пользователей: 21219
предметов: 10452
вопросов: 177398
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» History222
» ВЛК
» Нова історіяяяяя 2
» История Зарубежной Культуры
» Украинский язык
» Валеология
» Андр
» Istoriografhy
» Азия и Африка
» Економика
» Нова історія
» Религия
» Державний
» ІСТОРІОГРАФІЯ!
» Правознавство
» New history
» Ек
» НОВА ІСТОРІЯ !!!
» СЛОВЯНИ
» ШЦР
» Політологія
» СЛН
» СпецКурс
» СамробШНЦР
» МДЛ ШНЦР
» Культура
» ЕКЗАМЕН ШНЦР
» ШНЦР МОДУЛЬ
» СЛОВЯНИ №2
» І
» Філософія
» ШНЦР САМ
» Соціо
» ІСК Модуль
» E
» ІІІІІІІІІ
» Укр еміграція
» Методологія
» КНП КУЛ
» Етика
» Візантія)
» Мова історії
» Проблеми давньої історії
» ЯІ
» Mandr
» АКТ ПРБ НОВІТ ШНЦР

Київська Русь: державність, суспільство, культура.

Утворення Київської Русі, її державний устрій

Серед учених існує декілька теорій походження Давньоруської держави.

Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Окрім цього, як аргументи висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва „Русь” походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів – „руотсі”.

Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва „Русь” походить від назви річок у Центральній Україні – Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем’я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов’янськими племенами.

Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно якої поляни є не слов’янами, а різновидом хозарів.

Сьогодні не можна говорити про переконливу перемогу тієї чи іншої теорії. Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючи варязький і хозарський, у процесі становлення ранньофеодальної держави – Київської Русі. Основними ознаками будь-якої середньовічної держави, в тому числі Київської Русі, були: розміщення населення не за національним (у той період за племінним) принципом, а за територіальним, поява влади, не пов’язаної з волевиявленням народу, збирання данини для утримання цієї влади, династичний (спадковий) характер влади вождя.

POЗСелення СХІДноСлоВ’янСьКиХ ПлеМІнниХ СоюЗІВ

У vI—vIII ст. формою суспільного устрою східних слов’ян були племінні об’єднання або союзи племен, які поступово розподілилися на південно-західну, західну та північно-східну групи. У vIІІ—IX ст. східні слов’яни розселилися на території від Карпат до Оки та від Ладоги до Чорного моря.На території сучасної України проживали племена південно-західної групи: поляни (між притоками Дніпра — Тетеревом і Россю), деревляни (уздовж річок Прип’ять, Горинь, Тетерев), сіверяни(у басейні Дніпра, Десни, Сули, Ворскли, Дінця), волиняни або дуліби (у басейні Західного Бугу й Прип’яті), тиверці (у нижній течії Дністра й Прута), уличі (між річками Оріль і Дніпро, біля Південного Бугу), білі хорвати (у межиріччі Збруча, Прута, Дністра).Влада у племінних союзах зосереджувалася в руках племінної верхівки, яку складали князі та дружинники. За допомогою дружин князі завойовували нові землі, збирали данину. Найбільш знатні

дружинники складали дорадчий орган при князеві — князівську раду. Верховним органом самоврядування залишалося віче — народні збори, які вирішували важливі громадські справи.

УтВорення КиїВСьКої рУСІ

Протягом vII—vIIІ ст. із розпадом родоплемінного ладу у східних слов’ян виникли перші державні об’єднання: дулібський племінний союз, який об’єднував дулібів, полян, деревлян, хорватів, уличів і тиверців, і полянський племінний союз, до складу якого входили поляни, деревляни, сіверяни.У ІХ ст. утворилися племінні княжіння Куявія на чолі з князем Аскольдом (землі полян із центром у Києві) і Славія на чолі з князем Рюриком (землі словенів із центром у Новгороді). Саме вони заклали фундамент ранньофеодальної держави Київська Русь. Щодо утворення Київської Русі існують кілька теорій. Норманська теорія стверджує, що першими правителями Київської Русі були нормани — князі Рюрик і Олег. Теорія природно-історичного процесу утворення держави у східних слов’ян доводить, що наприкінці vI — на початку vII ст., ще до приходу варягів, у Києві правив перший князь — слов’янин Кий. Останніми представниками заснованої ним династії й першими князями Київської Русі вважаються Дір та Аскольд.

ВнУтрІшньоПолІтична ДІяльнІСть КняЗІВ олеГа, ІГоря, КняГинІ ольГи,КняЗя СВятоСлаВа

Наприкінці ІХ — у Х ст. відбувається швидке територіальне зростання Київської Русі й поступова консолідація держави.

Князь Олег (882—912 рр.) об’єднав північні та південні руські землі й підпорядкував Києву полян,древлян, сіверян, радимичів, словенів і кривичів; посилив князівську владу за допомогою дружинників, які збирали данину з підлеглого населення шляхом полюддя; установив язичництво як державну релігію.

Князь Ігор (912—945 рр.) відновив владу над деревлянами та уличами й зміцнив владу київського князя; збільшив данину з підлеглих племен, під час повторного збирання якої його було вбито повсталими деревлянами.

Княгиня Ольга (945—964 рр.) підпорядкувала землі деревлян безпосередньо Києву; упорядкувала збирання данини, чітко визначивши її розміри (уроки) і місця зберігання (погости); прийняла християнство під час подорожі до Візантії.

Князь Святослав (964—972 рр.) відновив владу над в’ятичами; розширив територію Київської держави далеко на схід; посадив своїх синів намісниками у землях, які намагалися відокремитися від Києва; заклав принцип управління державою одноосібним монархом — представником династії Рюриковичів.

ЗоВнІшньоПолІтична ДІяльнІСть КняЗІВ олеГа, ІГоря, КняГинІ ольГи, КняЗя СВятоСлаВа

Київська Русь як одна з наймогутніших держав ранньосередньовічної Європи мала великий вплив на міжнародній арені.

Князь Олег здійснив переможні морські походи на Візантію (907 р., 911 р.), уклавши вигідні для Русі договори, які надавали пільги руським купцям і послам.

Князь Ігор уклав мир із печенігами (915 р.); здійснив походи на Візантію (941 р., 944 р.), уклавши нову угоду, що підтверджувала сприятливі умови для торгівлі.

Княгиня Ольга здійснила дипломатичну подорож до столиці Візантії Константинополя (946 р.);установила дипломатичні відносини з Німеччиною, надіславши посольство до імператора Оттона І(959 р.).

Князь Святослав розгромив Хозарський каганат і Волзьку Булгарію (964 р.); здійснив два походи на Дунайську Болгарію (967—968 рр., 969—971 рр.), намагаючись заволодіти землями на Балканському півострові, але був змушений укласти угоду з Візантією, за якою відмовлявся від від претензій на візантійські володіння на Дунаї та в Криму.

КняЗюВання ВолоДиМира ВелиКоГо та яроСлаВа МУДроГо.

Наприкінці Х — у першій половині XI ст., коли в межах Київської Русі були об’єднані всі

східнослов’янські племена, давньоруська держава досягла свого найвищого розквіту.

Князь Володимир Великий (980—1015 рр.) завершив формування території Київської Русі; почав боротьбу з Польщею за червенські міста; звільнив із військової служби найманців — варягів і замінив їх дружинниками — слов’янами; позбавив влади місцеву племінну знать й замінив її своїми синами — посадниками; запровадив нове зведення законів усного права «Устав земляний»; запровадив християнство як загальнодержавну релігію (988 р.).

Володимир Великий вів успішну боротьбу з печенігами, створивши систему земляних укріплень і низку фортець для захисту південних рубежів Київської Русі; налагодив відносини з Візантією, Чехією, Угорщиною, Польщею, Німеччиною, Болгарією; започаткував «шлюбну дипломатію», одруживши своїх дітей з представниками королівських династій європейських країн.Для піднесення авторитету свого роду та значення своєї держави Володимир забажав одружитися з візантійською принцесою Анною, сестрою візантійського імператора. Після того, як дружина Володимира захопила в Криму Корсунь (Херсонес), імператор погодився на шлюб своєї сестри з Володимиром, але за умови, що той прийме християнство. Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією і влітку 988 р. наказав жителям Києва прийняти хрещення. Обряд хрещення було здійснено в усіх містах і селах держави.

Після прийняття християнства в Київській Русі розпочалося будівництво церковних споруд.Найбільшу церкву було зведено в Києві на честь Богородиці та названо Десятинною, оскільки на її утримання князь виділив десяту частину свого майна. Київ став центром поширення християнства та діяльності православної церкви.Після прийняття християнства в Київській Русі виникли численні монастирі. Першими монастирями стали Межигірський, Печерський, Видубицький та ін. На утримання вищого православного духовенства і монастирів київські князі давали великі грошові пожертвування, а також орні землі, ліси,

сіножаті й рибні озера. Селяни і міщани для утримання місцевих церков сплачували десятину.

Прийняття християнства на Русі справило величезний вплив на подальший розвиток держави:

• зміцнило центральну владу князя, оскільки християнська релігія наголошує, що влада правителя дана Богом;

• сприяло формуванню єдиного світогляду та єдиної ідеології для різноплемінного населення держави і його згуртуванню в єдину давньоруську народність;

• дало можливість Київській Русі як рівноправній увійти в коло наймогутніших держав Європи;

• сприяло бурхливому розвиткові культури, торгівлі, кам’яного будівництва, а також культурним зв’язкам із християнським світом.

Князь Ярослав Мудрий (1019—1054 рр.) розширив кордони Київської Русі на північному заході;завершив боротьбу з Польщею за червенські міста; остаточно ліквідував місцевий сепаратизм; установив порядок успадкування влади в державі від найстаршого сина до молодшого; прийняв перший писаний звід законів «Руська Правда».

За Ярослава Мудрого християнство остаточно утвердилося в Київській державі. У 1039 р. було засновано Київську митрополію, яка підпорядковувалася Константинопольському патріарху. У 1051 р.собор руських єпископів обрав митрополитом київського церковного діяча і письменника Іларіона.У роки правління Ярослава Мудрого в Київській Русі засновано перші монастирі — св. Юрія, св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами.Будучи високоосвіченою людиною, Ярослав Мудрий дбав про розвиток освіти в державі. За його розпорядженням створено школу і бібліотеку при Софійському соборі, зібрано перекладачів, які переклали на давньоруську мову багато грецьких книг.

Ярослав Мудрий остаточно розгромив печенігів під Києвом (1036 р.); продовжив «шлюбну дипломатію», встановивши династичні зв’язки з Візантією, Францією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною,Швецією, Норвегією, за що його називали «тестем Європи».

Успішно відбиваючи напади кочовиків, Київська Русь захищала Візантію та західноєвропейські країни. Політичні, торгівельні, культурні зв’язки Русі з країнами Заходу й Сходу сприяли підвищенню її міжнародного авторитету.Після смерті Ярослава Мудрого стали помітними ознаки політичної роздробленості Київської Русі.Державою разом управляли троє старших братів — київський князь Ізяслав, чернігівський князь Святослав і переяславський князь Всеволод. Однак у 1068 р. після поразки руських дружин у битві проти

половців на р. Альті тріумвірат Ярославичів розпався й розгорілася міжусобна боротьба за київський престол.

У 1097 р. відбувся Любецький з’їзд князів, на якому князі домовилися припинити міжусобиці

й узаконили роздроблення Київської держави на окремі спадкові князівства. Князь Володимир Мономах (1113—1125 рр.) на деякий час об’єднав землі Київської Русі, силою придушив міжусобиці та відновив одноосібну монархію.

У 1113 р., під час повстання у Києві, бояри і купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха (онука Ярослава Мудрого) з проханням посісти київський стіл. Це був дуже авторитетний на той час князь, особливо завдяки його походам на половців 1103, 1109, 1110 та 1111 рр., перемоги в яких надовго відкинули половців від кордонів Русі.

Дванадцять років правління в Києві Володимира Мономаха (1113—1125) були для Русі часами миру і спокою. Вмілою політикою він підкорив своїй владі удільних князів, зокрема приборкав чернігівських князів Ольговичів, прибрав до рук найвіддаленіші руські землі.

Одночасно Володимир Мономах «Уставом», що доповнював «Руську Правду», обмежив безконтрольну діяльність князівських урядників.Зміцнилося знову міжнародне становище Русі, що відбилося на династичних зв’язках: сам Мономах був одружений з дочкою англійського короля, сестра вийшла заміж за німецького імператора,

а донька — за угорського короля.

Князь Мстислав Володимирович (1125—1132) був останнім єдиновладним правителем Київської Русі й продовжував політику батька. Проте його наступники знову почали боротьбу між собою за першість на Русі.

ПолІтична роЗДроБленІСть КиїВСьКої рУСІ

У 30—60-х рр. ХІІ ст. Київська Русь вступила у добу роздробленості, розпавшись на окремі самостійні удільні князівства. Політична роздробленість привела до перетворення Київської Русі із централізованої монархії на федеративну, де замість одного великого князя державою управляло об’єднання кількох найсильніших князів. Склався новий тип управління — колективний сюзеренітет, коли князі намагалися спільно вирішувати найважливіші питання на князівських з’їздах і зобов’язувалися разом захищати державу від ворогів.

Причинами роздробленості Київської Русі стали:

• перетворення земельного володіння на спадкове (вотчинне);

• економічне та військово-політичне зміцнення удільних князівств;

• посилення князівських міжусобиць;

• зростання міст і перетворення їх на економічні та політичні центри земель;

• панування натурального господарства;

• слабкість економічних зв’язків між окремими землями держави;

• величезна територія Київської Русі;

• етнічна неоднородність населення;

• втрата значення торговельного шляху «із варяг у греки».

Роздроблення держави Київської Русі підривало міць Русі перед зовнішньою загрозою. Разом із тим до позитивних наслідків роздробленості можна віднести процвітання ремесел і торгівлі, розквіт міст, піднесення матеріальної і духовної культури в окремих князівствах.

У ХІІ ст. відбувалося формування території українського етносу (народності). Уважають, що назва «Україна» походить від слова «край» або «країна». Перша згадка назви «Україна» з’явилась у Київському літопису 1187 р. щодо земель Південної Київщини та Переяславщини. Пізніше назва «Україна»поширилася на Чернігівщину, Галичину й Волинь. Наприкінці ХІІ ст. назва «Україна» стосувалася всіх етнічних земель українського народу.

 

У період розквіту Київська Русь була централізованою монархією (система управління державою одноосібним володарем — монархом, у руках якого зосереджена вся влада). Головою держави вважався Великий князь київський, якому належала законодавча, виконавча, судова й військова влада. Князі, що правили окремими землями Київської Русі, вважалися його васалами. Сформувалася система залежності одних земельних власників (васалів) від інших (сюзеренів) — васалітет. В управлінні державою князь спирався на боярську раду — дорадчий орган, до якого входили великі бояри, що складали най-

ближче оточення князя. Зберігалися народні збори — віча, які розв’язували найважливіші громадські питання, однак їх вплив поступово зменшувався. Політична роздробленість привела до перетворення Київської Русі на федеративну монархію (сукупність самостійних або напівсамостійних удільних князівств, що проводили незалежну політику).

Склався новий тип управління — колективний сюзеренітет. Окремими частинами держави управляли удільні князі, які створювали свої органи влади, військо й проводили самостійну внутрішню й зовнішню політику. Органом управління федерації був з’їзд князів, на якому спільно вирішувалися найважливіші питання, зокрема прийняття основ законодавства, організація воєнних походів для захисту держави від ворогів.

Населення Київської Русі та Галицько-Волинської держави поділялося на дві категорії: панівні привілейовані та залежні непривілейовані стани. До панівних привілейованих станів належали князі,бояри, дружинники, вище духовенство. Князь призначав бояр і дружинників посадниками та тисяцькими (представниками князя у великих містах), тіунами (управителями княжим господарством),вірниками (збирачами мита).

До залежних непривілейованих станів належали міщани (купці, ремісники) й селяни (вільні та залежні). Особисто вільні селяни — смерди мали земельні наділи, власне господарство й мусили платити данину та виконувати повинності на користь держави. Вільні селяни об’єднувалися в сільські громади(«верв», «мир»), які спільно володіли лісами, лугами, водоймами. Орні землі перебували в індивідуальному володінні членів громади.

Залежні селяни були представлені закупами, рядовичами, холопами. Селяни, що потрапили в залежність від феодала, взявши в нього позику («купу»), називалися закупи. Селяни, які укладали з феодалом договір («ряд») про тимчасову роботу на нього, ставали рядовичами. Селяни, що не мали свого господарства й працювали на господарському дворі, називалися челяддю. Особи, що втратили своє господарство й перебували в повній залежності від феодала, ставали холопами. Існувала також невелика група населення — ізгої, які за різних обставин випали зі своїх соціальних груп, але залишилися особисто вільними.

Виникнення й становлення власної державності, прийняття християнства, культурні зв’язки з Візантією, Західною Європою та країнами Сходу сприяли розвитку самобутньої культури Київської Русі та Галицько-Волинської держави.Основою духовної культури була усна народна творчість: історичні й обрядові пісні, казки, загадки, колядки, приказки, билини («Ілля Муромець», «Добриня Микитович і Змій»).

Велике значення для розвитку культури мала поява писемності, основи якої заклали слов’янські просвітителі та проповідники християнства Кирило та Мефодій. Вони створили перші слов’янські азбуки — глаголицю та кирилицю.

Розвиток писемності сприяв поширенню освіти: при церквах і монастирях існували школи й книгописні майстерні, при Софійському соборі була відкрита перша бібліотека.

Виникло літописання (хронологічно послідовний запис історичних подій), видатними пам’ятками якого є «Повість минулих літ» (1113 р.), складена ченцем Печерського монастиря Нестором, Київський та Галицько-Волинський літописи.

Найвизначнішими творами літератури є «Ізборник Святослава», «Слово про закон і благодать»митрополита Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, Остромирове Євангеліє (1056—1057 рр.), «Слово о полку Ігоревім» (1187 р.).

До найдавніших пам’яток архітектури належать Десятинна церква, Софійський собор (1037 р.), Михайлівський Золотоверхий собор, Печерський монастир і Золоті ворота в Києві, Спасо-Преображенський монастир у Чернігові, Успенські собори у Володимирі й Галичі.Основними видами образотворчого мистецтва були мозаїка — зображення, зроблене з різнокольорових шматочків скла («Богоматір Оранта» у Софійському соборі), фреска — картина, написана водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці («Музиканти та скоморохи» у Софійському соборі),ікона — живописне зображення Ісуса Христа, Діви Марії, ангелів, святих («Богоматір Печерська зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими»), книжкова мініатюра — кольоровий малюнок у рукописних книгах (мініатюри «Остромирового Євангелія»). Майстром іконопису вважався чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій (Аліпій).

Київська Русь уперше об’єднала всі східнослов’янські племена в єдину державу та сприяла їх суспільно-політичному, економічному й культурному розвитку. Галицько-Волинська держава стала прямою спадкоємицею Київської Русі.

 


18.06.2015; 17:19
хиты: 552
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь