Історія Закарпаття
Власне, найдавніші знахідки Закарпаття відносяться до палеоліту (старий камінь), який подiлявся на перiоди: нижнiй палеолiт (2 млн. р. до н. е. — 40 тис. р. до н. е.) і верхнiй палеолiт (40 тис. р. до н. е. — 12 тис. р. до н. е.). Найперші люди на території Закарпаття зупинялися біля таких місць, як Королево (найдавнiша стоянка в Центральнiй i Схiднiй Європi — 1 млн. 100 тис. років), Рокосово, Ужгород, печера Молочний камiнь (Тячiвський район). Первісні люди мали знаряддя працi з каменю, кiсток, дерева — рубила, скребла, гостроконечники, рiзцi, чопери, ножi. На територiї краю у цей час був теплий клiмат у горах, а в низовинi шумiло море, про що свiдчать знахiдки черепашок вимерлих молюскiв. Пiзнiше клiмат став холоднiшим i сухiшим, у горах росли сосна, береза, горiх, граб, бук, смерека) у низовинi — степовi трави. У цей час винайдено спосiб добування вогню, з'явився перший одяг, першi житла у печерах, першi твори мистецтва (наскельнi малюнки). Люди займалися мисливством на мамонтів, гiєн, печерних ведмедiв, збиральництвом (корiння, дикi плоди, трави).
У час мезоліту (середній камінь, 12 тис. р. до н. е. — 5 тис. р. до н. е.) знаходимо древні стоянки біля Кам'яниці, Дiброви. Саме тоді до мисливства, збиральництва додається риболовля. Люди мезолiту жили в землянках, влітку у куренях. Вони вже мали кращі знаряддя праці: тесла, долота, рiзноманiтнi наконечники, лук i стрiли, гарпун. У цей час формуються племена. Людина поступово переходить до осiлого способу життя, приручає тварин, розпочинає торгувати.
У неоліті (новий камінь, 5 тис. р. до н. е. — 3 тис. р. до н. е.) з’явилися нові способи обробітку каменню (шліфування, сверління) знаряддя працi (сокири, гачки, пряслицi), ткацтво, гончарство (розмальована керамiка). Поступово людина виходить з залежностi вiд природи, вона жила в землянках, напiвземлянках, поблизу рiчок. У кутках житла ставили глинянi печi. Люди часто змiнювали мiсце життя через виснаження грунту. В неолiтi людина перейшла вiд присвоювання дарiв природи до їх виробництва. Відбувся подiл на землеробiв та скотарiв. Скотарство сприяло заселенню гiрських районiв, про це свiдчать дуже давні назви урочищ, які згодом стали назвами відповідних поселень: Волове, Воловець, Скотарське, Бичків, Чабанiвка. Разом iз скотарями переселялися їх сiм'ї, будувалися гiрськi хати-колиби, iз збiльшенням сiмей, росло формуються такі культури як Крiш, буковогiрська, лiнiйно-стрiчкової кераміки, Тисаполгар.
Археологiчнi знахiдки мiдно-бронзового вiку (3 тис. р. до н. е. — 1 тис. р. до н. е.) на територiї Закарпаття — це поселення, могильники, кургани, скарби-пам'ятки. Тут знайшли чимало металевих знарядь праці, зброю та прикраси (сокири, браслети, серпи, злитки бронзи, мечі, підвіски, фібули). До речі, бронзова колекція Закарпаття — одна з найбільших в Україні, вона нараховує до 2 тисяч бронзових предметів. І це не дивно, адже у період ХІІ-VІІІ ст. до н.е. Закарпаття було одним з центрів середньоєвропейського бронзоливарного виробництва. Культури мiдно-бронзового вiку: Нiршег-Затiн, Схiдно-Словацька, Отомань, Станово, Вiттенберг.
Серед культур залізного віку (1 тис. до н. е. — наш час) виділяються: культура Гава-Голiгради, куштановицька, латенська (остання представлена, зокрема, великим металургiйним центром на р. Ботар, Виноградiвський район). Кельти принесли на Закарпаття найбiльш розвинуту культуру тодiшньої Центральної Європи. Бiля Мукачева знаходився найбiльший металургiйний центр, другий у Європi, опiдум-городище Галiш-Ловачка, тут робилися монети, тут же знайдено близько тисячі iнструментiв, майстернi (ювелiрнi, кузнi), ножицi для стрижки овець, оковки гiрських човнiв, коси, зернотерки, мечi, млинки, наковальнi, щити, фiбули, срiбнi монети.
Потім відбувся прихiд гето-дакiйських племен (фракiйцiв). Даки розгромили кельтiв, якi вiдiйшли до Нiмеччини. Даки будували поселення на високих берегах рiчок: Стремтура (Iршава), Шелестово, Арданово, Читаття (Солотвино). Укріплення iснували на випадок вiйни i для охорони торгових шляхiв (закарпатська сiль мала велику цiннiсть), в самих городищах жили тiльки охоронцi. Пізніше утворилася мiцна патрiархально-рабовласницька держава гето-дакiв. Найбiльший її розквiт був у 40-i роки до н. е. в перiод правлiння царя Буребiсти, а пiзнiше — за Децебала. Але легiони римського iмператора Марка Ульпiя Траяна (98-117 р.) розгромили дакiв, зруйнували на Закарпаттi городище в Малiй Копанi. І у 107 р. утворюється провiнцiя Риму, Верхня Дакiя, "Dacia Superior" (пiвнiчний кордон по р. Самош). Закарпаття входило у безпосередню контактну зону з Римською iмперiєю. Археологи знайшли римські монети-динарiї та залишки римської солекопальнi в Солотвинi, скарби у Нанково (1 тисяча срiбних римських монет), Брестові (25 золотих монет), Руському Полі, Гайдоші. У цей час дiяв Затисянський металургiйний центр (Дяково, Вовчанське), а біля річки Мiц виник найбiльший в Центральнiй Європi гончарний виробничий район.
У IV ст. до Панонії прийшли гуни. На середину V ст. у межирiччi Дунаю i Тиси утворюється полiтичний центр гунiв на чолi з легендарним вождем Атiлою. Під час великого переселення народів у Потиссi з’явилися племена гепiдiв, вандалiв, бургундiв, остготiв, лангобардiв, слов'ян. Пiд владою аварського каганату наш край опинився під кiнець VII ст. Щодо появи на Закарпатті слов’янського населення, то можна виділити такі етапи розселення слов'ян у Верхньому Потиссi:
1. Перша половина I тис. н. е. — поява перших слов'янських груп (пшеворська, пряшiвська культури).
2. V-VII ст. — масове заселення Закарпаття носiями празької культури. Тоді ще не було подiлу на схiдних, захiдних, пiвденних слов'ян, тобто iснував загальнослов'янський свiт.
3. VIII-IX ст. — формування на схiднословянських землях давньоруської культури, поширення назви "Русь" на територію хорватського населення Верхнього Потисся.
Частина хорватів потім переселилася на Балканський півострів, а частина залишилася у Карпатах, створивши об'єднання Велика Хорватiя. Очевидно, у IX столітті тут з’являється новоутворене слов'янське князівство, очолюване легендарним князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Болгарським царством. Саме тоді і відбулося поширення християнства на Закарпаттi. Вже у 80-90 рр. IX ст. вигнанi з Великої Моравiї учнi Кирила i Мефодiя приходять на Закарпаття, де засновують монастирi в ідеальній неприступній гірській місцевості. У цей час Закарпаття потрапляє у сферу впливу Київської Русі.
Новим етапом нашої історії став перехiд угрiв, очолених вождем Алмошем, у 896 році через Верецький перевал (по долинi рiчки Латорицi) до Закарпаття та Панонiї. Саме про цей епізод, але у 898 році, згадує у своєму літописі відомий Нестор-лiтописець: "воевати на живущие волохи и словiни". А ось за хронiкою Анонiма, у 903 р. стався похiд угорцiв, під час переселення, на чолі з вождем Арпадом на Закарпаття і захоплення фортець Унг, Вари. У цей період наш край називався "res nullis" — нiчия територiя, або "terra indagines" — буферна зона.
Спершу тут зберігалася влада місцевої слов’янської знаті. А починаючи з ХІ і завершуючи ХIII ст., Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави, королівства Велика Угорщина. У документах наш край згадувався, як "Marchia Ruthenorum". В ХІІ ст. король Гейза II, запросив сюди з Рейнської областi саксонцiв, які вирощували виноград i добували в горах золото, а дружина короля Ендре I, Анастасiя (дочка київського князя Ярослава Мудрого), на думку деяких учених, сприяла заснуванню монастиря на Чернечiй горi, де жили ченцi з Києво-Печерського монастиря. Поступово на цих територіях утворюються нові територіальні структури угорського королівства: у 1214 р. оформився Ужанський комiтат, у 1262 р. — Угочанський комiтат, у 1263 р. — Березький комiтат, а у 1303 р. утворився Марамороський.
Трагічною сторінкою історії став березень 1241 р., коли армiя жорстоких завойовників прорвала оборону у Карпатах, і монголо-татари хана Бату перейшли через Верецький перевал. Вони захопили і зруйнували Мукачево, Ужгород, Тячiв, Солотвино, багато сіл. А потім у 1242 р. стався раптовий вiдхiд татаро-монголiв з Угорщини. У 1254 р. угорський король Бейла IV запросив нiмецьких та iталiйських виноградарiв i виноробiв (вiнцелерів) на спустошенi монголами землi Закарпаття. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинської держави. Та вже у 1308 р. до влади приходить нова династiя в Угорщинi, Анжуйська. Але жупан Унга (П. Пете), жупан Берега (Б. Копас), жупан Угочi (I. Мойш) пiдняли повстання проти окатоличення слов’янського населення, проти нового короля Карла Анжу, який хотiв централiзувати державу. Ще раніше жупани вели з князем галицьким Левом Даниловичом переговори про обрання королем Угорщини його сина Юрiя, онука Бейли IV. Та все-таки у 1317 р. сталася поразка опозиційної феодальної фронди. Переміг молодий король Карл Роберт, якому сильно допомогли в цьому графи Другетті з Iталiї.
Історія потекла по новому руслу. Вже наприкiнці XV ст. у комiтаті Унг нараховувалося 205 поселень, у комiтаті Берег —122, у комiтаті Угоча — 76, у комiтаті Марамарош — 128. Загальна чисельність населення нашого краю була близько 100-115 тисяч чоловiк. Цікаво те, що у селах Липча, Iза, Довге, Драгово, Бедевля, Вишково, Вiльхiвцi, Кричево, Чумалево, Угля, Колодне, Вонiгово проживали вільні селяни-немешi. А ось мiське право мали Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст, Севлюш, Вари, Бiлки, Вишково, Тячево, Вилок, Косино, Чинадiєво і т.д. Всього на Закарпатті тоді було близько 20 мiст. Серед майстрів були найбільш поширенні такі професії, як: каменярi, кравцi, шевцi, пекарi, столяри, цирюльники, гончарi, золотарi, колiчники, ковалi, кушнiри. Якраз у XVI ст. на території Закарпаття почали поширюватися протестантські релігійні рухи у вигляді лютеранства, кальвінізма i цвiнглiанства. До того ж у гірській місцевості, розпочалася з дозволу угорських королів галицька колонiзацiя: українці-лемки заселяли комітати Унг, Берег, українці-бойки — Берег, Унг, а українці-гуцули — Марамарош.
У 1376 р. королева Угорщини та Польщi, Ержибет, надала Мукачеву статус привiлейованого міста, а також дала дозвiл користуватися власною печаткою. І ось у 1394 році на Закарпаття з Литовсько-Руської держави прибув відомий подільський князь Федір Корятович, який зробив багато корисного для культурного збагачення нашого народу. Він заснував монастир на Чернечій горі, а вже у 1440 р. було засновано окреме Мукачiвське єпископство. У 1514 р. відбулося велике селянське повстання куруцiв-хрестоносцiв в Угорщинi пiд проводом Дьордя Дожi (у повстанні брало участь близько 100 тисяч чоловiк). Повстанці неодноразово нападали на Ужгород, Мукачево, Хуст, Королево. Та все змінилося у 1526 р., коли сталася битва при річці Могач, де угорцi зазнали поразку вiд туркiв і втратили свого короля Лайоша II, останнього з династiї Анжу. Угорське королівство було розділене на три частини:
1.Трансильванське князівство — васал турецької iмперiї.
2.Центральна Угорщина — під владою турецької імперії.
3.Західна і Північна Угорщина — під владою австрійських Габсбургів.
У 1526 р. Янош Заполяї, стає князем Трансильванiї-Семигородщини до складу якої увiйшли наші комітати Берег, Угоча, Марамарош. Австрiя контролювала закарпатський комітат Унг. У цей час і розпочалися війни між католицькою Австрією та протестантською Трансильванією.
Але незважаючи на те, що Трансильванське князівство, до складу якого входила більша частина Закарпаття, офіційно підпорядковувалося Османській імперії, угорські князі аж ніяк не бажали коритися азіатському впливу. І ось вже у 1566 р. повторився похiд туркiв на Закарпаття i Словаччину. Було пограбовано Берегово, Севлюш, Вари, Мочола, Кiдьош, Астень, Дiдово, Буча, Бiгань, Береги, Косино, Квасово, Гута, Бене.
Закарпаття XVI-XVII ст. — це в першу чергу край, де сталося зародження масового опришкiвства. Особливо були відомі своєю дiяльнiстю загони опришкiв у селах Люта, Загорб, Поляна, Дубриничi, Ростока, Волосянка, серед отаманів опришкiв: Л. Варга, I. Сивохоп, О. Руснак, П. Орос, С. Форгач, Шотвош, Пинтя. Саме у нашому краї відбувся перший страйк в Угорщинi: у 1551 р. страйкуючi солекопи Солотвина покинули шахти i стали табором бiля Нодь Баньї, вони вимагали полiпшення свого становища та скасування смертної кари.
Пізнє середньовіччя ознаменувалося такими подіями в суспільному і господарському житті краю:
а) початок промислового вирощування грецьких горiхiв, яблук та шовковицi. Поширення промислових посадок кукурудзи та конюшини;
б) масове створення мануфактур, особливо у Березькiй жупi, тут було близько 100 підприємств. У Береговi проживало 11 кравцiв, 19 чоботарiв, 5 бондарiв, 4 гончарi, 5 ковалiв, 5 кушнiрiв — усього 8 цехiв. Ужанська жупа мала: залiзоробнi мануфактури (Ремети, Анталовцi, Лумшори), 20 лiсопилень, мануфактури по виробництву поташу i селiтри. Жупа Марамарош славилася обробкою дерева i залiза (Вишково, Крива, Буштино, Бичкiв), домнами i ливарництвом (Косiвська Поляна, Бутфалва), лiсопильнями (Ясiня, Бичкiв, Усть-Чорна), виробництвом взуття (Хуст). В жупі Угоча знаходився найбiльший бондарний цех;
в) використання мiнеральних вод. У спецiальних заглибинах у скелях нагрiвали розпеченим камiнням мiнеральну воду, в якій лікувалися. Це були прообрази перших санаторіїв-курортів.
г) у краї вже налічувалося 700 сiл, де дiяло близько 40 шкiл. А мiста поділялися на: приватновласницькi — Мукачево, Берегово, Береги, Косино, Вари, Севлюш, Свалява, Нижнi Ворота; казеннi — Ужгород, Перечин, В. Березний; короннi — Вишково, Тячево, Хуст.
Та історія не може йти по одній прямій і ось вже у 1604-1606 рр. розпочалося антигабсбурзьке повстання пiд проводом Iштвана Бочкаї, яке заторкнуло і три закарпатські комітати. Воно пізніше знайшло своє продовження у 1678-1685 рр., коли відбулося угорське національне повстання пiд проводом князя Iмре Текелi проти Габсбургiв, де основною базою повстанців було знов Закарпаття.
До речі, приємним фактом є те, що у 1634 р. уряд Австрійської імперії видiлив для закарпатцiв кiлька мiсць у Трнавському унiверситетi. Але чи не найголовнішою подією ХVІІ ст. у нашому краї було 24 квiтня 1646 р., коли проголошено Ужгородську унiю. В Ужгородському замку 63 православнi священики визнали об'єднання з католицизмом. Таким чином сталося утворення нової, греко-католицької церкви на Закарпаттi. Вже у 1689 р. вийшов едикт папи Олександра VIII про приєднання католицьких общин iсторичного Закарпаття до Ватикану. А у 1696 р. у селі Марiє-Повча (сьогоднішнє мiсце паломництва греко-католикiв) вперше заплакала iкона Дiви Марiї, зараз ця ікона знаходиться у Вiднi (Австрiя).
Але у 1690 р. перестало iснувати Трансильванське князiвство. Тепер вже усе Закарпаття увійшло до складу Австрiйської iмперiї.
