http://i100rik.com.ua/revolyutsiyi-1848-1849-rr-v-yevropi-vesna-narodiv/
ЯК ВАРІАНТ З КАРТИНОК І ТАБЛИЦЬ
У 1848-1849 рр. у Парижі, Відні, Берліні, Римі та інших європейських столицях відбулися революційні виступи. ніколи раніше Європа не знала такого загального загострення соц..бор., розмаху народних виступів і бурхливого піднесення національно-визвольних рухів.Боротьба буржуазії, робітників, селянства, ремісників і дрібних торгівців проти феодально-абсолютистських утисків переплелася з національно-визвольною боротьбою народів Австрії та Італії, із загальнонаціональними рухами за територіальне об'єднання Німеччини й Італії. Франція За Липневої монархії у Франції було досягнуто відносної стабільності як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Однак у французькому суспільстві наростало невдоволення режимом Луї Філіппа. звинувачували короля в узурпації влади.Нижчі верстви французького суспільства ненавиділи режим Липневої монархії, який відняв у них важливі соціальні завоювання попередніх революцій. Неврожайні роки, фінансова криза, банкрутство і закриття багатьох промислових підприємств, безробіття зробили їх прихильниками республіканців 23 лютого Луї Філіпп нарешті прийняв рішення - він заявив про звільнення ненависного народу керівника уряду Ф. Гізо і призначення на його місце ліберального графа Моле. Парижани продовжували виступати проти монархічного режиму і споруджували в різних районах столиці барикади. Сам король утік до Англії.Тимчасовий уряд 24 лютого проголосив Францію республікою. Головним завданням Тимчасового уряду була організація виборів до Установчих зборів.Населення Франції віддало перевагу ліберальним республіканцям і конституційним монархістам . 4 листопада 1848 р., вона була прийнята конституція. Італія Революція в Італії стала яскравим прикладом боротьби за вирішення тих завдань, які стояли перед демократичною громадськістю всієї Європи в 1848-1849рр.; тут органічно поєдналися проблеми національного визволення й об'єднання країни, розв'язання соціальних проблем і демократизації суспільства шляхом створення представницьких органів, введення широких демократичних свобод.У революції брали участь усі верстви населення. Початком революції стало народне повстання 12 січня 1848 р. в адміністративному центрі Сицилії м. Палермо. Селяни виступили проти поміщиків-латифундистів. Джузеппе Гарібальді (1807-1882) - національний герой Італії, генерал, один із вождів національно-визвольного руху за об'єднання Італії. Становище в Італії ускладнювалося зовнішніми чинниками: революційні виступи в Парижі, Відні, Будапешті, Празі були придушені. Повсюди в Європі перемагала реакція.Римська республіка опинилася в оточенні. головну роль відігравав Дж. Мадзіні. Крім австрійців, на республіку наступали французькі війська, послані Луї Наполеоном Бонапартом. Тримісячна боротьба римських громадян проти регулярних військ завершилася на початку липня 1849 р. вступом у Рим французьких військ. Республіку було повалено і відновлено владу Пія IX.Австрія.Для епохи правління канцлера К. Меттерніха в Австрії характерним було збереження феодально-монархічного правління, придушення національно-визвольних рухів численних народів імперії, нехтування будь-якими соціально-економічними реформами. Поштовхом Революції у Відні стали лютневі події 1848 р. в Парижі, тривала економічна криза, неврожайні роки і значне зниження життєвого рівня народу. 13 березня, після перших звісток про початок революції в Парижі, в столиці Австрійської імперії почалися демонстрації міської бідноти, студентів, ремісників, робітників та міщан. Конституція була опублікована у квітні 1848 р. і викликала шалену критику радикалів, які звинуватили уряд у спробі реставрації монархії.Успіхи австрійської армії в Італії стимулювали зростання контрреволюційних настроїв у Відні. Наприкінці серпня загони Національної гвардії розстріляли робітничу демонстрацію в столиці, що стало початком контрреволюційного перевороту. Робітники, міщани, студенти штурмом захопили найважливіші пункти Відня,спорудили барикади і стратили військового міністра.Імператор знову був змушений тікати у провінцію.Наприкінці жовтня Відень оточили урядові війська.1 листопада після кривавого штурму столицю було взято і рев. в Австрії остаточно придушено.Чехія і Словаччина.У складних політ. умовах розвивалася рев. в чеських та словацьких землях..Політичний режим К. Меттерніха в Австрійській імперії не дозволяв чехам і словакам створювати політичні організації, однак поблажливо ставився до їхнього культурного розвитку.Поразка революції в Угорщині ознаменувала завершення революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії. Почалася поступова реставрація монархічних інститутів влади та ліквідація демократичних завоювань. у 1851 р. було скасовано конституцію 1849 р.Німеччина-Динамічний економічний розвиток нім. держ. у серед.40-х років змінився депресією і загальною економічною кризою. Наслідком кризи стали зростання безробіття і погіршення становища робітників та ремісників.Неврожайні роки (1845-1847) призвели до голоду, який охопив усю Центральну Європу, спалахували голодні бунти. Детонатором масових революційних виступів стала звістка про революцію в Парижі та повалення королівської влади.Революції 1848-1849рр. не привели до радикальних політичних змін в Європі. Повсюдно було відновлено монархічні режими, збережено роздробленість Італії та Німеччини. У Франції на короткий час було встановлено республіку та обрано президента Луї Наполеона Бонапарта і введено конституцію.
Революції 1848-1849 років у Європі завершилися поразкою. Лютнева революція 1848 р. у Франції позбавила влади короля Луї-Філіппа, але не призвела до встановлення міцної республіки. У Німеччині, Австрії та Італії національні рухи не змогли досягти поставленої мети. Проте, незважаючи на це, революції не минули безслідно. Чимало революційних завоювань у тій чи іншій формі збереглися.Конституційний устрій у державах Європи став правилом, а не виключенням. У більшості європейських країн було остаточно ліквідовано давні феодальні повинності селян.
Правлячим колам держав Європи після поразки революцій не вдалося відновити старі порядки. Революції показали неможливість продовження політики Священного союзу. Окремі монархи стали пристосовувати ідеї національно-визвольних рухів до своїх інтересів.
Революції 1848–1849 pp. дали поштовх формуванню лібералізму, привели до структурних змін у системі управління держав, сприяючи переходу до конституційних норм життя суспільства.
На відміну від буржуазних істориків, які розглядали революцію 1848 як ізольоване і нехарактерне явище, французькі історики-марксисти Е. ТЕРСО і Ж. Дотрі доводили її глибоку історичну обумовленість, вбачаючи в ній найцінніший досвід самостійного пролетарського виступи і один з важливих етапів боротьби французької демократії за встановлення і зміцнення республіканського ладу. Крупний дослідник-марксист А. Собуль вперше вивчив селянський рух 1848-1851 рр. і дав блискучий аналіз його причин, розглянувши наслідки для селян капіталістичного перетворення села (ліквідація общинних прав дрібного селянства та ін.). Прогресивні історики Р. Госсе (Франція) і Ж. Рюде (Англія), вивчивши протоколи судилищ над червневими інсургентів встановили соціальний і професійний склад учасників червневих боїв і показали, що авангард повстання і головну масу його учасників складали наймані робітники, поряд з якими проти буржуазного уряду виступали і широкі кола дрібних власників і осіб вільних професій.
У радянській історіографії проблематика революції 1848 р плідно розроблялася в працях М. Є. Застенкер, А. І. Молока і Ф. В. Потьомкіна. Звертаючись до вузловим моментам історії революції, вони піддали грунтовному аналізу промисловий переворот і його соціально-економічні наслідки (Ф. В. Потьомкін), Червневе повстання пролетаріату (А. І. Молок), раннепролетарскіе
і дрібнобуржуазні форми суспільної свідомості (Н. Е. Застенкер). Великої віхою в радянській історіографії з'явився колективний труд «Революції 1848-1849 рр.» (Москва, 1952), що розглядав Французьку революцію в плані загальноєвропейського революційного підйому. Історіографічним аспектам революції 1848 р присвячені роботи Л. А. Бендріковой.
