Філосо́фія — особлива форма пізнання світу, що виробляє систему знань про фундаментальні принципи буття людини, про найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних проявах. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.
Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу
Предмет філософії
На відміну від окремих наук, що вивчають лише деякі області дійсності, предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі.
Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, із чим пов'язані особливості її предмету:
-історична змінність, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;
-уся історія філософії фактично входить в окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми здатні окреслити «топографію» людськості;
-філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.
Функції філософії
Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:
-світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;
-пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;
-логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;
-соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;
-критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;
-виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.
Філософське мислення характеризується такими ознаками:
-гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття;
-постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;
-окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, але й такою, якою має бути;
-є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням і думкою про якусь реальність;
-філософське мислення постає внутрішньопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим;
-прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.
Зазначені риси філософського мислення обумовлені тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тією мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тією мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, — саме тією мірою вона філософствує або постає філософом.
Філософський світогляд — світогляд, основою якого є раціональне, філософське усвідомлення світу.
Світогляд - це система поглядів на світ в цілому, на місце людини у реальній дійсності, її відношення до цього світу, а також обумовлені цими поглядами основні цілі життя та цінності. Філософія – це теоретично відображений світогляд, система найбільш загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, пояснення різних форм відношення людини до світу, що виступає у понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і соціум та володіє доказовістю.
Розрізняють поняття (рівні) світогляду: світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення, світорозуміння, світовідношення. Якщо світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення є емоційно-образне бачення світу, то світорозуміння є чисто понятійне, інтелектуальне бачення світу. Світовідношення ж визначає спрямованість бачення світу (оптимістична, песимістична)... Найважливішими елементами світогляду є: почуття, знання, ідеали, переконання, воля, критицизм, віра, надія, любов.
Філософія – духовний процес, що відбувається в сфері людської культури, тісно пов’язаний з її різними областями. Вихідний пункт світогляду невіддільний від особливостей існування людини, від її потреби осмислити своє місце в світі. Для кожного індивіда весь світ розколотий на дві частини: на “Я”та на “не-Я”, включаючи природу та суспільство. Питання про відношення людини до світу є головним питанням світогляду, з яким співвідноситься проблема щастя, сенсу життя та ін.Поряд з індивідуально-екзистенціальним, витоками світогляду мають місце також соціально-групові, художньо-естетичні, внутрішньо наукові та ін. витоки.
В історії філософського світогляду виділяють різні типи філософських систем. Залежно від того, що приймається за сутність світу філософія буває: матеріалістичною (матерія є первинною) чи ідеалістичною (дух є первинним); моністичною (один початок вибирається за основу) чи дуалістичною (два першопочатки – матерія і дух). В гносеологічному аспекті виділяють: раціоналістичну та сенсуалістичну філософію. Гносеологія, яка заперечує пізнавальність світу є агностицизм. Залежно від розуміння розвитку філософські системи бувають:
а) метафізичними (розвиток як просте кількісне зменшення чи збільшення);
б) діалектичними (розвиток як саморозвиток, перерва безперервності, боротьба протилежностей).
Буття – без особисте, безпристрасне споглядання світу, його осягнення з позиції всезагальності.
Характеристики буття:
- Буття окреслює граничну межу та специфіку філософського узагальнення та розгляду будь яких явищ реальності.
- Від розв’язання проблеми буття залежить розуміння усього кола філософської проблематики.
- Буття виступає фактором само утворення у людському світогляді.
- Воно постає як вища цінність та міра моральної відповідальності людини за певні вчинки.
- Буття концентрує основні аспекти свідомого регулювання людської життєдіяльності.
Поняття буття фіксує характеристики та ознаки світу, що дозволяють відрізняти буття від небуття, яке базується на даних сучасної науки про світобудову. Воно поєднує всі аспекти знання та досвіду, надає їм кінцевого спрямування. Для людини, лише те, що узгоджується з її кінцевими прагненнями набуває певного сенсу. Буття постає як універсальна цінність, що особливо проявляється в релігійній свідомості, тобто це можна прослідкувати в історії релігій. Адже у світових релігіях (та й не тільки) життєвою метою є наближення до вищого буття.
Поняття буття органічно поєднане з поняттям смерть, як наука та релігія. З цим поняттям людина стикається як з проявом небуття. У світі ніщо не виникає і нічого не зникає без наслідків, тому і людина не може зникнути безслідно. Факт смерті змусив людину задуматись та осмислити поняття буття і небуття, як вихідні проблеми, поза якими неможливе свідоме регулювання людської життєдіяльності.
Форми, категорії та вихідні характеристики буття
Основні форми буття:
- Неорганічні процеси неживої природи (механічні, фізичні, хімічні, космічні…);
- Органічні процеси живої природи (клітини, організми, популяції, біосфера…);
- Світ людського буття (географічне середовище, техніка, релігія і наука, матеріальне виробництво…);
Категорії буття:
- Реальність – все те, що здатне діяти, спричиняти та змінювати дію. Це – не лише те, що є зараз, але й те, що має тенденцію, готувалось до появи.
- Дійсність – категорія буття, пов’язана з дією або актом, позначає те, що діє тут і зараз.
- Існування – категорія, що передбачає виявлення певних явища процесів дійсності через сукупність їх зв’язків з іншими явищами та процесами.
- Суще – категорія, яка подає буття у його конкретному, наявному виявлені.
Вихідні характеристики буття:
- Монізм – буття є єдиним у своїй основі;
- Дуалізм – визначення двох основ буття: матеріального і духовного (наприклад, науки і релігії);
- Плюралізм – буття постає як абстракція від реальної множини явищ, речей та процесів;
- Субстанціалізм – визначає те, що явища вміщують глибинну внутрішню суть;
- Статичність – світ є незмінним, сталим, нерухомим;
- Динамічність (Динамізм) – світ постає змінним та рухомим.
Діале́ктика (грец. διαλεκτική — «мистецтво сперечатись», «міркувати») — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.
Слово «діалектика» походить із Стародавньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом — точніше: діалог між людьми, які намагаються переконати один одного, та який дав назву діалектичному методу у філософії.
Категорії діалектики
Закони діалектики можуть бути виражені лише за допомогою категорій.
Категорії діалектики це найбільш загальні поняття, які мають відношення не до окремих сторін, областей, галузей дійсності, а до самої дійсності в цілому. Немає такої ділянки дійсності, в якій було б відсутнім те, що підпадає під визначення його такими філософськими категоріями, як: кількість, якість, міра; одиничне, особливе, загальне; явище й сутність; форма й зміст; причина й наслідок; необхідність і випадковість; можливість і дійсність; ціле і частина; система, структура, елемент.
Дію законів діалектики можна простежити і через взаємозв’язок категорій, але це буде лише відображенням того руху, який має місце в дійсності.
Як і в усякій окремій науці, у філософії категорії відіграють роль необхідного інструмента формулювання і гіпотез, і концепцій, і теорій, і законів. І наукові, і філософські категорії є передумовою і результатом (згадаємо принцип збігання початку й кінця) створення будь-якої теоретичної побудови: ними оперують на початку цього процесу; їх розвивають у ході нього; їх уточнення стає цілком закономірним його продуктом.
За словами Геракліта «світ відкривається людині настільки, наскільки вона до цього готова». Мірою ж такої готовності є – не в останню чергу, переважно, здебільше – рівень розробленості категорій філософії, і діалектики – як одного з найважливіших її розділів – насамперед.
Вперше категорії філософії, до складу яких належать і категорії діалектики, були розроблені Аристотелем. Цю роботу найбільш настійливо продовжили І. Кант і Г.В.Ф. Гегель. З їх часів відбулись певні уточнення змісту цих категорій. Деякі з них в їх сучасній інтерпретації ми наводимо нижче. При цьому необхідно звернути особливу увагу на так звані парні категорії, оскільки саме в них найбільш виразно проявляється єдність і боротьба протилежностей – в даному випадку – через протилежність категорій.
Кількість – характеристика явищ, предметів, процесів за ступінню розвитку або інтенсивності їх властивостей, що виражено в величинах і цифрах.
Якість – така визначеність предмета, яка характеризує його як даний предмет; визначальна властивість.
Міра – діалектична єдність кількості і якості, або ж такий інтервал кількісних змін, в межах якого зберігається якісна визначеність предмета.
Одиничне – характеризує окремий предмет, явище, процес, що відрізняється за своїми просторовими, часовими властивостями від інших, в тому числі подібних йому, предметів, явищ, процесів.
Загальне – об’єктивно існуюча схожість характеристик предметів, явищ, процесів, приналежність до однієї й тієї ж групи предметів, явищ, процесів.
Особливе – діалектична єдність одиничного й особливого.
Наприклад, у вислові: «Жучка є тварина», – одиничним виступає «Жучка», загальним – тварина. Особливим же в цьому випадку буде «собака».
Явище – зовнішні зміни предмета, характеристики того чи іншого предмета.
Сутність – внутрішня, глибоко прихована, відносно стала сторона того чи іншого предмета, явища, процесу, що визначається через сукупність найважливіших його рис і характеристик.
Форма – упорядкованість предмета, явища, процесу; спосіб існування того чи іншого змісту.
Зміст – сукупність елементів у їх взаємодії, що визначає тип, характер того чи іншого предмета, явища, процесу.
Причина – явище, що викликає собою інше явище.
Наслідок – явище, що викликано іншим явищем.
Необхідність – такий однозначно обумовлений зв’язок явищ, при якому виникнення події-причини обов’язково веде за собою цілком визначене явище – наслідок.
Випадковість – такий зв’язок явищ, реалізація якого можлива як один із альтернативних варіантів.
Можливість – передумова виникнення того чи іншого явища, процесу, його потенційне існування.
Дійсність – втілення можливості.
Ціле – єдність частин в багатоманітності їх зв’язків.
Частина – те, що входить до складу цілого.
Елемент – така складова частина системи, яка не може бути поділена на менші.
Система – упорядкована множина взаємопов’язаних елементів, яка має певну структуру і організацію.
Структура – видимий , сталий спосіб зв’язку елементів того чи іншого складного цілого.
Безумовно, перелік категорій діалектики не вичерпується тими, що були названі вище. Тут були згадані лише деякі з них. Кожна з категорій – це, як сказав К.Маркс, «щабель в виділенні людиною себе з оточуючого його світу».
Як сказав Геракліт, «світ відкривається людині настільки, наскільки вона до цього готова». Мірою ж такої готовності є – не в останню чергу, переважно, здебільше – рівень розробленості категорій філософії, і діалектики – як одного з найважливіших її розділів – насамперед.
Основні терміни
Гіпотеза – наукове припущення, яке висувається для пояснення певних явищ дійсності.
Дискурс – той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудливий, опосередкований.
Дискусія – публічне обговорення якогось спірного питання.
Діалектика – у первісному значенні – мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях опонента; у сучасному філософському трактуванні – вчення про найзагальніші закони руху як саморуху, розвитку як саморозвитку.
Діалектичне заперечення – таке, яке не знищує в предметі, явищі, процесі його основу, потенціал подальшого розвитку, а зберігає його.
Діалог – розмова між двома особами; літературно-публіцистичний або філософський твір у формі розмови.
Еволюція – процес плинного, поступового накопичення певних кількісних змін.
Закон – вираження й прояв необхідних, суттєвих, сталих, повторюваних зв’язків між предметами, явищами, процесами.
Категорії діалектики – найбільш загальні поняття, які відносяться не до окремих галузей. Ділянок дійсності, а до дійсності як такої.
Концепція – (від лат. conception – сприйняття) – система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ; основна ідея певної теорії.
Криза – складний, загострений стан, переломний, вирішальний момент.
Метафізика – термін, вперше застосований Андроніком Родоським по відношенню до останнього розділу «Нового Органона» Аристотеля, який самим автором не був ніяк названий, і містив, переважно, загально філософські міркування; з того часу застосовувався як синонім філософії, доки Г.В.Ф. Гегель не надав йому іншого змісту: протилежного діалектиці.
Принцип – основна ідея, що пронизує наскрізь ту, чи іншу концепцію або ж життєву позицію.
Революція – якісна зміна, різкий, стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого.
Розвиток – особливий тип змін, перехід предмета, явища, процесу від одного стану до іншого, який не зводиться до попередніх.
Стрибок – перехід кількісних змін у якісні або перехід із одного якісного стану в інший.
Суперечність – єдність і боротьба протилежностей.
