Галицько-Волинське князівство. Піднесення Галицького і Волинського князівств.
.УтВорення ГалицьКо-ВолинСьКої ДерЖаВи
Правонаступницею Київської Русі й головним політичним центром майбутньої України стала Галицько-Волинська держава, найвідомішими князями якої були Роман Мстиславич (1199—1205 рр.) і Данило Романович (1238—1264 рр.).У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич об’єднав Галичину й Волинь в одне князівство. Він придушив опір старої земельної знаті — боярську опозицію та зміцнив центральну владу в державі.
Майже впродовж півтора сторіччя нове державне утворення відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов’ян. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли такі чинники:
• вигідне географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади; природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників; розміщення на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів, існування на території князівства багатих родовищ сприяли економічному зміцненню краю);
• необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини,
а згодом проти монгольської навали;
• енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича та Данила Романовича Галицького. У 1203 р. Роман Мстиславич здійснив похід на Київ і захопив його. Таким чином, під владу князя потрапила майже вся територія України (Київщина, Галичина та Волинь).
Роман Мстиславич захищав кордони держави від військ половців, литовців і поляків, установив дружні відносини з Візантією та Німеччиною. Після його загибелі у війні з Польщею почалися усобиці, що тривали понад 30 років.
КняЗюВання Данила роМаноВича
Спадкоємцями Романа були два малолітні сини, Данило і Василько; їх опікункою і регенткою булла Романова вдова. У справи Галицько-Волинської держави почали втручатися сусідні держави, Угорщина й Польща, і так настав період сорокарічної громадянської війни (1205—1245 рр.).У 1211 р. галицькі бояри під час однієї з усобиць виганяють княгиню Анну Романову з синами з Галича, а самі правлять від імені малолітнього князя Данила Романовича. Княгиня Анна Романова разом з синами Данилом і Васильком перебували у вигнанні в Угорщині.
У 1223 р. князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави, і перевів туди єпископат. Разом з іншими руськими князями Данило Галицький брав участь у битві з монголами на Калці. У 1238 році Данило здобув галицький престол. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів під Дорогичином. У 1239 р. Данило Галицький оволодів Волинню, Києвом, посадив у Києві свого намісника воєводу Дмитра, став великим князем Київським. Проте поширити свою владу на всю Галичину він зміг після перемоги в битві під Ярославом у 1245 р. над об’єднаним військом чернігівського князя Ростислава, угорського короля та його союзників.Тим часом на Україну вдруге напали монголи. Здобувши Київ, татари пішли на Волинь і Галичину(1241 р.).Монгольська руїна спіткала тільки найбільші міста й оселі при тих шляхах, якими вони проходили, — зрештою, край доволі скоро приходив до ладу. Але небезпека нового нападу тривала. Данило мусив визнати себе васалом хана.
Данило свою залежність від хана вважав політичною хитрістю, вимушеним компромісом, що давав йому мир, — але вживав усіх заходів, щоб визволитися з монгольського ярма. Щоб заручитися допомогою папи римського, який мав великі впливи в європейській політиці, Данило погодився на церковну унію з Римом. Папа прислав Данилові «вінець королівства», королівську корону. Коронація відбулася в Дорогичині над Бугом у 1253 р.
Але ці зв’язки із Заходом не принесли реальних успіхів: ні папа римський, ні князі не спромоглися на воєнну допомогу для поневоленої Східної Європи. Данило міг розраховувати тільки на власні сили.Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати Галицьке пониззя.
Унаслідок рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів уходило визволення Києва, але самев цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено заручинами сина Данила — Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію — протягом
1255—1256 pp. безперервно триває протистояння з Литвою.Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, якого літописець називає «безбожним,лихим, окаянним», у 1258 р. Орда розпочала новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди
неприступного Холму. У 1264 році після тяжкої хвороби Данило Галицький помер. У Галичині князем став Лев, син Данила Галицького.
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька лев Данилович (1264—1301 рр.).
Він приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На зламі XIII—XIv ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Лева — князя юрія І (1301—1308 рр.). Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе «королем Русі та князем Володимирії». За період правління Юрія І розквітли міста, піднеслася торгівля, зріс економічний добробут. І хоча князь змушений був повернути зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив зростали. Про це свідчить установлення у 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі.
Наступниками Юрія І стали його сини — андрій та лев II (1315—1323 рр.). Вони поділили те-
риторію князівства на сфери впливу, але правили спільно, тому розпаду єдиної держави не відбулося. Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість. Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви — Дорогичинську та Берестейську землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.
Загибель Андрія та Лева II обірвала пряму лінію династії Романовичів. Майже два роки галицько- волинський трон залишався без правителя. Лише у 1325 p., унаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича.Князь прийняв православ’я та ім’я Юрія II Болеслава. Період правління юрія II Болеслава(1325—1340 рр.) став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.
Унаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.Отже, протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців почуття культурної та політичної ідентичності. Населення Київської Русі та Галицько-Волинської держави поділялося на дві категорії: панівні привілейовані та залежні непривілейовані стани. До панівних привілейованих станів належали князі,бояри, дружинники, вище духовенство. Князь призначав бояр і дружинників посадниками та тисяцькими (представниками князя у великих містах), тіунами (управителями княжим господарством),
вірниками (збирачами мита).
До залежних непривілейованих станів належали міщани (купці, ремісники) й селяни (вільні та залежні). Особисто вільні селяни — смерди мали земельні наділи, власне господарство й мусили платити данину та виконувати повинності на користь держави. Вільні селяни об’єднувалися в сільські громади («верв», «мир»), які спільно володіли лісами, лугами, водоймами. Орні землі перебували в індивідуальному володінні членів громади.
Культура
Писемність і освіта
Центрами освіти були церкви і монастирі. З розбудовою міст, церков і монастирів зростала
кількість початкових шкіл. У них навчали читання, письма, церковного співу, інколи іконо-
пису. Учнів виховували в християнській моралі, навчали молитов, основ православної віри.
При дворах князів у Галичі, Володимирі-Волинському, Холмі існували освітні заклади ви-
щого ступеня, у яких, вочевидь, викладалися елементи риторики, філософських і право-
вих знань та основи книгописної майстерності. Деякі нащадки заможних родин виїжджали
на навчання до Візантії та західноєвропейських університетів.
Літописання
У середині XIII ст. у Холмі розпочинається робота над створенням видатної пам’ятки —
Галицько-Волинського літопису. Він складається із двох частин — Літописця Данила Га-
лицького й Волинського літопису. На відміну від інших літописів, твір складається з кіль-
кох окремих повістей, яким притаманний більш світський характер. Події висвітлюються
без дотримання суворої хронологічної послідовності.
Архітектура
Розбудова існуючих та заснування нових міст. Останні виникали насамперед як укріплені
пункти, тому першочергова увага приділялася фортифікаціям: валам, стінам, брамам, зам-
кам, кам’яним вежам-донжонам. Вони зводилися на основі поєднання місцевих традицій із
здобутками західноєвропейської військової науки (Холм, Данилів, Стожок, Стовп та ін.).
Зводилися храми й монастирі. Одним із найстаріших є Успенський собор у Володимирі-
Волинському (1160 р.). Успенський собор у Галичі (1157 р.) — яскравий зразок галицької
архітектурної школи, сформованої під виливом романської архітектури. Прекрасним був
кафедральний собор Св. Іоанна Златоуста в Холмі. Данило Галицький звів церкву Богородиці в Дорогичині. Володимир Васильковий збудував храми: апостола Петра в Бересті,Благовіщення в Кам’янці, Св. Дмитрія у Володимирі-Волинському. Наприкінці XIII ст. муроване церковне будівництво поступається дерев’яному церковному зодчеству.
образотворче
мистецтво
Збереглися тільки окремі фрагменти робіт майстрів, котрі працювали переважно над оздо- бленням храмів. Існувала й власна галицько-волинська іконописна школа. В останній
третині XIII ст. була створена ікона Богородиці з Успенської церкви волинського с. До-
рогобужі; наприкінці XIII — на початку XIv ст. — ікона Богородиці з Покровської церкви
Луцька («Волинська Богоматір» ). З галицьких найстарішою є ікона Покрови Богородиці
(початок XII ст.).Значного поширення набуло мистецтво книжкової мініатюри, якою щедро прикрашалися рукописні книги («Бесіди Св. Григорія Двоєслова» (друга половина XIII ст.), Лавришівське Євангеліє (XIII—XIv ст.)).
