Пострадянські держави традиційно поділяють на п'ять груп. Всі вони в основному є засновані на територіальному принципі, окрім прибалтійських країн, яким вдалося на відміну від повністю географічно європейських держав швидко інтегруватися в Європейський Союз, як культурно так і економічно.
• Прибалтика: Естонія, Литва і Латвія.
• Центральна Азія: Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан.
• Закавказзя: Грузія, Вірменія та Азербайджан.
• Східно-європейські держави: Україна, Білорусь і Молдова.
• Росія: розглядається як окрема територія через свої унікальні географічні та політично-економічні особливості.
Б. М. Єльцин, обраний на З'їзді народних депутатів СРСР у 1989 році та президентом республіки в 1990 році, оголосив про економічний і політичний суверенітет республіки. У 1991 році партійні організації були виведені з підприємств. Після провалу антигорбачовського путчу в серпні 1991 року Єльцин став основною фігурою в СРСР, розпустив КПРС і КП РРСФР, СРСР перестав існувати. У грудні 1991 року було створено Співдружність Незалежних Держав (СНД). Незалежність Російської Федерації була визнана США й іншими західними країнами в січні 1992 року, Росія зайняла місце колишнього СРСР у Раді безпеки Європи; нова конституція була прийнята на референдумі 1992 року. У 1993 році З'їзд народних депутатів намагався обмежити владу Єльцина. Розпустивши 21 вересня 1993 року Верховну Раду та придушивши правий переворот 4 жовтня 1993 року, президент зумів зосередити усі важелі державної влади у власних руках.
У грудні 1993 року відбулися вибори до новоствореної Державної Думи — нижньої палати парламенту за новою конституцією, що вступила в дію в грудні.
У кінці 1994 року Росія почала операцію з відновлення конституційного порядку в Чеченської республіки, у якій до влади прийшло угрупування, яке добивалося відділення від Росії. Акція переросла в повноцінну війну, що тривала до серпня 1996 року, і була завершена підписанням Хасавюртівської угоди.
В 1996 році в Росії відбулися вибори Президента. Президентом знову було обрано Єльцина Б. М., який зміг перемогти представника від комуністичної партії Г. А. Зюганова. Однак через хворобу, влада в країні до 1998 року фактично належала олігархам на чолі з Б. А. Березовським.
В 1998 році Росія пережила зміну трьох прем'єр-міністрів та дефолт, що дуже негативно вплинув на економічний стан.
1999 рік пройшов під знаком пошуку наступника Єльцина його «сім'єю». Так, знову було змінено трьох прем'єр-міністрів, і, нарешті, вибір було зупинено на В. В. Путіні. Одночасно була розпочата Друга чеченська війна (під назвою «антитерористична операція»), що різко підняла рейтинг невідомого до того часу політика. 31 грудня 1999 року Єльцин Б. М. добровільно залишає посаду Президента Росії, виконувати обов'язки призначено прем'єр-міністра Путіна, якого й обирають президентом на всеросійських виборах навесні 2000 року.
Дуже сприятлива кон'юнктура ринку початку 2000-х на ринку вуглеводнів (так, ціни на нафту зросли з 19 в 1998 до 82 в 2006 році американських доларів за барель) сприяли швидкому розвитку російської економіки. Прихід до влади Путіна і його команди ознаменувався відходом від ліберального шляху розвитку. З'являються факти наступу на журналістику і свободу слова. Парламент, який відігравав значну роль наприкінці 1990-х, стає маріонетковим органом. Скасовуються прямі вибори голів суб'єктів федерації, тепер кандидатів на посаду голови суб'єкта пропонує Президент РФ, і затверджує місцевий законодавчий орган. Водночас, у середині країни повністю придушується певна автономія олігархів — незгодні або полишають Росію (Гусинський, Березовський), або отримують тривалі строки ув'язнення (Ходорковський).
2004 року Путіна В. В. було знов переобрано президентом на другий термін.
2008 року президентом обрали Медведєва Дмитра Анатолійовича.
8 – 12 серпня 2008 - збройний конфлікт із Грузією.
З 7-го травня 2013р президентом РФ знову став Путін В.В.
Естонія повернула собі свободу 20 серпня 1991 року, після Співочої Революції та розпаду СРСР. Відтак 20 серпня в Естонії — державне свято.
26 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР визнала незалежність Естонії.
Після того, як 31 серпня 1994 року Естонію полишили останні війська РФ, вона самостійно вибудовувала економічні й політичні відносини з Західною Європою та іншими країнами, стала членом НАТО 29 березня 2004 року. Естонія розпочала перемовини про членство в ЄС 1998 року та вступила до нього 1 травня 2004 року. Вона є найбагатшою серед пострадянських країн.
Латвія проголосила незалежність від СРСР в травні 1990. Радянські десантники захопили ключові об'єкти в Ризі в 1991, але після протестів місцевого населення змушені були піти; відновлення незалежності було оголошено після антигорбачовського путчу (ДКНС) в 1991 і було визнано радянським урядом і західними країнами; увійшла до складу ООН і ОБСЄ.
26 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР визнала незалежність Латвії.
Литва - незалежність визнана у вересні 1991. До складу ООН і НБСЄ ввійшла в 1992. До складу НАТО — у 2002, до Європейської Спільноти — у 2004.
26 серпня 1991 року ВР УРСР та Республіка Польща визнали незалежність Литви.
Україна. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет[61], що поклало початок конфронтації між урядами СРСР і УРСР. 19 серпня 1991 року в Москві комуністи-консерватори здійснили невдалу спробу державного перевороту, щоби відновити владу партії. Після провалу путчистів, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України[62]. Цей акт підтримало 90,32 % українців на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Це ознаменувало появу незалежної держави Україна. Того ж дня відбулися перші президентські вибори, на яких переміг голова Верховної Ради України, у 1988–1990 рр. — завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, Леонід Кравчук. 8 грудня в Біловезькій пущі і 21 грудня в Алма-Аті лідери України, Білорусі та Росії підтвердили розвал СРСР і утворили Співдружність незалежних держав (СНД)[63].
Україна спочатку розглядалася як республіка зі сприятливими економічними умовами, тим не менш, країна пережила глибший економічний спад, ніж деякі з інших колишніх радянських республік. Під час рецесії Україна втратила 60 % свого ВВП з 1991 по 1999 р.[64][65] і постраждала від п'ятизначних темпів інфляції.[66] Невдоволені економічними умовами, а також кількістю злочинів і рівнем корупції, українці протестували і влаштовували страйки.
Українська економіка стабілізувалася до кінця 1990-х років. Нова валюта, гривня, була введена в 1996 році З 2000 року у країні спостерігається реальне економічне зростання в середньому близько 7 % щорічно. Нова Конституція України була прийнята під час президентства Леоніда Кучми в 1996 році, який перетворив Україну на змішану республіку і стабілізував політичну систему. З іншого боку, опоненти критикували Кучму за корупцію, фальсифікації виборів, перепони свободі слова і зосередження занадто великої влади у своїх руках.[67]
У 2004 році Віктор Янукович, тодішній прем'єр-міністр, був оголошений переможцем президентських виборів, які були у значній мірі фальсифіковані згідно з постановою Верховного Суду України. Результати викликали протести громадськості на підтримку кандидата від опозиції, Віктора Ющенко. Це призвело до мирної Помаранчевої революції, в результаті чого Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко прийшли до влади. Янукович повернувся до влади в 2006 році, коли він став прем'єр-міністром під час «Антикризової коаліції», що призвело до дострокових парламентських виборів у вересні 2007 року. Янукович був обраний президентом в 2010 році. 11 березня було сформовано новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. 21 квітня Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада України і Державна дума Російської Федерації. 16 листопада 2010 року почалася Акція протесту проти Податкового кодексу.
Казахстан проголосив себе незалежною державою 16 грудня 1991 р. Його лідер комуністичної епохи, Нурсултан Назарбаєв, став першим президентом країни, цю посаду він зберігає і сьогодні. Президент Назарбаєв підтримує суворий контроль над політикою в країні. З моменту здобуття незалежності Казахстан проводив збалансовану зовнішню політику та працював для розвитку економіки, особливо її нафтогазової промисловості. Пострадянський період також характеризується більш активною участю з багатьма міжнародними організаціями, включаючи Організацію Об'єднаних Націй, Раду Євроатлантичного партнерства, Співдружність Незалежних Держав і Шанхайську організацію співробітництва. Казахстан також є одією з шести пострадянських держав, які реалізують План дій індивідуального партнерства з НАТО.
Казахстан етнічно та культурно різноманітний, зокрема, у зв'язку з масовими депортаціями багатьох етнічних груп в країні під час правління Йосипа Сталіна. Казахстан з населенням 16,6 млн чоловік, де є представники 131 національності, в тому числі казахи, росіяни, українці, німці, узбеки, татари й уйгури. Близько 63% відсотків населення становлять казахи. Казахстан дозволяє свободу віросповідання. Іслам є релігією близько 70,2% громадян, в той час як християнство сповідують 26,2% населення. Казахська мова є державною мовою, в той час як російська також офіційно використовується в ролі рівноправної мови в державних установах Республіки Казахстан.
Декларація про незалежність Узбекистану прийнята 31 серпня 1991 р. День незалежності відзначається 1 вересня. Конституція Узбекистану була прийнята 8 грудня 1992 р. Президент - Іслам Абдуганієвич Карімов з 1990 р.
Таджикистан. Незалежність країни була проголошена 9 вересня 1991 року, однак фактичне відокремлення сталося після розпаду СРСР в грудні 1991 року.
Таджикистан багатий на природні ресурси, але оскільки 93% території республіки займають гори, їхній видобуток ускладнений слабо розвинутою інфраструктурою. Таджикистан розташований далеко від основних євразійських транспортних потоків. Важке економічне становище є наслідком багатьох чинників: невигідним ЕГР (відстороненість від світової інфраструктури, високогірне положення), важкою соціальною обстановкою (в країні після розпаду СРСР розпочалася громадянська війна), слабкою розвиненістю таджицької економіки як такої і слабкою владою (в сучасних умовах Таджикистан має нетривалий досвід державності). За обсягом ВВП на душу населення республіка поступається всім пострадянським державам, посідаючи за цим показником третє місце з кінця в Азії.
Таджикистан приєднався до Організації економічної співпраці, встановленої Іраном, Туреччиною і Пакистаном. З 1992 року Таджикистан — член ООН і ОБСЄ, член СНД, МВФ.
Азербайджан. 18 жовтня 1991 року був прийнятий Конституційний Акт про державну незалежність Азербайджанської Республіки.
На референдумі 12 листопада 1995 р. була ухвалена нова Конституція Азербайджанської Республіки, яка офіційно набрала чинності 5 грудня 1995 р. Всі ці події відбувалися на тлі конфлікту між Азербайджаном і Вірменією через Нагірний Карабах, який за радянських часів був перетворений на анклав з переважно вірменським населенням.
Війна між Азербайджаном і Вірменією розпочалась 1991 по травень 1994 р. Нині під егідою ОБСЄ в рамках спеціально створеної для цього Мінської групи держав ведуться переговори про мирне врегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту.
Економічні та політичні негаразди примусили у 1990-2000 рр. значну частину азербайджанців до трудової еміграції, насамперед у сусідні Росію і Турцію. Так, на 2007 рік лише у Москві проживало вже біля 1 млн. азербайджанців.
Президент Гейдар Алієв помер 12 грудня 2003 р. Вибори нового президента супроводжувалися багатьма сутичками опозиції з прихильниками сина Алієва Ільхама і були охарактеризовані сторонніми спостерігачами як невільні та несправедливі. Перемогу нарешті здобув Ільхам Алієв, який править країною досить авторитарно.
В останні роки Азербайджан демонструє значні темпи росту ВВП, насамперед завдяки росту цін на нафту і газ, які Азербайджан активно експортує.
Грузія. У березні 1991 р. Грузія відмовилася провести на своїй території референдум про майбутнє СРСР; замість цього провели референдум про незалежність Грузії. У ньому взяли участь 95% електорату, причому 93% з тих, хто взяв участь у референдумі, проголосували за незалежність.
9 квітня 1991 р. — Верховна рада ухвалила Акт про відновлення державної незалежності Грузії.
У квітні 1991 р. Верховна рада Грузії ухвалила нову Конституцію і обрала Звіада Гамсахурдіа на посаду президента республіки.
Прямі президентські вибори відбулися 26 травня, і Гамсахурдіа отримав на них майже 87 % голосів. Однак за дуже короткий час безпорадна економічна політика президента і його боротьба з внутрішньою опозицією викликали невдоволення населення, і в грудні 1991 р. розгорнулися бої між прибічниками президента та опозицією, до складу якої увійшла Національна гвардія.
У січні 1992 р. після кількох тижнів боїв у центральній частині Тбілісі Гамсахурдіа було усунуто з посади і він покидає країну.
Військова рада, яку очолив Тенгіз Кітовані, командир Національної гвардії, взяла владу в свої руки, розпустила парламент і припинила чинність Конституції.
У березні 1992 р. військова рада оголосила про саморозпуск і утворення Державної ради, що складалася приблизно з 70 представників із 36 опозиційних партій. Головою Державної ради став Е. А. Шеварднадзе.
У жовтні 1992 р. відбулися вибори до нового парламенту. Його головою було обрано Шеварднадзе, який отримав 96 % голосів виборців.
У липні 1992 р. Едуард Шеварднадзе припинив 18-місячну війну з осетинською меншиною, яка почалася після ліквідації Південно-Осетинської автономної області, але не зміг припинити раптову війну, що спалахнула в серпні 1992 р. з абхазами (вони, як і осетини, проводили політику, спрямовану на відокремлення від Грузії).
У 1994 р. абхази перемогли урядові війська Грузії і витіснили їх за межі Абхазії.
У 1992—1993 рр. прибічники Гамсахурдіа розгорнули партизанську боротьбу, здійснили терористичні напади на керівників держави і на стратегічні економічні об'єкти. Особливо сильною підтримкою вони користувалися в Західній Грузії.
Восени 1993 р. Гамсахурдіа спробував повернутися до влади, розпочавши недовготривалу, але запеклу громадянську війну. Шеварднадзе був змушений закликати на допомогу російські війська.
У січні 1994 р. Гамсахурдіа був убитий за невстановлених обставин. В обмін на російську військову допомогу Грузія дала згоду на приєднання до СНД.
Після 1995 р. в Грузії спостерігається стабілізація обстановки. Значного прогресу вдалося досягнути на переговорах з врегулювання осетино-грузинського конфлікту. Грузинський парламент проводить економічну реформу у співпраці з МВФ і Світовим банком і робить ставку на відновлення Древнього шовкового шляху — Євразійського коридору, використовуючи географічне положення Грузії як мосту для транзиту товарів між Європою та Азією.
З 25 січня 2004 року президентом Грузії стає Михайло Саакашвілі — голова партії «Єдиний Національний Рух», один з лідерів «революції троянд», яка призвела до падіння влади Шеварнадзе. Це найбільш молодий президент у Європі, який очолив країну у 36 років.
У кінці 2007 року ситуація в Грузії знову загострилася, на хвилі ряду внутрішніх конфліктів і, очевидно, зовнішніх впливів виникла опозиція, яка намагається перебрати владу і змінити курс країни на НАТО і ЄС. У цих умовах Михайло Саакашвілі на початку листопада 2007 р. оголосив надзвичайний стан у країні і вийшов з ініціативою дострокових президентських виборів 5 січня 2008 року.
2008 рік — Російсько-грузинська війна.
