Мустафа I (1617—1618), До середини XVII ст. чітко окреслився за нелад Османської імперії, що почався ще в попередньому столітті. Туреччині ще належали великі території в Азії, Європі й Африці, вона володіла важливими торговельними шляхами і стратегічними позиціями.
Турецьке панування над пригнобленими народами імперії грунтувалося майже винятково на військовій силі. При цьому військова могутність Османської імперії невпинно падала.
Турецькі завоювання супроводжувалися величезними руйнуваннями, а матеріальні цінності, що надходили із завойованих країн, швидко розтрачувалися. У XVII ст.. особливо з другої половини (Мурад IV) (1623—1640), процес концентрації земельної власності посилився. Нові землевласники звільнялися від військових зобов'язань перед державою.
Ібрагимі І (1640—1648), при якому державними справами знову завідував гарем, були втрачені всі надбання його попередника. Сам султан був повалений і задушений яничарами, що звели на престол його семирічного сина Мехмеда IV (1648—1687).
У 1664 р. велика турецька армія зазнала важкої поразки від австрійців і угорців при Сен-Готхарді (Західна Угорщина), до яких цього разу приєднався і загін французів. Щоправда, ця поразка ще не зупинила турецьку агресію. На початку 70-х рр. XVII ст. війська турецького султана і його васала - кримського хана - кілька разів вторгалися в Польщу та Україну, доходячи до самого Дніпра, а в 1683 р. Туреччина, скориставшись боротьбою частини угорських феодалів на чолі з Емериком Текелі проти Габсбургів, здійснила невдалу спробу розгромити Австрію. Від цього часу Османська імперія починає поступово одна за одною втрачати завойовані нею раніше території.
Ахмед III (1703—1730), зведений на трон повстанням яничар, виявив несподівану сміливість і самостійність. Новий великий візир, Дамад-Гассан паша, придушив повстання в різних місцях держави, протегував іноземним купцям, засновував школи.
У 1714—18 р. османи вели війну з Венецією і в 1716—18 з Австрією. За Пассаровицьким миром (1718) Османська імперія отримала назад Морею, але віддала Австрії Бєлград із значною частиною Сербії, Банат, частину Валахії. Декілька поразок в цій війні і вторгнення персів на османську територію викликало нове повстання в Константинополі: Ахмед був позбавлений влади, і на престол зведений його племінник, син Мустафи II Махмуд I.
При Махмуді I (1730—54), продовжувалася війна з Персією, що не мала певних результатів. Війна з Австрією закінчилася Бєлградським миром (1739), за яким турки отримали Сербію з Бєлградом і Орсовою.
Під час царювання Ахмеду Ібрагимом Басмаджі була заснована перша турецька друкарня. Було заборонено тільки друкувати Коран і священні книги. Після смерті Ібрагима Басмаджі друкарня закрилася, нова виникла тільки в 1784 р.
Владу успадковував Мустафа III (1757—74), син Ахмеда III. Мустафа бажав як можна більше зближувати свою державу з європейською цивілізацією.
У 1768 р. султан повинен був оголосити війну Росії, що тривала 6 років і що закінчилася Кучук-Кайнарджійським миром 1774. Мир був підписано вже при братові і спадкоємцеві Мустафи Абдул-Гаміді I (1774—89).
Імперія в цей час чи не повсюдно знаходилася в стані смути. Додалась нова війна з Росією і Австрією (1787—91), знову невдала для османів. Вона закінчилася Ясським миром з Росією (1792), за яким Росія остаточно здобула Крим і межиріччя між Бугом і Дністром, і Систовським миром з Австрією (1791). Австрія повернула османам велику частину захоплених нею в цій війні земель. Мир був підписаний вже при племіннику Абдул Хаміда Селімі III (1789—1807).
На його шляху стали, по-перше, повстання віддінського паші, (1797), по-друге — єгипетська експедиція Наполеона.
У 1798 р. генерал Бонапарт зробив свій знаменитий напад на Єгипет, потім на Сирію. На сторону Османської імперії стала Великобританія, що знищила французький флот в битві при Абукірі.
Ледве закінчилася війна з французами (1801), як почалося повстання яничар в Сербії (1804) під головуванням Карагеоргія.
Махмуда II - закінчення війни з Росією, в 1812 р. Бухарестським миром. Віденський конгрес вніс деякі зміни до положення Османської імперії або, правильніше, точніше визначив і затвердив в теорії і на географічних картах те, що вже мало місце насправді. Далмація й Ілірія були затверджені за Австрією, Бессарабія за Росією; сім Іонічних островів отримали самоврядування під англійським протекторатом; англійські судна отримали право вільного проходу через Дарданели.
У Сербії в 1817 р. почалося повстання, що закінчилося лише після визнання Сербії за Адріанопольським миром 1829 р. окремою васальною державою, під головуванням власного князя. У 1821 р. почалось повстання в Греції, що перетворилось на війну за незалежність. Після втручання Росії, Франції і Англії і невдалої для Османської імперії Наварінської (морської) битви (1827), в якій загинув турецький і єгипетський флот, османи втратили Грецію.
Після Махмуда владу успадковував його 16-річний син Абдул-Меджід (1839—1861). В кінці 1839 р. Абдул-Меджід опублікував знаменитий Гюльханейський хатти-шериф (Гюльхане — «житло троянд», назва площі, де був оголошений хатт-шериф). Це був маніфест, що визначав принципи, яким мав намір слідувати уряд:
- забезпечення всім підданим цілковитої безпеки щодо їх життя, честі і майна;
- правильний спосіб розподілу і стягування податків;
- такий же правильний спосіб набору солдатів.
1853—1856 рр. були часом нової Кримської війни, що закінчилася в 1856 р. Паризьким миром.
Війна не тільки не збільшила влади Османської імперії над васальними державами, але ослабила її; дунайські князівства в 1861 р. об'єдналися в одну державу Румунію, а в Сербії дружні Туреччині Карагеоргіевичі були скинуті і замінені дружніми Росії Обреновичами; трохи пізніше Європа примусила Османську імперію забрати з Сербії свої гарнізони (1867). Під час Кримської війни Османська імперія зробила позику в Англії в 7 млн. фунтів стерлінгів; у 1858,1860 і 1861 рр. довелося зробити нові позики. У зв'язку з іншими подіями це викликало торгову кризу 1861 р., що важко відбився на населенні.
У 1862 р. Чорногорія, добиваючись повної незалежності від Османської імперії, підтримуючи повстанців Герцеговини і розраховуючи на підтримку Росії, почала з імперією війну. Чорногорія нічого не втратила, та зате турки відплатили герцеговинцям за їх повстання і за Чорногорську війну.
У 1866 р. почалося повстання греків на Криті, повстання було придушене; повстанці були покарані стратами і конфіскаціями майна.
У 1875 р. спалахнуло повстання в Герцеговині, Боснії і Болгарії, що завдало рішучого удару османським фінансам.
У квітні 1877 р. почалася війна з Росією, в лютому 1878 р. вона закінчилася Сан-Стефанським миром, який потім (13 червня — 13 липня 1878 р.) був змінений Берлінським трактатом. Османська імперія втратила всякі права на Сербію і Румунію; Боснія і Герцеговина віддані Австрії для впровадження в ній порядку (de facto — в повне володіння); Болгарія склала особливе васальне князівство, Східна Румелія — автономну провінцію, що незабаром (1885) з'єдналася з Болгарією. Сербія, Чорногорія і Греція отримали територіальні прирости. У Азії Росія отримала Карс, Ардаган, Батум. Османська імперія повинна була сплатити Росії контрибуцію в 800 млн. фр.
Російсько-турецька війна 1877—1878 з очевидністю довела, що Османська держава набагато сильніша, ніж була раніше. У Європі за імперією залишилися, окрім Константинополя з околицями, тільки Фракія, Македонія, Албанія і Стара Сербія. У Азії її володіння теж зменшилися. Престиж її, що піднявся в 1853—1855 і 1862 рр., знову впав.
У 1889 р. були оголошені вільними раби, власники яких не могли довести, що володіють ними на законній підставі; у 1890 р. прийняті дієві заходи до припинення торгівлі рабами, забороненою ще в 1858 р. З того часу рабство може вважатися майже зниклим з європейської частини імперії, проте в Малій Азії воно зберігалося в меншій мірі аж до оголошення Турецької республіки.
У XIX столітті на околицях імперії посилилися сепаратистські настрої. Османська імперія почала поступово втрачати свої території, поступаючись технологічній перевазі Заходу.
У 1908 молодотурки повалили Абдул-Гаміда II, після чого монархія в Османський імперії стала носити декоративний характер. Встановився тріумвірат Енвера, Талаата і Джемалі (січень 1913).
У 1912 Італія захоплює в імперії Тріполітанію і Киренаїку (нині Лівія).
У Першій балканській війні 1912—1913 імперія втрачає переважну більшість своїх європейських володінь: Албанію, Македонію, північ Греції. Протягом 1913 року їй вдається відвоювати невелику частину земель Болгарії в ході Другої Балканської війни.
Ослабнувши, Османська імперія спробувала спертися на допомогу Німеччини, але це тільки втягнуло її в Першу світову війну (1914), що закінчилася поразкою Центральних держав.
У 1917—1918 союзники займають близькосхідні володіння Османської імперії. Після Першої світової війни Сирія і Ліван перейшли під контроль Франції, Палестина, Йорданія і Ірак — Великобританії; на заході Аравійського півострова за підтримки англійців (Лоуренс Аравійський) утворилися незалежні держави: Хиджаз, Неджд, Асир і Ємен. Згодом Хиджаз і Асир увійшли до складу Саудівської Аравії.
30 жовтня 1918 було підписано Мудроське перемир'я, за яким був Севрський мирний договір (10 серпня 1920). Фактично Османська імперія була розчленована, причому одне з найбільших міст Малої Азії Ізмір (Смірна) було обіцяне Греції. Грецька армія узяла його 15 травня 1919, після чого почалася Війна за незалежність. Турецькі націоналісти під головуванням Мустафи Кемаля відмовилися визнати мирний договір і силою вигнали греків з Туреччини. 18 вересня 1922 країна була звільнена від завойовників, що було зафіксоване в Лозаннському договорі 1923, яким були визнані нові межі Туреччини. 29 жовтня 1923 була проголошена Турецька республіка, під головуванням Мустафи Кемаля Ататюрка.
Східною сусідкою і постійною суперницею Туреччини була Персія. На початку XVI ст. на її території існувало декілька самостійних володінь, де не вщухали внутрішні чвари. Один з правителів - шейх Ісмаїл Сефеві - силою зброї об'єднав ослаблені міжусобицями дрібні держави в одну і оголосив себе шахом. Він заснував династію Сефевидів (1502-1736) і створив сильну державу, яку стали називати Іраном. За Ісмаїла почались і впродовж усього XVI ст. майже безупинно йшли війни з Османською імперією. Але Сефевидська держава з її відсталою організацією війська і примітивною військовою технікою не змогла належним чином протистояти ворогу. Турки зайняли майже все Закавказзя, їхні кораблі контролювали судноплавство в Каспійському морі.
Безперервні війни вимагали величезних витрат, тому наступники Ісмаїла постійно підвищували податки. Населення відповідало численними повстаннями. Зовнішні поразки й ускладнення внутрішньої ситуації супроводжувалися серйозним занепадом економіки. Країна дедалі більше потрапляла у скрутне становище.
Відновлення могутності Сефевидської держави відбулося за шаха Аббаеа І Великого (1587—1629). Готуючись до вирішальної війни з Туреччиною, Аббас створив величезну постійну армію з 120 тис. чоловік. її ударною силою була 10-тисячна кіннота, яка складалася з гулямів — воїнів, подібних до османських яничар. Гуляшами ставали хлопчики, насильно відібрані у батьків-християн (переважно грузинів та вірмен) і виховані в дусі фанатичного ісламу. Аббас ввів у своєму війську вогнепальну зброю і артилерію. Це забезпечило йому перемогу над Туреччиною і дозволило повернути майже всі втрачені території, у тому числі Грузію, Вірменію, частину Азербайджану, Курдистану та інші.
За Аббаса Іран вів жваву торгівлю з багатьма країнами — Португалією, Голландією, Англією, Росією, Китаєм та іншими. Широкий попит мали перські килими, шовкові, вовняні та бавовняні тканини, металеві вироби. У містах процвітало організоване в цехи ремесло. Аббас переніс столицю до Ісфагана (сучасний Тегеран), заселив місто купцями та ремісниками з інших районів країни, прикрасив його чудовими спорудами. Для зручності торгівлі Аббас прокладав дороги і споруджував мости. Проводилися також великі іригаційні роботи: будувалися нові й ремонтувалися старі канали та зрошувальні системи. Селяни в основному вирощували зернові, розводили фруктові сади. Сама Персія здавалася квітучим садом у посушливому оточенні.
На Сході вірили в божественне походження слова та літери і ставилися до них з великою шаною. Тому особливу увагу тут приділяли каліграфії. Рукописи прикрашали невеликими картинами-мініатюрами, виконаними з надзвичайною досконалістю. Мініатюри перських художників - яскраві, . багатокольорові, схожі на барвистий килим. У них панує прекрасна вічна весна. Такі рукописи перетворювалися на справжні шедеври мистецтва.
Знать прагнула залучити до себе на службу якомога більше художників і каліграфів. Палаци і мечеті Ірану вражали своєю розкішшю, багатим рослинним або геометричним орнаментом, ліпниною, керамічною мозаїкою.
«Завойовник світу» Надйр-шах. Піднесення Ірану тривало недовго. За наступників Аббаса ослаблення шахської влади призвело до загострення міжусобних чвар серед знаті. У таких умовах господарство країни занепадало. І одразу ж підняли голову войовничі сусіди: із заходу посилили тиск турки-османи, на сході виникла загроза з боку кочових племен афганців, на півночі з'явився новий суперник - Росія. У протистоянні з цими грізними противниками Іран втратив значну частину своїх володінь. Здавалось, 8 країна знаходилася на краю загибелі.
Та долю круто змінив талановитий полководець Надир-хан. Він відвоював майже всі втрачені території і став правителем Ірану під іменем Надир-шаха (1736—1747). Його не випадково прозвали Завойовником світу. Саме ж Надир-шах розширив володіння Ірану, приєднавши до них окремі області (Індії, Середньої Азії та Закавказзя. Незліченні багатства, загарбані у воєнних походах, Надир пускав на утримання війська і на особисті потреби. Кричуща розкіш двору сусідила з жахливою бідністю простолюду. Проте грошей для виплат величезній армії - головній опорі шахської влади і все одно не вистачало. Надир збільшив податки, що викликало повсюдне невдоволення і численні заколоти. Під час одного з них шаха вбили. Держава Надира розпалася на окремі володіння.
