БОСНІЯ Й ГЕРЦЕГОВИНА,ВОЕВОДИНА,СЕРБИЯ, СЛОВЕНІЯ, ХОРВАТІЯ У ХІХ - ПОЧАТОК ХХ У.
На початку ХIХ в. серби, хорвати, словенці, босняки, чорногорці були інтегровані у суспільно-політичні структури двох імперій, Австрійської і Османської.
Південні слов'яни у складі Османської імперії протягом усього ХIХ століття та початок сучасності виступали разом з іншими народами Балканського півострова за ліквідацію турецького панування й створення своїх держав. 1878 р. - появою двох незалежних князівств - Сербії та Чорногорії. Боротьба під час визволення що залишилася у складі Османської Порти частини Балканського півострова тривала до 1913 р.
Наприкінці ХVIII століття воєнна система Османської імперії перестала відповідати вимог часу. Наприкінці XVIII - першій половині ХIХ століття виступи стрясають Албанію, Боснію і Герцеговину. Останній чверті XVIII століття мирні договори Туреччини з які воювали з ним європейськими державами стали включатися і пункти, що стосуються становища підвладного Порті християнського населення Балканського півострова. Так, після закінчення російсько-турецької війни 1768 - 1774 рр. до тексту Кючук-Кайнарджийского мирний договір внесли право Росії захищати інтереси православного населення Туреччини.
Сербія шляху до незалежній державі (кінець XVIII в. - 1878 р.)
Бєлград, був ядром, навколо якого, практично у його межах, було створено автономне слов'янське князівство у складі Османської Туреччини - Сербський князівство (1833 р.), потім Сербську незалежну державу (1878 р.), і, нарешті, пізніше, в 1918 р., Сербія стає центром об'єднаного Югославської держави.
Основні віхи розвитку сербської державності пов'язані з збройної боротьбою: повстаннями і війнами. Важливим чинником на придбання Сербією незалежності було російське втручання у сербо-турецькі конфлікти.
1 етап боротьби сербського народу за автономію належить до 1804 - 1833 рр. Це період на автономію. У 1804 року у Сербії спалахнуло найбільше на Балканах національно-визвольний повстання - Перше сербське повстання 1804 - 1813 рр. Характер повстання був різним різними його етапах. У першому етапі повстання -зима-весна 1804р. - питання стояло фактично лише про вигнання взагалі яничарів з Сербії і привілеїв, дарованих фірманами 1793-94 рр.
Але вже восени 1804 р. починається другий етап повстання, триває до 1807 р. - коли повстання переростає у всенародну збройну боротьбу під гаслами широкої політичної автономії та податкової системи.
З початком російсько-турецької війни (1806 - 1812 рр.) настає третій, етап повстання, вже близько революційними гаслами: створення незалежної від Порти держави в главі зі спадковою сербської династією. Повстанці захопили Белград, здобули ряд перемог над султанськими військами, але терпіли і поразки.
Учасник Першого сербського повстання Мілош Обренович невдовзі очолив Друге сербське повстання (весна 1815 р.). Власне два селянина - вожді сербських повстань Карагеоргій і Мілош Обренович стали родоначальниками європейських дворів ХIХ в. двох селянських династій сербською престолі – Обреновичів і Карагеоргієвичів, змінивших одне одного у ході жорстокої боротьби з 1833 по 1903 рр.
Після визнання Портою автономії Сербського князівства починається II етап боротьби за незалежність держави (1833 - 1878 рр.), основним змістом якого треба було створення всіх елементів державності, й вироблення стратегії і тактики боротьби за повну незалежність і розширення меж.
Формально Сербський князівство було конституційної монархією, але, фактично, авторитарний режим перетворювався у Сербії олігархічним.
Черговий криза влади й зміна династії припадають на 1858 р. під час так званої Святоандріївської скупщини.
У 1866 - 1868 рр. Сербія стає центром підготовки й створення блоку антитурецьких сил на Балканах - Балканського союзу. Були підписані секретні договори з Грецією, Чорногорією, Румунією, проведені переговори з лідерами хорватських і болгарських національно-визвольних організацій, розгорнуто широку мережу агентів, які готують повстання в Боснії й Герцеговині, Старій Сербії.
Після смерті бездітного князя на престол вступив його чотирнадцятирічний родич Мілан Обренович (1868 – 1889 рр.). У 1868 р. регенти малолітнього князя на чолі з головою ліберального уряду Йованом Ристичем розробили і запропонували скупщині проект нової конституції, прийнятої влітку 1869 р. Сербія оголошувалася “конституційної монархією з народним представництвом.
Програми “Накреслення” вони спробували реалізовувати у період Східного кризи 1875 - 1878 рр., що охопила весь Балканський півострів. З початком в 1875 р. повстання на Герцеговині і Боснії, сербське уряд розпочало реалізацію ідей Балканського Союзу, повстання навесні 1876 р. зірвалося. Сербія таки наважилася розпочати самостійно війну з своїм сюзереном - Туреччиною, підтриманої лише одним союзника - Чорногорією. Війна почалася червні 1876 р. тривала чотири місяці. Сербія перед загрозою повного розгрому уклала перемир'я із Туреччиною.
У Сербії головним завданням - приєднання в Боснії й Косово. Через те, що Боснія і Герцеговина були окуповані, Австро-Угорщиною, подальші претензії Сербії були неможливими.
Чорногорія боротьбі самостійність (кінець XVIII століття - 1878 р.)
Чорногорія кінці XVII – початку ХIХ ст. являла собою юридично складової частини Османської імперії, але практично вже з кінця XVII в. фактично самоврядну ієрархію. Її васальні відносини з Портою зводилися тільки в сплаті данини, яка втім надходила дуже нерегулярно.
Специфіка розвитку Чорногорії полягала у її географічної ізольованості горами з інших частин імперії.
Наприкінці XVIII в. й у першій половині в XIX ст. на чолі Чорногорії стояли духовні особи - чорногорські митрополити, і з 1851 р. - світські правителі - князі. (Кючук-Кайнарджийского).
Національні завдання Чорногорії вимагали консолідації всіх сил, а країна постійно лежить у міжусобних чварах. Чорногорські племена (негуши,пипери,васоевичи, купа,белопавливичи та інших.) традиційно ворогували між собою.
Петро I Негош – прийнято “Законник” (1798 р.). владика Петро II Негош зумів домогтися уточнення чорногорско-герцеговинского і чорногорско-австрійского кордону. Данило (1851 – 1860 рр.) і Николой (1860 – 1918 рр.).
У 60-х роках рр. ХІХ століття Чорногорія зміцнювала свої Збройні сили, одержуючи підтримку Сербії, і Росії. З початку повстання 1875 р. в Герцеговині і Боснії активно підтримала повстанців, надаючи їм військову і матеріальну допомогу.
Для проведення хоча б частково реформ у Боснії й Герцеговині Порті довелося вести збройну боротьбу із місцевим сепаратизмом.
Для Герцеговини важливого значення мали плани чорногорських правителів про територіальному розширенні Чорногорії з допомогою Герцеговини. Так, під керівництвом Луки Вукаловича з 1852 по 1862 рр. минуло три повстання. Поруч із традиційними вимогами рівняння прав з мусульманами, повсталі викинули гасло приєднання Герцеговини до Чорногорії.
У результаті підготовки й створення Балканського союзу (1867-68рр.) активізується сербська пропаганда у Боснії й Герцеговині.
Проте долю Боснії й Герцеговини було вирішено вже влітку 1876 р. Будапештсько. конвенцією 1877 р., Росія обмін на нейтралітет Австро-Угорщини на майбутньої російсько-турецької війні погоджувалася на окупацію Боснії й Герцеговини Австро-Угорщиною. Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину восени 1878 р. Протягом наступних 40 років Боснію і Герцеговину є складовою імперії Габсбургів.
Розвиток незалежних слов'янських держав Сербії та Чорногорії в 1878 - 1914 рр.
Основні зусилля Сербії та Чорногорії в 1878-1912 рр. були спрямовані стабілізацію політичних режимів, модернізацію економіки, вирівнювання рівнів розвитку, реформування армій. Сербія й Чорногорія розпочали переговори про військовополітичний союз. І на цій основі обидві держави брали участь у балканських війнах 1912 - 1913 рр. і у Першої світової війни 1914 - 1918рр.
13 серпня 1878 р. у Сербії була урочисто проголошена незалежність. столиця країни Белград.
Сербську незалежну державу, що у 1882 р. почали називати королівством, проіснувало з 1878 по 1918 рр. У 1918 р. з Сербією об'єднуються інші державно-політичні освіти, і вона стає ядром нової держави – Королівства Сербів, Хорватів і Словенців.
Чорногорія 1878-1914 рр.
За умовами Берлінського трактату (13 липня 1878 р.) територія Чорногірського незалежного князівства збільшилася більш ніж двічі.
Чорногорія після підписання союзницьких договорів першої, ще 8 жовтня 1912 р., початку бойові дії проти Туреччини й до середини листопада захопила порт Алессіо (Лежачи) і Дуррес, та Тирану. Сербія й Чорногорія отримали спільний кордон, здійснивши свій давній план.
