У III-VII ст. германські, сарматські, слов'янські та інші племена переселялися зі своєї історичної батьківщини на території Європи, Азії та Північної Африки. Цей процес отримав назву Великого переселення народів.
Прагнення племінної знаті до загарбання нових земель, здобичі було головною причиною переселення народів.
Переселення народів розпочалося пересуванням готів із Прибалтики у Причорномор'я. Готські племена, що осіли між Дністром і пониззям Дунаю, отримали назву вестготів, а ті, що зайняли землі по Нижньому Дніпру, - остготів.
375 р. Північне Причорномор'я зазнало навали гунів. Під тиском гунів вестготи, скориставшись послабленням Римської імперії, перейшли р. Дунай. 410 р. вестготи захопили Рим. Вестготам оселитися у Південно-Західній Галлії та Аквітанії. Заснувавши там Тулузьке королівство, вестготи згодом рушили до Іспанії, де почали тіснити племена свевів, вандалів і аланів. Свеви перейшли у пн-зх. частину Іспанії, а вандали й алани переправилися через Гібралтарську протоку в Пн. Африку, де заснували своє королівство.
Постійні напади племен, призвели до послаблення Західної Римської імперії. У середині V ст. бургунди захопили територію сучасної Савойї, заснували Бургундське королівство.
Наприкінці Vст. у Пн.-Сх. Галлії виникла держава франків. Одночасно племена англів, саксів і ютів, завоювали Британські острови й заснували там кілька англосаксонських королівств. 452р. гуни спустошили Верхню Італію. 455 р. вандали пограбували Рим.
Під ударами різних племен та повстань рабів і колонів Зх. Римська імперія у 476 р. припинила існування. Італію підкорили остготи і створили там королівство, яке існувало до завоювання Італії Візантією.
У VI ст. слов'яни заселили Фракію, Македонію, Фессалію, дійшли до Пелопоннесу, а на початку VII ст. зайняли Далмацію та Істрію до узбережжя Адріатичного моря, Альпійських гір та районів сучасної Австрії. На середину VII ст. Балканський півострів майже весь був освоєний слов'янами. Чимало їх переселилося в Малу Азію.
На завойованих слов'янами землях у VII ст. були створені незалежні слов'янські держави - об'єднання македонських і придунайських слов'ян у Нижній Мезії, князівство Само, Перше Болгарське царство та об'єднання сербських племен (словенців, хорутанів і хорватів).
У VII ст. наступ на Візантію розпочали араби..
Переселення народів III-VII ст, було останнім великим переселенням в історії людства. Воно спричинило розпад Західної Римської імперії.
Головну небезпеку для Західної Римської імперії становили вестготи, яких очолював король Аларіх. Італія уклала з ним мир, причому Аларіх зобов'язався допомагати Риму в боротьбі з Константинополем. Аларіх зайняв Паннонію і Норік. Згодом Аларіх знову рушив на Італію. Двічі готи нападали на Рим. Першого разу Аларіх підійшов до Рима 408 р., але повернув назад, одержавши величезний викуп і звільнивши 40 тис. рабів, вдруге - 410 р. - Рим було здобуто і розграбовано військами Аларіха.
Аттіла - вождь гунів (433-452), який після смерті брата Бледи став одноосібним правителем і завершив створення гунського союзу. У40-хрр. спустошив Мезію, Данію та Північне Причорномор'я. Після смерті Аттіли його держава, що складалася з різних племен, розпалася.
455 р. Рим розграбували вандали, захопивши велику здобич і багато полонених, серед яких була імператриця Євдокія. Римський патрицій Орест посадив на престол свого сина Ромула Августула і від його імені керував державою. Однак проти нього повстали варварські найманці, на чолі яких був скіф Одоакр. 476 р. Ореста було вбито, Ромула Августула позбавлено влади, а знаки імператорського звання Одоакр відіслав у Константинополь. Цю подію прийнято вважати кінцем Західної Римської імперії.
Прийнято вважати, що класичним варіантом є західноєвропейський феодалізм, що формувався в результаті взаємодії двох процесів - розпаду античного суспільства і розкладання первісно-общинного ладу в оточуючих Римську імперію племен (германців, кельтів, словян та ін.) Вплив античного і варварського почав у генезі феодалізму в різних народів було різним, тому, залежно від співвідношення варварських і античних почав, розрізняють типи феодального синтезу:
1) приблизно рівне співвідношення варварських і античних елементів (Франкське держава, частина південних славян);
2) переважання пізньоантичний почав (середземноморські країни);
3) незначний вплив античності і переважання елементів що розпадається первісно-общинного ладу (Північно-Західна Німеччина, скандинавські країни, ряд держав східних і західних словян та ін.)
У сучасній історіографії немає єдиної думки про характер феодалізму в країнах Сходу. Соціально-економічний розвиток цих народів в епоху Середньовіччя має свої характерні особливості.
Хронологічні кордони феодалізму в Західній Європі
Початком феодалізму в Західній Європі прийнято вважати падіння рабовласницької Західної Римській імперії (V ст.), А закінченням - Англійську буржуазну революцію (1642-1649
Розвиток середньовічного суспільства супроводжувалося значними зрушеннями в економіці, соціальному і політичному ладі. З урахуванням сукупності змін виділяють три періоди:
раннє Середньовіччя - час формування феодального способу виробництва (V - X ст.);
класичне Середньовіччя - період розвинутого феодалізму (XI - XV ст.);
пізніше Середньовіччя - період розкладу феодалізму та зародження капіталістичного способу виробництва (кінець XV - середина XVII вв.).
