І серед авторитарних, і серед тоталітарних існують різні режими, які можна відносити до відповідного типу на підставі використання основних критеріїв порівняння. Такі режими можуть мати різні цілі, розбіжності у деяких методах управління, а також різну тривалість панування. Таким чином, різновиди авторитаризму і тоталітаризму доцільно досліджувати окремо
Авторитаризм, і тоталітаризм мають свої різновиди.
Авторитаризм можна визначити як недемократичний політичний режим, який передбачає концентрацію влади в руках окремої особи або групи осіб, котрі не прагнуть досягнення суспільної згоди стосовно легітимності їх влади. При цьому відбувається зменшення ролі представницьких інститутів влади і громадян в цілому, вони усуваються від процесу прийняття політичних рішень.
Серед авторитарних режимів виокремлюють:
- військово-бюрократичні диктатури, встановлені внаслідок військових переворотів через наявність нерозвиненого громадянського суспільства та слабкість демократичних традицій, коли офіцерський корпус виступає найбільш зорганізованою силою, яка має ресурси для захоплення влади у державі (Греція, Аргентина, Бразилія, Парагвай, Чилі, деякі інші країни Латинської Америки, Африки та Азії);
У Мексиці у 1927 р. початок встановленню режиму «революційного каудилізму» (вождизму). У 1928 р., після вбивства релігійним фанатиком президента країни, до влади прийшли противники демократичних перетворень. У 1929 р. спалахнув новий заколот армійських частин у північно-західній частині країни, який загрожував встановленням військової диктатури. Урядові вдалося придушити йога. До влади прийшов генерал Ласадо Карденес. В 1933 р спробували організувати черговий військовий переворот. У роки другої світової війни Мексика рішуче розірвала будь-які відносини з державами фашистського блоку.
У 1925 р. на Кубі була встановлена диктатура президента Херардо Мачадо. Він називай себе «антильськнм Муссоліні». У внутрішній політиці президент цілковито контролював діяльність політичних партій, створив професійну армію. Разом з тим диктаторський режим сприяв посиленню впливу іноземного капіталу. Під час революційних виступів 1932-1933 рр група офіцерів-заколотників зарештувала диктатора і вислала його з країни. Начальником штабу збройних сил новою уряду став Фульхнсіо Батіста. Він став по суті військовим диктатором. У країні було введено надзвичайний етан, розпочалися репресії.
Бразилія. У 1932 р. була заснована профашистська партія Бразильський інтегральний рух. Метою її діяльності оголошувалася боротьба проти «рабської залежності людей від капіталу».
У листопаді 1937 р. під час передвиборчої кампанії Варгас розігнав парламент, скасував конституцію і проголосив створення «нової держави». В країні було введено надзвичайний стан, заборонено масові виступи, страйки і т. п. Варгас також розпустив усі політичні партії. Переворот підтримали Німеччина й Італія
Аргентина. У 1930 р. генерал Хосе Фелікс Урібуру, організував антиурядову змову. Президент змушений був піти у відставку. Урібуру оголосив себе президентом. У країні запровадили надзвичайний стан, заборонили діяльність політичних партій. У 1931 р Урібуру змушений був провести президентські вибори, на яких зазнав поразки.
У 1935-1936 рр. в Аргентині посилилася діяльність реакційних організацій профашистською спрямування. Виникла загроза приходу до влади фашистів, встановлення диктаторського тоталітарного режиму. На шляху реакції стали аргентинські демократичні сили: радикали, соціалістичні і прогресивні демократи, які відстоювали конституційні методи правління державою.
У Чилі в 1924 р. група армійських офіцерів, яких підтримували консервативні сили, повалила ліберальний уряд і встановила військову диктатуру. Військова хунта протрималася лише чотири місяці. У 1927 р. полковник Карлос Ібаньєс усунув президента країни і встановив свою диктатуру. Протягом 1932 р. Чилі пережила три військових перевороти.
- персональні тиранії, різновидом яких виступає султанізм, коли влада належить диктаторові та спирається на підтримку розгалуженого поліцейського апарату (Сомалі, Гаїті, Уганда, Нікарагуа);
- абсолютистські монархії, коли монарх має необмежену владу у виконавчій, законодавчій та судовій сферах, а представницьких органів влади не існує (Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати);
- олігархічні, коли влада належить певним корпоративним кланам;
- вождистські (або режими особистої влади), які спираються на авторитет сильного лідера, можуть мати підтримку народу і передумовою становлення яких може виступати певна загроза для держави (що дозволяє лідерам використовувати для консолідації населення гасла націоналізму, незалежності, модернізації тощо);
- змішані, які містять елементи різних режимів (наприклад, військовий режим, який було встановлено у Чилі 1973 року, пізніше було трансформовано у режим особистої влади);
- неототалітарні режими, які формально функціонують за наявності багатьох партій, опозиції, періодичних виборів, але влада зберігається в руках однієї партії (Сирія).
При цьому у деяких країнах (Сінгапур, Південна Корея, Таїланд) авторитарна влада змогла сконцентрувати зусилля та ресурси для розв’язання завдань економічного зростання, проведення радикальних реформ, забезпечення громадського порядку, а також не допустити протистояння групових інтересів.
Тоталітаризм є політичним режимом, якому притаманні політичне, економічне, ідеологічне панування правлячої еліти, організованої у цілісний бюрократичний партійно-державний апарат (очолюваний лідером), тотальний контроль над суспільством, втручанням в усі його сфери з метою здійснення такого контролю.
До різновидів тоталітаризму належать:
- комуністичний тоталітаризм (як штучна форма соціальної інтеграції, заснована на приматі класового підходу, запереченні права на приватну власність, заборону автономії особистості тощо);
- фашизм (який у первісному варіанті італійської ідеократії тяжів до забезпечення національної єдності під владою сильної держави, передбачав синтез концепції нації як цінності та догматизованого принципу справедливості);
- націонал-соціалізм (як синтезований тип ідеократії, який передбачає втілення ідей расизму, шовінізму, зовнішньополітичної експансії).
Таким чином, тоталітарними можна вважати режими у нацистській Німеччині з 1934р. – Гітлер, в Італії за часів правління Муссоліні з 1922 по 1943р, в Іспанії Прімо де Рівера, 1923 – 1930 рр.
