На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор'ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму. Ця цивілізація базувалася на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилася значно динамічною від них.
Античність є культурним та історичним фундаментом сучасної Європи. Величезна культурна спадщина стародавньої Греції та Риму цілком справедливо вважається колискою європейської цивілізації. Саме античний світ заклав основи європейських філософських, правових, політичних, художніх та наукових систем, котрі виникли набагато пізніше.
Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. до н.е. до сер. V ст. н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів - міст-державна початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в У столітті нашої ери.
Культура Давньої Греції є витоком античної культури. Давні греки створили культуру, що була названа у більш пізній час "грецьким дивом". Майже кожне завоювання грецької культури досягло таких висот, що лягло в основу багатьох сторін європейської культури в самих різних її сферах. Для наших часів грецька культура є взірцем гуманізму та повноти погляду на світ. Це було обумовлено багатьма обставинами.
Суттєвий вплив на особливості культури Греції мало вигідне географічне положення, що сприяло розвитку торгівлі та іншим зовнішнім стосункам. Однією з особливих причин, що зумовили розвиток культури Греції, була колонізація і пов'язана з нею торгівля. Колонізація дала можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ і світ інших народів.
Динамізм і велич античної культури не можна відокремити від динамізму суспільного життя. До VIII - VI ст. до н.е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів в інших народів рисою варварства, їх моральної недорозвиненості (Аристотель). Жити по-людськи для греків означало жити в полісі, брати участь у полісному житті. Раби, котрі не мали права брати участь в житті полісу, людьми не вважалися.
На території Стародавньої Греції існувало декілька сот полісів. У середньому кожний з них займав територію не більше 300 квадратних кілометрів і приблизно мав 10-15 тис. населення. Один з найбільших полісів Афінський.
У багатьох полісах і, перш за все, в Афінах виникає величне досягнення культури древніх греків -демократія. Біля витоків демократії в Афінах стояв Солон, реформи якого були спрямовані на створення в Афінах суспільства гуманізму і справедливості. Головним органом управління в полісі були загальні збори. В інший час керівництво здійснювала рада 400, а потім - рада 500. Особливості суспільної організації грецького суспільства вплинули на звичаї, традиції, норми моралі і навіть мистецтво
У грецькій міфології боги людяні і людиноподібні. Тому серед різних міфологій світу грецька стала найбільш привабливою. Грецька олімпійська релігія антропоморфна. Боги часто поводять себе як прості смертні, тому у світі олімпійської релігії людина почувала себе досить комфортно.
Давньогрецька культура характеризується великими досягненнями в галузі науки. При всій серйозності наукових досягнень інших ранніх культур, наприклад Єгипту чи Китаю, там не виникло систематичної науки. У грецькому світі знання перестало бути священним, сакральним, таємничим, яке належало б тільки особливій касті людей - жерцям. Воно стало доступним кожному, хто взявся присвятити йому своє життя. Тим більше, що "культура сорому" не заохочувала невігластво, дурість і пихатість. Саме в Греції здійснюється перехід від міфології та релігійного світорозуміння, що спиралося на віру, до науки, котра потребувала постановки, формулювання, логічного розгляду проблем, а розум стає головним засобом пізнання. Глибина і продуманість наукових теорій, якими б умосяжними вони не виглядали, лягли в основу багатьох прикладних і теоретичних наук. Істина - не предмет сліпої віри, а знання, засноване на логіці, на розумному (раціональному) розумінні. Таким новим шляхом самовизначення людини в античному суспільстві стає філософія - принципово інший тип світоспоглядання, який базувався на позиціях розуму та інтелекту. Філософія пропонувала людині новий тип самовизначення - не через звичку і традицію, а через власний розум. Стаючи однією з форм подолання залежності індивіда від роду, вона вперше закликає людину повірити в себе, у свої власні сили, а не в міфологічних богів. Побутуючі в народі міфи зазнають перегляду з позицій розуму, їм надається раціональне тлумачення.
Період найвищого розквіту грецької культури (V ст. до н.е.) пов'язаний з найвищим розквітом полісного життя та всіх інших явищ культури.
Давньогрецькій культурі належить особливе місце у створенні фундаменту європейської культури. Давні греки заклали основи розвитку сучасної науки, філософії, історіографії, архітектури, образотворчого мистецтва, літератури та театру. Важливим їх внеском у світову культуру було створення вперше в історії нового типу суспільної організації - демократичного громадянського суспільства, у рамках якого склалися соціальні та духовні передумовигармонійного розвитку вільної людини. У рамках цієї культури були закладені духовні основи європейської культури: гуманістичний світогляд, утвердження цінності земного буття, раціоналістичне ставлення до світу, уявлення про прекрасне як одну з вищих цінностей, ідеал довершеної гармонійно розвиненої особистості, демократичні стосунки між суспільством та індивідом, ідея самоствердження у процесі змагання рівних людей та ін.
У кінці IV ст. до н.е. Грецію підкоряє Македонія, а завойовницькі походи Олександра Македонського знаменують початок нової епохи в еволюції античної культури - елліністичної.
У Vст.до н.е. розпочалось будівництво архітектурних споруд. (афінський акрополь, на якому збудований Парфенон-храм на честь Афіни – діви). Скульптура та живопис. Провідними залишалися зображення богів та героїв, атлетів. Найвідомішими скульпторами були Мірон, Поліклет, Фідій. Художниками були Аполло Дор і Апеллес, але їхні твори майже не збереглись до нашого часу. Виникає і розквітає драматургія. Провідними жанрами стали трагедія і комедія. Театральні вистави тривали протягом 3днів. Розвиток давньогрецької трагедії пов’язаний з творчістю Есхілла «Прометей», «Перси», Софокл «Едіп», «Антігона», Еврипід «Медея». Батьком комедії був Аристофан. Важливим елементом були Олімп.ігри. На період яких встановлювалося священе примирення. Переможці ігор вшановувались на їх честь, ставили статуї на міському майдані.
Класичний період культурного розвитку Стародавньої Греції припадає на V століття до нашої ери.
Афіни як центр найпередовішого й демократичного грецького соціуму стали місцем розквіту грецького культурного генія, особливо за часів правління Перікла. Вольтер назвав цей період «віком Перікла». Хоча він тривав лише кілька десятиліть, велич досягнутого гідна такого визначення.
Новий Акрополь став утіленням нового суспільного й художнього ідеалу звільненого еллінського світу. До складу афінського Акрополя ввійшли славетні біло-мармурові будівлі Пропілеїв (архітектор Мнезикл), найбільша споруда — храм Парфенон (архітектори Іктін, Каллікрат під керівництвом Фідія), храм Ерехтейон, гігантська бронзова статуя Афіни Промахос (Войов- ниці) — шедевр скульптурної майстерності Фідія. Друга скульптурна робота Фідія, статуя Афіни Парфенос (Афіни-діви) для храму Пар- фенон, не збереглася.
Загально відомі споруди ранньокласичного етапу грецької архітектури — скарбниця в Дельфах, храм Афіни Ахайї на острові Егіна, храм Зевса в Олімпії.
Класична скульптура — уміння зобразити тіло в русі.
Оригінальних зразків грецької скульптури V століття до нашої ери майже не залишилося. Тільки скульптурні фронтони деяких уцілілих грецьких храмів, фрагменти фризів Парфенону та римські копії найвидатніших статуй еллінських майстрів дають нам змогу скласти уявлення про грецьку класичну скульптуру. Разом із великим Фіді- єм славу грецької скульптури становлять імена Поліклета - твір «Дорифор» — юнак-списоносець, Піфагора Регійського, Мірона, «Дискобол» — яскраве свідчення реалістичного зображання фізичної напруги атлетичного тіла в русі.
Найвидатніше досягнення тогочасного живопису — оволодіння мистецтвом світлотіні. Це відкриття стародавні автори приписують Аполлодорові Афінському, який, крім того, ввів у малярство напівтони й перспективу. Послідовниками Аполлодора стали Зевксіс, Перасій, Тімат. Ілюзіоністська техніка малярства зумовила переважання в їхній творчості натюрмортів і жанрових сцен.
Творцем психологічного живопису був Полігнот, який умів реалістично передати душевні порухи, майстерно зображаючи міміку обличчя.
У філософії V століття до нашої ери теж присутні ознаки нових тенденцій класичної доби. Провідним напрямом залишається натурфілософія, народжена ще архаїкою. Вчення Геракліта, Анаксагора, Емпедокла про космічні закономірності й першооснови буття доповнюються уявленнями про світ перших атомістів Левкіппа з Мілета й Демокріта з Абдер. Усі філософські школи першої половини V століття намагаються створити універсальні космологічні та онтологічні концепції, що пояснюють єдність і розмаїтість світу.
Але вже у філософській позиції Демокріта присутній новий для грецької філософії мотив індивідуації космічного цілого. Це стало прологом до того, що десь від середини V століття починається переорієнтація філософської думки в предметі свого дослідження.
Виразному означенню цієї тенденції грецька філософія зобов'язана філософській діяльності софістів. Розпочавши з критики філософських традицій, вони активізували інтерес до природи людського знання, до виділення людини з її своєрідністю з-поміж всіх інших речей світу.
Нещадно критикуючи софістів, фактично продовжував їхню лінію в утвердженні людини предметом філософських міркувань Сократ. Його справу продовжили наступники, й серед них найвидатніші філософи грецької античності Платон та Арістотель, що належали вже до наступного, посткласичного покоління грецьких філософів.
Діяльність Гіппократа в медицини, видатні історичні твори Геродота й Фукідіда.
Геродот із Галікарнаса, який заслужено отримав від нащадків шанобливе наймення «батько історії», вперше для Греції створив цілісний, систематизований виклад історичних подій. Його «Історія» присвячена греко-перській війні. Геродотова «Історія» — не стільки історичне дослідження, скільки літературний твір на історичні теми.
Як наука історія зобов'язана більше його молодшому сучасникові Фукідіду — авторові одного, незакінченого твору про Пелопоннеську війну.
Фукідід прямо протиставляє себе Геродотові як шукача істини, а не збирача байок. Він — засновник документалізованої та психологізованої історії.
Класичний період грецької культури є часом народження грецької трагедії — літературного жанру, що найбільше відповідає духові класичного поліса.
Свого класичного вигляду трагедія та комедія набули на межі VI та V ст..до н.е.. В уявленні греків театральна сцена образно втілює в собі світ. Яскравим втіленням трагедії є творчість трьох видатних афінсь- ких драматургів — Есхіла – п'єси — «Прометей закутий», «Прометей звільнений», «Перси», в трилогії «Орестея». Належачи за походженням до аристократії, Есхіл виявляє схильність до демократичного устрою. Софокла - трагедії «Антігона», «Едіп-цар», «Філоктет». Людина приречена спокутувати провину. та Евріпіда – п'єси «Медея», «Електра», «Іпполіт», «Федра». Їхні твори блискуче ілюструють еволюцію розуміння свободи людських вчинків.
В Афінах комедія з'явилася пізніше від трагедії, вписавшись своїм сатиричним пафосом у передгрозову атмосферу, коли розхитувалися полісні підвалини. Бурхливе політичне життя Афін плідно живило творчість Кратина, Евполіда, Арістофа- на. Найбільше дійшло до наших днів Арістофанових Комедій. Серед них — «Оси», «Хмари», «Плутос», «Лісістрата».
Великий успіх мала освітня діяльність софістів. Вони були першими платними вчителями філософії, красномовства та інших знань, потрібних кожному громадянинові Афінського демократичного полісу. До традиційних для грецької освіти предметів, — читання, письма, лічби, гімнастики й музики, — додалася риторика, мистецтво усного слова.
IV століття до нашої ери видалося досить плідним у розвитку грецької культури, особливо філософії, історії, ораторського мистецтва. Найкращі уми Греції шукали, як вийти з кризового стану, повернути колишню славу Еллади. Досить згадати, що це період розквіту творчості філософів Платона й Арістотеля, історика Ксенофонта, ораторів Ісократа й Демосфена, архітектора Скопаса, скульпторів Праксителя та Лісіппа.
Римська культура, була складовою античної культури.
В Римі набули розвитку науки, які мали прикладний характер, — географія, біологія, фізика, математика. Римська культура збагатила духовне надбання людства численними технік-ними винаходами: «гвинт Архімеда», акведуки.
Серед філософів епохи Республіки слід назвати видатних стоїків Тита Лукреція Кара, послідовника Епікура, і Марка Тулія Цицерона
Римська література не зробила величезний внесок у розвиток латинської мови. Значна роль у цьому належить не лише римським поетам, а й ученим (Марк Теренцій Варрон) і ораторам (Марк Тулій Цицерон).
Варронові належать 74 наукових твори, «Про сільське господарство», «Менніпові сатури». Цицерон (106-43 pp. до н. е.) — чудовий оратор, юрист, філософ. Період його життя й діяльності називають добою «золотої латини».
З-поміж видатних письменників слід назвати Гая Юлія Цезаря (100-44 pp. до н. е.). До нашого часу збереглися «Записки про Галльську війну» та «Записки про громадянську війну».
Тит Макцій Плавт (254-184 pp. до н. е.), видатний діяч театру, автор численних комедій. Найвидатнішим серед римських поетів був Гай Валерій Катулл (84-54pp.до н.е.). Його лірична поезія, оспівуючи кохання, зачаровувала римлян Іст.дон.е.
Тит Лукрецій Кар (95-55 pp. до н. е.) «Про природу речей».
Публій Вергілій Марона (71-19 pp. до н. е.) поема «Енеїда»
З-поміж поетів доби Республіки слід згадати Квінта Горація Флакка (65-8 pp. до н. е.), невтомного співця ліричних почуттів і теми кохання.
Публій Овідій Назон (43 р. до н. е. -18 р. н. е.). «Метамор-фози» та «Мистецтво кохання».
Видатний римський історик Тит Лівій (59 р. до н. е. — 17 р. н. е.) «Історія Риму від заснування міста» є значним історичним джерелом. Разом із ним необхідно згадати Корнелія Тацита і його твір «Історія», а також Аппіана, «Громадянські війни» описує період II—Іст.дон.е.
Найславетнішим серед римських істориків є Плутарх із Херонеї (46-120pp.н.е.). «Паралельні життєписи».
У філософії Луцій Анней Сенека (4р.дон.е.-65р.н.е.), Марк Аврелій, Епіктет.
Римська культура створила багато видатних пам'яток архітектурного мистецтва. Однією з таких пам'яток є славнозвісна Аппієва дорога, що діє й нині. Велична споруда Пантеону (храму всіх богів) збереглася в первісному вигляді. На її фронтоні добре видно напис: «Марк Агриппа, тричі консул, збудував».
У скульптурному мистецтві вчителями римлян були греки. Портрети Юлія Цезаря, Цицерона, Августа, Вергілія, Катона, Помпея та інших є зразками довершеної майстерності.
Римляни прикрашали стіни, стелі, підлогу громадських споруд, багатих будинків знаті й палаців імператорів розписами та мозаїкою.
