який підписав новий договір з Московською державою. Московські статті 1665 р. істотно обмежили автономію Лівобережної Гетьманщини й посилили її залежність від Московської держави.
Умови Московських статей 1665 р.:
• московські воєводи отримали право перебувати майже в усіх великих українських містах і збирати податки;
• вибори гетьмана дозволялися лише у присутності царського представника;
• гетьман позбавлявся права на ведення самостійної зовнішньої політики.
У 1668 р. козаки вчинили бунт і вбили І. Брюховецького. У 1669 р. на Генеральній раді в Глухові гетьманом Лівобережної України було обрано Дем’яна Многогрішного (1669—1672 рр.), який уклав новий українсько-московський договір. Глухівські статті 1669 р. дещо послабили тиск Московії на українські землі.
Умови Глухівських статей 1669 р.:
• зменшувалася кількість воєвод і обмежувалося їх право втручатися у місцеве управління;
• відновлювався козацький реєстр у 30 тис. осіб;
• податки збиралися козацькою старшиною.
У 1672 р. замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Самойловича (1672—1687 рр.), який підписав новий договір між гетьманським і московським урядами. Конотопські статті 1672 р., доповнивши Глухівські статті, суттєво обмежили владу гетьмана й вплив рядового козацтва. У 1676 р. після відмови від булави П. Дорошенко І. Самойлович був проголошений гетьманом обох боків Дніпра. «Вічний мир» 1686 р. ускладнив становище І. Самойловича. Він був зобов’язаний на чолі козацького війська взяти участь у Першому кримському поході 1687 р. разом із московською армією. Звинувачений у невдачі, І. Самойлович був заарештований і засланий до Сибіру.
ЗаПороЗьКа СІч У СКлаДІ ГетьМанщини
Запорозька Січ відігравала важливу роль у житті України. У період Руїни вона намагалася проводити самостійну, однак не завжди далекоглядну політику. Саме тут зосереджувалися опозиційні
гетьманам сили, організовувалися антигетьманські заколоти. Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. становище Чортомлицької Січі ускладнилося.Запоріжжя потрапило під спільне управління Московії та Польщі й повинно було надавати воєнну допомогу обом державам. Запорожці під проводом кошового отамана Івана Сірка брали участь у війнах проти Османської імперії та Кримського ханства. Саме з І. Сірком пов’язують написання запорожцями листа турецькому султану Магомету Iv у відповідь на пропозицію визнати його владу й перейти до нього на службу. Після підписання «Вічного миру» 1686 р. Запорожжя залишилося під владою Московської держави, яка почала наступ на політичні та економічні права Запорозької Січі. Московія заборонила зв’язки Запорожжя з Річчю Посполитою та Кримським ханством.
